В житті мені часто траплялись еротомани. Не в сенсі стосунків – просто всі вони були надміру балакучими. Що їх тягло у відвертість? Потреба “фраєрнутись” собою, “модним і пришпильним, дуже сексапільним” чи просто потеревенити? Мені ж була цікава їхня "шизанутість" на всіляких еротичних фіглях-міглях такою мірою, якою може бути цікава людина у всіх її проявах. Один фотограф просто шалів від того, що фотографував нагих 12-15 річних дівчаток. Усі ці сповіді запивались кавою в одній із львівських кав'ярень і залишались лише клаптями спогадів. І, дивно, усе це існувало в житті, але в українській літературі не було такої чільної еротичної традиції, як, скажімо, це було з потоком страдницької літератури. Були лише уривки, натяки, окремі тексти, окремі автори. Тому, коли у видавництві “Кальварія” з'явилась майже кишенькова книжка “Сповідь еротомана” (переклад Анатоля Перепаді), першим моїм запитанням було “Хто автор?”, другим - “Як українець-анонім?”, і третім – “Як 1912 року???”.

Як виявилось, “Сповідь киянина еротомана” була написана французькою 1912 року невідомим українцем, народженим приблизно 1870 року. Ця сповідь була послана у вигляді листа відомому сексологу Гевлоку Елліну й опублікована 1926 року в Меркюр де Франс. Щодо авторства тексту існує кілька версій, зокрема в Івана Лучука, – Михайло чи Микола Косач, брати Лесі Українки; можливо, Агатангел Кримський, вчений-сходознавець, один із найбільших українських поліглотів. Зрештою, зараз ідеться не так про автора, як про появу самого українського франкомовного “еротичного” тексту. Ба більше, саме “Сповідь” могла вплинути на написання Набоковим “Лоліти”.

Але вернімось до самого тексту. Сорокалітнього віку чоловік ділиться своїм “еротичним” досвідом, який він почав набувати з одинадцяти років. Усе відверто, чітко, без тіні романтики, просто цікавість, чуттєвість тіла, потім - постійна хіть і вічні пошуки способів її задоволення . Багато-багато дівчаток, і всі пропонують вивчати те, що під спідничкою. Еротичні фантазії та їх реалізація починають виснажувати, вундеркінд – тепер уже останній учень у класі. Потім – Італія (дядько взяв із собою на роботу), 12 років життя без жінки, чи, як пише сам еротоман, “довгого періоду чистоти”. Здоров'я починає відновлюватись, він навіть знаходить кобіту, з якою вирішив одружитись. Якби не поїздка до Неаполя. В Неаполі дуже поширений був підпільний спосіб прибутку для неаполітанських сімей – давати іноземцю покористуватись своїми донечками. Там йому і запропонували дівчаток 10-15 років:

“я вас не обманюю... я закінчений джентльмен... я покажу вам те, чого ви ніде не бачили... я поведу вас до дуже чесної сім'ї..., добрих людей, у них дві дочки, яких ви зможете бачити і торкатися голими, але не лягати з ними, хіба що за окремою домовленістю з батьками. Це дівчатка п'ятнадцяти й одинадцяти років, гарні як мальовані, і ціна дуже поміркована, сорок франків. Не хочете? гаразд, тридцять п'ять франків, тридцять франків і чайові для мене!”.

Автор поступово “входить у смак”, його хіть звикає до дитячих пестощів. Потім - дівчатка-неаполітанки, що привчають його до онанізму. Статевий акт уже не приносить такого задоволення, як раніше, він просто поштовх до солодійства (онанізму). Підхопивши трипер, автор затримується у Неаполі і постійно відкладає дату весілля. Наречена врешті-решт від нього йде. Нові венеричні хвороби, “нахил до мастурбації”, що так вимучує, та думки про самогубство. Словом, духовний гаплик.

Кажуть, такі тексти шкідливі, “вони розбещують молодь” і взагалі цього автора “треба закидати камінням”. Як і ту журналістку, що пише про такі речі.

Але, як казав ще Мільтон, англійський поет і публіцист Х VII ст., “погана їжа здоровий шлунок не зіпсує”. Так, книга провокуюча. Я запропонувала своєму знайомому почитати, а він мені: “В мене і так спермотоксикоз, а ти тут зі своєю еротикою”. Так, книга – всуціль пересипана такими слівцями, як вагіна, коїтус, куннілінгус. Але сам текст вражає тим, що він “справжній”. Не тому, чи, може, не тільки тому, що в ньому багато еротичних прибамбасів. Просто ці прибамбаси не працюють на те, аби ввести читача в стан шоку, а це вже штучність. Вони є сповіддю, яка передбачає відвертість. Тому читання цієї книги – щось на кшталт шпигунства. Людина завжди готова підслухати. Я підслуховую, підглядаю його сповідання комусь третьому.

Зрештою, і переклад книги Перепадею – надзвичайно витончений і приправлений усілякими смачненькими слівцями (не просто тобі чоловічий статевий орган, а причандал або стрижень, або уд ). Тому не обов'язково потрібно бути “стурбованим”, аби читати цю книгу. Головне, як сказав Мільтон – здоровий шлунок.

Уривок із книги:

“Коли я показував їй гравюри ін-фоліо Історії хрестових походів Мішо, сидячи зліва від дівчини, вона стиха задубила під столом свої спідниці... і рвучко схопивши лівою рукою мою праву руку, сунула її в свою ..., тоді як правою рукою розстебнула мої штани і міцно стисла мій мужній причандал...”

Еротоманилась Ольга Станчак