* Українські колумби

І. (Майже) вичерпна преамбула з прес-релізу. Рома-а-а-а-антика...

Фонд розвитку екотуризму “Витоки” представляє...

“Козацькому роду нема переводу” - ця стара приказка говорить про те, що поняття “романтичні авантюри” та “подвиг”, різноманітні мандри та молодість є вічними. Колесо однакових щоденних гризот і проблем витісняють із життя чоловіка казку, і життя стає сірим. Можна не бути всередині казки, але необхідно знати, що вона десь є.

Норвезький мореплавець та етнограф Тур Хеєрдал довів цілому світу, що можна перепливти Тихий океан від Перу до островів Індонезії на традиційному перуанському бальзовому плоті, керуючись течією, - що колись і робили інки.

Древні вікінги, як відомо, на своїх драккарах, конструкція яких дуже подібна до козацької чайки, переходили Атлантику в найдавніші часи.

Всім відомі переходи на чайках через Чорне море до турецького Стамбулу, походи в Азовське море та по Дніпру, вирішальна козацька допомога королю Людовіку XIV під час взяття Дюнкерку.

Ми доведемо, що можливо здійснити перехід через Атлантичний океан на традиційному козацькому човні, що, ймовірно, робили козаки, котрим вдавалось проскочити турецькі Босфор та Дарданеллу.

Це реальна нагода доповнити географію відомих козацьких походів і, перейшовши океан, добратися до Америки.

Збудована козацьким товариством “Кіш” 12 років тому чайка “Пресвята Покрова” обійшла цілу Європу, була в Англії, брала участь у багатьох регатах та морських фестивалях, утверджувала авторитет України у всіх морських європейських державах. За 12 років мандрівок про козаків та Україну взнали мільйони європейців (тільки на фестивалі BREST-96 у Франції було офіційно зареєстровано 200 000 туристів).

Досвід наших мандрівників на козацькій чайці “Пресвята Покрова” довкола Європи показав, що корабель надійно тримає океанську хвилю і його конструкція є близькою до ідеальної. У новому проекті буде використано набутий досвід і сучасні технології так, що наш корабель буде ходити морями довгі роки, на відміну від прототипів, котрі служили лише для одного походу.

Мета: Нагадати світові, що українські козаки, окрім військової справи, прекрасно знали мореплавство, їхні кораблі ще в давні часи були готові ходити водами усіх океанів.

Ідея: Екстремальні ситуації, боротьбі зі стихіями та їх підкорення людському духові, творчий процес, створення нового та відновлення старих традицій, мандри, пошуки нових земель, вічні цінності, що наповнюють чарівним змістом казку людського існування.

Етапи здійснення проекту: Початок проекту відбувся у серпні 2003 року. На даний час знайдено базу для будівництва та заготовлено дерево для частини обшивки корабля. До кінця грудня буде закуплено потрібні сорти дерева та інші матеріали, розпочнуться підготовчі роботи. Взимку також буде замовлено вітрила, мотор, навігаційні прилади. Березень-червень 2004 року – заключний етап (будівництво), завершення оформлення документів , липень – вихід корабля у Чорне море.

ІІ. Опускання “чайківчан” на грішну землю...
(прес-конференція)

А справді, ну, чому б і не повитати у хмарах чи то пак у хвилях омріяної Атлантики Роману Росю та Миронові Гуменецькому, які провели 12 листопада в “Ляльці” гучну (і майже скандальну) прес-конференцію з приводу збудування нової чайки і – ба!!! - її ймовірним мандруванням через Атлантику до Нью-Йорку, минаючи Одесу, Стамбул, Афіни, Мальту, Туніс, Гібралтар, Марокко, Касабланку, Барбадос, Гаїті, Ямайку, Кубу та ін. Навіть дуже сміливо. А ще показати фільм про її пригоди на одному з каналів. “Адже це стара галицька ідея – блукати землями по картах”, - як патетично-патріотично зауважив Ромко Рось, який сидів поруч із Мироном Гуменецьким, капітаном чайки.

Мирон займається наразі виключно роботами на новій чайці (будівництво), маючи відповідний досвід роботи на подібних судах. На прес-конференції він наголошував на тому, що теперішня конструкція чайки має бути комфортнішою для пасажирів з огляду на специфіку майбутньої подорожі – має бути більше місця зокрема. Але, як втрутився Роман, місця для всіх охочих все-одно не вистачить (через Атлантику “козакуватимуть” лише 14 осіб, хоча екіпаж дорогою може змінюватися).

Обидва “козаки” свято переконані, що чим більше буде таких-от чайок, тим краще: як для війни, так і для мандрівок, - дух прагне подвигу! “А морських вірус невиліковний, він – у крові”, - наголосив Рось. Похід триватиме з липня 2004 до квітня 2005 року (принагідно моряки хочуть потрапити на олімпіаду в Афінах).

І все би було просто чудово та казково, і можна би було навіть дозволити собі помріяти про карколомну славу чайки, а відтак і України, міжнародний авторитет, визнання, - нарешті, ну, нарешті, з’явилися сміливі духом та ділами “невиліковні” романтики!!! Не так сталося... Поки що.

Тобто, може, воно так і станеться колись – хтозна. Але попсував усю малину в “Ляльці” скарбник товариства “Кіш” Андрій Винницький, який сміливо всівся поміж Романом та Мироном навпроти спантеличеної публіки і нахилився до мікрофону із невтішним словом. Виявляється, Роман Рось ніколи не був учасником товариства “Кіш” (він цього і не заперечував), бо “підставляв” товариство не раз. Мирон у свою чергу приніс великі збитки товариству, хоча зробив і багато добра також.

Андрій Винницький насамперед наголосив на тому, що будівництво нової чайки відтягне автоматично кошти від старої, яка надзвичайно їх потребує і чи не розвалюється... Він докладно розказав про “цикли” існування чайки (спрощено: заробляння грошей–ремонт-похід-повернення-знову заробляння грошей для нового походу), про те, що були й тоді плани перетнути Атлантику, яким перешкоджали невиконані зобов’язання членів товариства “Кіш”, яких, усього то залишилося четверо.
Прикра ситуація... А до всього того додаються борги і ще раз борги (і на привезення, скажімо, чайки цього року до Львова, і на виготовлення фільму тощо)...

А для Романа похід на чайці – це забава, адже його бралося на “Чайку” як музиканта. (Рось це підтвердив, додаючи спогади, як він ту чайку шкробав). “Кіш” потребує людей, стара чайка – коштів, а для того, щоб розпочати нову справу, слід завершити стару, от... А будівництво нової чайки підкріплено нічим іншим, як іміджем старої.

Говорив також п. Андрій і про те, що є домовленість на побудову кішу, а зокрема місця “стоянки” чайки, яка цьогоріч, не маючи мотору, пробула на озері ціле літо. Наостанок він додав: “Роман не підготував команди і місця для чайки... Бажаю вам щасливої дороги. Мені дуже сумно, що ви так поступаєте!” І пішов собі до публіки.

Рятував спочатку ситуацію Роман, не вдаючись до індивідуальних подробиць та міжусобиць: “Ми хочемо, щоб корабель ходив у море і щоб ці походи, як і тоді, були спонтанними: швидкими і якісним. Але останнім часом було відчутно, що стара чайка стала важчою, і що більше вона нікуди не вийде. А щодо постійної стоянки, то ми її не хочемо - вона буде музеєм, а не живим кораблем”.

Мирон додав, що його ще не вигнали з “Кішу” і що обидві чайки приноситимуть Україні славу, що Львів не тільки буде культурною столицею, а й столицею романтиків! Він також зауважив, що обидві чайки не будуть однаковими за конструкцією, хоча для непрофесіоналів – майже такими самими. Роман додав, що вони вже мають початкові кошти на будівництво, що проводитиметься в с. Раковець на Львівщині і що за зміну маршруту під час подорожі за межами України “їм нічого не буде”, та, нарешті, пафосно резюмував: “Ми не підемо стежками старої чайки, хоча обіцяємо їй допомогти, адже ноги нашої чайки ростуть зі старої. Жодних образ не повинно бути, та й не може бути!”

А як воно далі буде – поживемо-побачимо...
...бо ж не кожна чайка перелетить...
...і не тільки дурень думкою багатіє...

Марія ТИТАРЕНКО