Походимо сьогодні трохи вулицями, і я розкажу, що мені подобається (дещо згадаю і про недоліки, щоб ніхто особливо не розслаблявся).

Почнемо з місця, де починається і закінчується будь-який пункт. Населений пункт. Це вокзал. Як не прикро визнати, львівський вокзал один із найкращих в Україні. Причому краса цього місця вимірюється не тільки ремонтом порівняної недавності, а тим, що тут вже десятками років височіє дебаркадер. У Європі дебаркадерів, здається, тільки три. Для невтаємничених, дебаркадер – станційна платформа; у львівському варіанті – наскрізні ангари-близнята, де пасажир не шквариться на сонці влітку, не мокне під дощем восени та навесні, не облипає снігом взимку. Не шквариться, не мокне, не облипає пасажир уже з 1903 року. Нічого собі, правда?

Дебаркадер, самі розумієте, вибудували австрійці. Для себе старалися, хотіли, що підданим імперії затишно було. Ми, звичайно, вдячні. Трохи. Мало хто ж здогадується про родовід споруди. Один тільки недолік – довжина дебаркадера зокрема і платформи загалом не відповідає довжині поїздів. Станції повинні бути такої довжини, щоб поїзд на стоянці повністю знаходився на прямій. У Львові більшість потягів змушені закінчуватися за поворотом. Чого, зрештою, нарікати: у 1903-му сімдесят третій Москва-Львів ще не існував.

Австрійці взагалі сильно постаралися в місті. Їхню будівельну політику не можна однозначно оцінити ні з плюсом, ні з мінусом. Судіть самі: при виході з XVIII ст. Австро-угорська імперія розпорядилася розібрати середньовічні міські мури, Низький замок і ще багато чого цікавого. На тому самому місці збудували не менш красиві архітектурні штуки, але середньовіччя Львова трохи втратило на цьому.

Приміщення вокзалу теж не з простих. Стеля вокзалу така, як у справжніх бібліотеках... бували в взагалі бібліотеці?.. Скляна стеля. Такий собі вітраж у жовтих тонах. Правда темнуватий він, якщо не ставити собі за мету задирати голову на стелю, його можна й не помітити.

Що ще подобається – це собор Св. Юра. Правда, як на мене, куди цікавіший він зовні (архітектурно). Надмірно золоте оформлення собору всередині обтяжує його і йде в різноголосся з кам’яними фігурами на парапетах. Незвичайне враження складає церква, коли вночі її освітлює повний місяць за легкими хмарами. Відносно вул. Городоцької споруда знаходиться вгорі, за парком, тому видно її тільки приблизно до половини. Кольори ховаються у темряві (риштовання понад річної давності теж) і видно лише силует. Найефектніше виглядає кам’яна фігура справа. А ще коли вітер помаленьку жене хмари по небу... коротше, варто глянути.

На цирк, який знаходиться недалеко від Юра, краще не дивитись. На нього в кращих традиціях почепили кольорові ілюмінації, які проте, не ховають його ржавого даху з одинокою латочкою, яка вже теж починає ржавіти. Тьху, мало не забула, що мала говорити тільки про щось добре.

Цікавим можуть видатись (принаймні для мене, справді, цікавим) вуличні схеми. Це не просто рівні дороги по прямій. Це купа провулків і бічних капілярів, які відгалужуються, з’єднують, заводять у тупик без попередження, несподівано виводять на потрібне місце, несподівано виводять у непотрібне місце. Львів схожий на Київ, але з тією різницею, що кияни не знають свого міста через його розміри, а львів’яни свого – через його заплутаність. У Львові вулицею може здатися навіть внутрішній двір. Стосовно дворів можна провести ще одну географічно-архітектурну паралель: у старому Львові нумерація квартир здійснюється за лондонським принципом, тобто без будь-якого принципу. Якщо квартиру №1 знайдете на першому поверсі, №2 шукайте вже деінде. Два номери підряд йдуть дуже рідко. До того ж нумерацію можна розпочати на першому поверсі, продовжити на третьому і завершити на другому. Не забувайте, що квартири, окрім під’їзду, також можуть знаходитися надворі. До речі, під’їзд по-старольвівськи буде брама. Тому, коли вам кажуть, що кв. №3 не в дворі, а в брамі, не треба стояти під аркою, що веде на головну вулицю в надії, що в глухій стіні рано чи пізно відкриються довгождані двері.

Ну як? Якщо вважаєте, що всі ці факти не змушують ставитися до Львова з гумором, а відтак трохи любити його, не поспішайте. Наш урок географії не закінчився.

Лена ТРЕТЯЧЕНКО