До дідька університет, цирк, Ратушу, вернісаж. Це для них. Приїжджих. Щоб не опускали голови на той Львів, у якому живе вся решта.

Через невеликий кавалок часу Львів можна або сильно полюбити (мазохізм якийсь), або сильно зненавидіти (це теж не знати що). Місто контрастів, якого більше ніде не зустрінеш. Подейкують, що люди тут теж такі: або фанатично (чи фантастично) добрі (з комплексом рятівника, розвиненого сильніше, ніж у сенбернара), або просто собі люди.

Якщо доля вирішила розім’ятися на тобі, згадати молоді роки, коли кидала куди хотіла, молися, щоб їй не прийшло в голову кинути тебе у Львів. На поталу Львова. Бо інакше, вона тебе серйозно кине. В такому разі місто на оперному тільки почнеться. Помалу повернеться до нового мешканця усіма своїми принадами, якими стоїть до всіх, над ким доля вже познущалася.

Будинок у центрі, пам’ятка архітектури, тра-ля-ля... все це добре, коли розказуєш комусь телефоном (родичам, наприклад, щоб не змальовувати справжнього плачевного становища). А коли замордований робочим днем по саме нікуди, повертаєшся в цю пам’ятку (чи просто повертаєшся, без “замордований”), робиш рішучий крок у темряву під’їзду, втома проходить сама по собі.

З часом ти звикнеш до того, що рішучі кроки в темряві під’їзду протипоказані вартості твоїх шузів, та й узагалі не варті тих сильних висловів, від яких, ти думав, зникне налюрена алконавтами і засипана з милості двірнички хлоркою калабаня жовтого кольору. Кулі б її побили.

Звикнеш, що нікому насправді, крім тебе, у під’їзді темно вечорами не буває (а нема чого лазити так пізно казна-де, як висловиться якась там пані на твої спроби культурно влаштувати побут дому). Звикнеш, що паскуду-сусідку треба називати пані, а не так, як би їй дійсно личило.

Звикнеш йти додому освітленою центральною вулицею, щоб потім звернути у темний провулок, а потім у темний внутрішній двір.

... а ще до нових магазинів, де сидять старі номенклатурні продавщиці ... до штурму міського транспорту на рівні з немічними пенсіонерами ... до байдужих поглядів пітбулів без намордників ... до запаху затхлості львівських вуличок ... до вигляду міських околиць, про які мріють режисери трилерів, намагаючись створити подібні декорації.

А трилер, он же він. Будеш їхати до Львова зі сходу, не полінуйся подивитися у вікно. 20 хв. потяг їде по околицях перлини західної України. Облуплені доми, помийні яри, шнури білизни, натягнуті в дворах. А тоді сміливо вирушай до оперного.

Лена Третяченко