Ви колись застрягали в ліфті? Якщо ні, то просто уявіть собі, що так сталось. І ви сидите у цьому замкненому просторі – ніхто вас не йде рятувати. Ніхто не чує ані ваших матюків, ані вашого крику. Ба більше, ви залишились там на все життя. Це, звичайно, з точки зору здорового глузду, дурниця, бо людині потрібно їсти і, хай як це банально не звучить, справляти природні потреби.

Але припустімо, у вас рівно стільки можливостей, аби не вмерти. Як у вчителя середньої школи Нікі Дзюмпея, головного персонажа “Жінки в пісках” японського письменника Кобо Абе. Його потенційною труною був не ліфт (це я просто адаптувала проблему глобальної самотності людини до львівської реальності), а пісок. Рівно стільки піску (ціла пустеля), аби втратити надію на порятунок.

Цей Нікі - дивак, як на мене, бо чи кожен стане колекціонувати комах та ще й їхати за ними бозна-куди. Нікі потрапляє в якесь невідоме селище, де його “дарують” як робочу силу одній жінці, в якої загинув чоловік. Вона живе в піску. Дивно звучить. Правда? Ії хатина – стара халупа, така собі яма в піску. Спочатку чоловік протестує проти такого абсурду (Як мене, вчителя, в яму, позбавити права вибору???), адже він мав тільки там переночувати. Він придумує плани втечі, але все намарне (кнопки в ліфті не працюють). Він тут потрібен, аби розгрібати цей клятий пісок, інакше його засипле разом із жінкою.

Цей пісок – всюди: в черевиках, вухах, мисці з їжею, очах, зубах. Він липне до твого поту і робить із тебе готову до обсмаження котлету. І твої зусилля нічого не змінюють. Але раптом – він, Нікі Дзюмпей, має шанс: у жінки, тої самої, до котрої його вкинули у яму, здається, позаматкова вагітність. І є мотузка! Але... чоловік вирішує залишитись. Не тому, що жінка від нього завагітніла, просто він винайшов якийсь прилад, що витискує з піску воду, він хоче його показати селянам. У нього ще буде шанс для втечі – ця думка його залишає біля ями. Дивно, таке враження, що він вріс у цей пісок, він усталився у ньому. Він звик. Невже можна звикнути до ліфта?

Ольга Станчак

Свої версії прочитання роману можете надсилати на мейл olhakrut @ yahoo.com