Один син схожий на діда, другого я взагалі
не знаю, до кого притулити: його моя дружина
вичитала, певно, з якогось роману.
Леопольд фон Захер Мазох. Твори.

Я ніколи не чула про Бальзакову коханку-китайку. Ба більше, про неї не чув ніхто. Аж до 2000 року. І лише в 2000 році у Франції з'явилась книга Дай Сіє “Бальзак і китайська маленька кравчиня”.

Я не знаю, чому я назвала це маленьке тендітне сотворіння із книги коханкою Бальзака. Насправді вона ніколи його не бачила. Насправді вона була по вуха закохана в Лю, хлопаку, якого, як сина “буржуазного лікаря” заслали на "перевиховання" в одне із селищ (часи роману – комуністичні, себто хай живе Мао). Лю та оповідач – це такі собі робінзони, яким дано шанс на виживання на комуністично-безлюдному острові. Вони змушені працювати і вірити в ідеали часу, принаймні, вдавати, що вірять. Життя – це каторга, яку треба відбути. Аж ось з'являється П'ятниця. Сільська красунечка, або, як кажуть білоруси, пригожуня (це слово їй дуже пасує), кров з молоком, мед з теплим хлібом, 90-60-90, словом, вибирай те, що тебе найбільше вразить. Вразить так, як Лю, який закохується в неї до нестями, який стає її просвітителем. Він позбавляє її цноти не тільки фізіологічної, а й інтелектуальної. Лю і його приятель (він же оповідач, він же, як я підозрюю, і сам Дай Сіє, роман значною мірою є автобіографічним) беруть у свого приятеля Окуня, який теж на засланні, книгу Бальзака “Урсула Міруе”. Такі книги були просто заборонені, тому читати її було як великим блаженством, так і великим злочином. Навряд чи знайду відповідники нашого часу. Зараз можна все всім всюди. Але я про Бальзака. Він не лише потішає хлопців у скрутні часи, але й змінює життя пригожуні. Її тягне до міста, вона шиє собі одяг, описаний в Бальзаківських книгах. Вона і далі кохає Лю, вона навіть вагітніє від нього. Але ж їй всього вісімнадцять. І Лю поїхав до матері. І батько її вб'є. Словом, ціла епопея жіночої гіркої долі. Врешті “маленька китайська кравчиня” (її батько – єдиний на всю околицю, а тому найшановніший кравець) робить заборонений на той час аборт, у неї відчуття полегші. І вже ніби ось-ось happy end , приїде Лю, вони одружаться і таки матимуть багато діточок, таких же красивих, як матуся, і розумних, як татусь. Цього ти чекав? Я теж.

Але “пригожуня” зрадила мою уяву. Ні, спочатку вона зрадила Лю. З Бальзаком. Тобто з його книгою. Вона захотіла стати коханкою його текстів. ВОНА ЙОМУ ПОВІРИЛА. Вона кинула Лю і пішла до міста.

Я не знала, чи вірити Бернарду Шоу з його "Пігмаліоном", де неотесана кобіта стає майже чутливою інтелектуалкою. Я не знаю, чи вірити Дай Сіє і його версії зрадливості жіночої натури (як каже моя знайома, “чоловіки вічно нас, жінок, “перекручують”, невже вони і справді нічого не можуть зрозуміти?”). Але я знаю, що варто повірити бодай приятелеві Лю, який оповідає цю історію. Оповідає її саме так, як це і відбувалось.

Як Лю позбавляв цноти “пригожуню” навстоячки, під деревом.

Як він доглядав Лю, хворого на малярію.

Як він шукав лікаря для аборту і врешті знайшов. А потім “невиразні далекі відгомони, дзюрчання води в умивальнику, страшенний виск якоїсь жінки, тихі голоси медсестер, швидкі кроки...”.

Як вони викрадали валізу з книгами в Окуня.

Як вони лікують зуба старості і раптом уся їх ненависть до нього, як представника тотсистеми, переростає у дикий садизм. Вони сповільнюють крутіння голки в зубі, вони просто кайфують від його болю. І мене вже не полишає цікавість, Дай Сіє справді пережив цей стан садизму, чи це всього лиш фантазії, типові часово радянські, комуністичні фантазії, які вилились уже пост-фактум у текст-спогад, текст-бажання, текст-фікцію.

Книга Дай Сіє стала бестселером (за зиму 2000 року продали 250000 примірників). У чому причина? У природності оповіді? Її автобіографічності? Комуністичній тематиці? Спокусливій назві? У спробі спроби чоловіка глянути на жінку по-своєму? В таких випадках я кажу “ I don ' t know в квадраті”. Може, ти знатимеш?

Ольга Станчак