Керував дійством Мирослав Маринович, який одразу ж пояснив, чого вони "увірвалися" в "Ляльку", де саме і відбувалася 9-го вересня презентація: "Творчий колектив "Дзиґи" постав самотужки, спочатку він свободу отримав від чогось, а потім для чогось. Але і надалі це мистецьке об'єднання існує самотужки. Чи можуть ті острівці свободи існувати поодинці? Цей фільм - відповідь на питання. Цей фільм - про існування "в унісон". Дев'ятий фільм закінчується словами "це ще не кінець", тож, далі буде. Я би також хотів порівняти два моменти: Галичина 90-ті роки - інтерес, цікавість, сподівання. Галичина 2000 рік - майже всі абсолютно переконані, що нічого доброго з Галичини вийти не може, та й взагалі з усієї України! І тут раптом з'являються люди, переконані у зворотному!"

Зінаїда Фурманова розповіла історію виникнення задуму та ідеї: "Із самого початку була така думка поєднати сюжети, як метафоричну річ. Наприклад, любов має багато асоціацій та алюзій. Окрім того, тут є багато людських доль. Є люди, які вірять, що своїми ділами можуть змінити світ... Ми віримо, що зробимо фільм - і світ зміниться, тобто ми теж, як бачите, люди наївні. Наше кіно - про уроки світові! Чорнобиль - то перший такий урок, а не урок 11-ого вересня!"

Станіслав Сукненко: "Це наша перша спільна робота. Основні місця зйомок - Львів і Київ, тобто міста, на яких, по суті, базується Україна".

Ірина Волицька, режисер "Театру у кошику", подякувала режисерам та додала, що серії фільму-дослідження змістовні, гарні за естетикою та живописом. Вона дуже хотіла діалогу із присутньою у клубі молоддю, але та пасивно спостерігала, щоправда кілька неформалів таки підійшли до мікрофону і подякували за фільм.

Лідія Данильчук сказала, що якби по телебаченню натрапила на канал, на якому транслювали би цей фільм, то в жодному випадку би не перемикала його: "Бо тут є сповідальна мелодія... Це тільки ментально можна зрозуміти. Так, ми МАЛО що можемо, але - МОЖЕМО!" Ще один чоловік підійшов до мікрофону і подякував "за проникність": "Це - людський Дух. Нікому це не вдавалося. Фільм буде важко пробиратися до людей. Він показує, як острівці переходять в один материк!"

Соломія Чубай, прес-секретар "Дзиґи" додала, що до цих фільмів треба дорости і що масовий його показ, наприклад, у технікумах, не має сенсу. Мирослав Маринович їй заперечив: "Це фільм - пропозиція. І навіть заради однієї людини варто його показувати!" Не обійшлося, звісно, без невеликої дискусії...

Ви ще заінтриговані?
Якби всі ці розмови були до показу фільму, то, мабуть би, аж кортіло глянути, але... але показ відбувся перед тим, а відтак слова і піднесеність, патетика та пафос, певна навіть екзальтація "причетних" видалися дещо недоречними і... оманливими. Оманливими для самих же творців, що найприкріше. Гарна ідея, чудова просто ідея, такі до болю рідні (та заїжджені) гасла і заповіді Ідеї, Духу, Любові і т. д. і т. п. Так, це невичерпне джерело для надуми та інтерпретації, режисерського пошуку, репортерської роботи тощо. Але жодних знахідок. Модерну. Фільм нібито створено на початку дев'яностих: все із тим же звуковим бек-фоном бандури, шевченківським замисленням ведучого, кількома змістовними, але зовсім непродуманими режисером та дизайнером інтерв'ю... Майже відсутні анімаційні сучасні прийоми, сумний та нецікавий монтаж... Тему не викрито й на чверть... Ніби "Без Табу" в мініатюрі... Поверхнево, незв'язно і не аргументовано. Не сучасно! Фільм саме для каналу, який завше перемикають, даруйте...

Марія ТИТАРЕНКО