Ніхто точно не скаже, звідки це панство у Львові взялося. Зараз і питання такого не виникає: панство “завжди” було. Та й тепер залишається привілеєм львів’ян. Сидить воно з тих часів, коли на Лівобережжі ще тільки молили Бога про скасування панщини, а в Галичині вже сповна насолоджувалися свободою. Сам Львів не передбачає панщини. Тут навіть підмурівки будинків здаються надзвичайно демократичними. Стоїш, наприклад, на Коперніка, 33, перед домом з 1901-го, і максимум, що спадає на думку – гувернантка чи прислуга, яку зараз назвали б домоправителем.

Терміни “пан”, “пані” (вважатимемо їх термінами) передбачають такі значення: поміщик у старій Польщі, Литві, Україні і Білорусі; той, хто займав привілейоване становище в суспільстві, належав до забезпечених верств міського населення, інтелігенції.
І об заклад битися не треба, щоб довести, що до львів’ян прилипло саме друге значення. По-перше, фактор міста. Як на свій час, великого міста. І як на свої розміри, відірваного від решти України міста. Можливо, через це Львів не звик особливо слухати те, що твориться на Великій Україні (це ж уже третє тисячоліття, чорт забирай, а дехто з місцевих панів і досі все, що не увійшло до Львова, називає Великою Україною).

Львів звик до своєї самодостатності. Сьогодні пріоритет явно з’їхав до Києва (а ще до Дніпропетровська, Харкова, Донецька – мало не забула), Львів утратив майже всі свої колишні впливи.
Не втратив тільки думки про себе. Все, від столиці України аж до нульового меридіану, залишилося тут.

Як і думка про свою унікальність і винятковість. Львівський інтелігент, вихований по-міському (коли бачити було тільки австрійський брук і польський будинок, ніякого тобі клаптя землі, куди можна було б уткнути барабольку чи морковку), звик, що лікар, вчитель чи юрист – мало не останнє, чим можна займатися на цій грішній террі. Так і панство – терра інкоґніта (у нашому, західному, розумінні) для східняків, які втиснули в це слово, що мали найгіршого.
Львівською пані може стати будь-яка жінка репрезентабельної зовнішності. Та, про яку можна сказати “інтелігентна кобіта, зразу видно, що не така собі простенька, а з вищою освітою”. У слові освіта наголос поставте на першому складі. Самі бачте, що інтелігентність і вища освіта відбиваються на обличчі людини, як якась емоція. “Пані” не знає ні мовного, ні національного принципу. Територіального, до речі, теж.

Наприклад, конкурс “Львівська панна” збирає всіх охочих з усіх прилеглих територій.
Львівська пані рідко говорять про молодих дівчат, переважно визначення стосується старших за віком. Якщо мати на увазі зовнішній “окрас”, а не внутрішнє наповнення, то пані має бути така:

• чисто вбрана (хоча вдома можна ходити цілий день у піжамі);
• на людях усміхатися (хоча вдома це зовсім не обов’язково);
• говорити про свої болячки, як про найгірші у світі, часто ходити до лікаря, у намаганні підтвердити свої улюблені діагнози;
• жити мирно з усіма своїми сусідами (хоча поза очі томагавк можна викопати);
• дивитися усі серіали без розбору і при цьому не забувати хвалити тільки бразильські;
• любити своїх дітей і внуків, але намагатися спілкуватися з ними виключно по-телефону
  (не забути згадати про свій улюблений діагноз і про похід у поліклініку)
• сидячи зручно у м’якому кріслі (нога на ногу), розказувати знайомим, що “у мене в сім’ї ніколи не було нічого нашого – тільки заграничне” (не плутати з закордонним! – в Радянському Союзі його не було).

Про пані більш-менш зрозуміло. Вчепимося тепер до панни. Львівською панною стати трохи тяжче, ніж львівською пані. Це вже не тільки зовнішній стандарт, а й наповнення. Розкласти по пунктах, щоб ви точно знали, чого вам бракує до панни (або чого бракує вашій пасії до панни), навряд чи зможу. Але пояснити, де, зрозумійте правильно, починається панна, спробую.

Панна не обов’язково має бути казково багатою. Хоча зайві гроші навіть додають якогось шарму. Ясна справа, якщо панна безтолкова, то ні чорта шарму їй не додасть нічого. Але не будемо вдаватися у крайнощі. Панну треба гарно вдягти. Без лахів вона не панна. Убрати її можна де завгодно: від барахолки до крутого магазину. Головне, одяг має бути підібраний зі смаком. Якщо панна начепить на себе зелену майку Adidas, червоні шорти у синю смужечку D&G, жовті кроси Nike... це не панна, це підробка.
А якщо дівчина вдягне оранжеву спідничку з Краківського (це базар), жовту футболку Chanel з барахолки, в’єтнамки Styled Italy, шанси на звання панни різко зростають.

Коротше, смак – одна з ознак правдивої панни. Гроші, якщо ви вловили головну думку висловленого вище, особливої ролі у формуванні не грають. Інша справа, що натуральна панна за наявності папірців правильної прямокутної форми ще краще дасть собі раду. Тоді їй услід не свиснеш, а скажеш: он яка панна пішла.

Панни, які мають чим пошарудіти в гаманці, сильно вирізняються на тлі решти панн.
Часто до них застосовують інший іменник. Панянка. Слово панянка говорять трохи тихіше, а саму панянку обговорюють трохи довше.
Типу: он яка панянка пішла, чорт забирай, і де люди гроші тільки беруть... спідниця в неї з тасьмою, майка так само... певно на Південному (це базар) купила... І лише невеличка купка буде знати, в якому бутіку куплені її речі.
У світі люди не доганяють, нащо до магазину чи на базар нап’ялювати на себе найкращі речі з гардеробу, а якщо не вистачає чогось – позичити у подруги.

У нас інакше не буває. Базар і магазин – ті місця, де оцінюють... покупця. Якщо живеш у Львові трохи довше (чого прикидатися, інші міста теж грішать напускною розкішшю) звикаєш, що та сама пані Надя (Марія, Світлана, Люба і т. д.) спочатку ніяк не доганяє, чого це ти при своїй зарплаті не спроможешся купити чогось вартісного турецького, а ходиш на роботу переважно в чомусь простому. Синтетика ж виглядає куди краще. Згодом ти начхаєш на те, що влізлива сусідка постійно вимагає пояснень різниці для здоров’я між бавовною і віскозою і звіту про твої особисті доходи, які дозволяють тобі “так” вдягатися.
Починаєш вловлювати, чому ти панна, а дівчисько з нижнього поверху – панянка. Панянкою може також бути дівчинка, яка дуже виросла за літо. І її просто не впізнати.

Зрозумієш, що панна – це також стан душі, а не просто лахи. Особливу роль відіграє львівська пиха (або, як її тут називають, гордість). Це не просто йти з високо задертим носом, а вишивати, виписувати, не помічаючи нічого і, головне, нікого. Львівська панна не заглядає на людей, які її цікавлять. Головна мета виходу в світ – показати себе.

Львівське панство переважно обмежується особою. Тобто не поширюється на помешкання, роботу. Напевно приказка “дівка заплетена, а хата не метена” народилася у Львові.
Якщо ви вважаєте, що спочатку треба довести до ладу паскудну старовинну облуплену, обдерту роками квартиру, яка вам попалася в центрі (колись ми про це вже говорили), не вийде з вас панство.
На дворі ніхто ж не оцінить квартиру. Оцінять, чорт забирай, вас.

Коротше, вчіться. Але бачите, нічого не вартує досягти панського статусу. Це його феномен: якщо ти не львів’янин, не засмучуйся, шанс завжди є.

Лена Третяченко