Її всі знали як "Олю з СТБ". Її мама Наталя каже, що не знали, а знають, бо "Оля буде вічно жити у наших серцях. Вона не померла". І фото її на екрані в "Ляльці" 13 вересня було без чорної стрічки, з відео вона сміялася, тримаючи велетенський оберемок квітів і щось розказувала, а її книга, видана посмертно, називається "Недоспівана пісня"…

Юрій Покальчук не хотів робити з того траурний вечір, бо Оля би це не схвалила. Але "Лялька" час від часу витирала очі…

"Вогні Великого Міста" мерехтіли тендітною музикою із вишуканою поезією Олі, читаною Покальчуком. Голос якого часом тремтів і рвався, як струна, бо він дуже добре знав Олю, її поезію, був її творчим наставником разом із Ігорем Калинцем.

"В ній відчувався справжній пошук Істини! - говорив він. - Вона знала кілька мов, об'їздила півсвіту, була дуже активною, зрештою - зразковою для іншої молоді. "Я буду - Я!" - її творче кредо! Наперекір усьому! Ця дитина мала доросле мислення, її вірші - надзвичайно глибокі…"

Між композиціями п. Юрій розказував про Олю, знімав свої сині окуляри і витирав сльози, перепрошував за розчуленість і читав далі. Джонова (Олег Сук) музика хапала за живе, а Оля посміхалася в оберемку квітів. Так і мало бути.

Вона була присутньою з нами, незважаючи на ту прикру позначку на обкладинці біля її прізвища: Оля Колісніченко (1980-2002)… Позначку в тире між двома числами, тире часотривалістю в 22 роки і ємністю у ціле життя, сповнене… власне життям! Позначкою цілком нейтральною для інших і такою до божевілля несправедливою та болісною для "своїх", "причетних".

Не хотіла писати слізно. І траурно…Але пісня її недоспівана обірвалася надто рано... Як і "Яблуко" її, що покотилося і розсипалося кожному по зернятку: ось він - майбутній сад! В однім яблуці. Усього-на всього.
Від поетеси Олі Колісніченко...

Марія ТИТАРЕНКО