Отож, 12 жовтня львів’яни та “ляльківчани” мали змогу подивуватися такому перевтіленню на концерті групи, а також побувати на прес-конференції та презентації їхнього сайту www.neonband.com.ua (із чим ми їх щиро вітаємо: земляки у віртуальному Інтернет-просторі). А тепер про все у хронологічній послідовності.

Натискаючи на “кніпочку”, як каже соліст, за “круглим” столом група спочатку познайомилася з присутніми журналістами. Тобто не група, а саме Юрій Лєсний, фронт-мен “Neon”-у. Тож, перше, що впало в очі, - культ соліста, як, наприклад, в “Океану Ельзи” чи “Скрябіна”. Група за столом прес-конференції опинилася “принагідно” і дещо згодом. Відчувався (принаймні, мені) брак такої рівності та дружби, як, наприклад, у “Гайдамаків”, з-поміж яких лідера, направду, неможливо визначити. Що ж, політику “єдиного лідера” мають чи не всі гурти, окрім того, частково її можна пояснити відповідною аналогічною тактикою Юлії Міщенко...

До речі, про політику. “Немає жодної політики, - запевняє Юрій. - Ми не підтримуємо жодну політичну партію”. Схвально, навіть дуже, хоча для починаючих “зірок” – необережно, адже підтримка якоїсь політичної партії – пристойний заробіток для “бідних” музикантів. (Констатація факту, від якого ніде не дінешся).

Ще трохи про знайомство. Не ново (трохи а-ля “ТНМК” та екс-“Скрябін”), але принципово по-іншому, як торік, представлена команда “неонівців” у прес-релізі гурту: “Юрій Лєсний, вокаліст (фронт-мен, “серце” команди, десь всередині у нього розташований механізм, який передчуває, чого саме на даному етапі потребує колектив), Дмитро Скаленко, гітарист (разом із вокалістом – це ґрунт нових творчих ідей, на якому зростав “Neon”), Юрій Ксенюк, бас-гітарист (мозок “Neon”, саме йому вдається точно та коротко сформулювати те, що інші учасники колективу відчувають на підсвідомому рівні), Григорій Ігнатович, клавішні (романтичний мрійник, чиї музичні фантазії естетично довершили чимало пісень), Ростислав Драла, барабанщик (скромність якого у повсякденному житті сторицею компенсується розкутістю та артистизмом під світлом прожекторів)”.

Хлопці гурту цього ж дня повернулися з Києва, де представляли музичний лейбл “Максимум Музики” у клубі “Бабуїн” разом із групами “Далеко”, “Вася-club”, “Номер482”, “Таліта Кум” та журналістом “Нового” каналу Валерієм Сараулою. Це був перший візит “Neon”-у до Києва. Між іншим, до виданої напередодні лейблом “Maxi-M” збірки “Максимальний Торч” увійшли дві композиції гурту “Не питай” і “Дивні ночі” (у травні 2002-ого ці сингли музиканти ексклюзивно презентували на радіо “Niko-Fm”). “Неонівці” сподіваються, що їхні стосунки з “Талітою” та її лейблом розвиватимуться ще краще.

До речі, сміливо-зухвало висловився Юрій про “Таліту Кум”, як про групу, де “співає дівчинка із мікрофоном в руках. У нас – хлопець... Така собі парочка!” Отакої!! І де тут отой сором’язливий Юра, який минулого року надто лаконічно відповідав на питання в інтерв’ю?... Щоправда, як визнає сам соліст: "Є серйозні образливі питання, на які я не хочу відповідати... але тут такого ще не було...” До речі, про “дівчину із мікрофоном”: “Neon” віднедавна має ще одну (неофіційно-підпільну) назву в народі – “Міщенко в штанях”...

Словом, попри усю самостійність та самодостатність групи, що не кажи, а відчувається їхня залежність від Юлиного лейблу. Наприклад, навіть з того, що вибір синглів, які буде записано найближчим часом, відбуватиметься “сукупно”: "Будемо разом відбирати. Далі - ротація на радіо та кліп”. (Отака стратегія). Що ж до складності “розкрутки”, то соліст вважає, що розкручуватися важко будь-де, але у Львові – ще важче, зокрема із допомогою таких собі “друзів”, які наполегливо радять: “Хлопці, та не робіть собі таких дорогих афішок – зробіть ксерокс!” І коли на сайті “сміття” музику “Neon”-у зовсім не вважають львівською... Щоправда, рік тому ця музика, як на мене, була оригінальнішою та більш львівською...

На закид журналістів, що музика їхня подібна до Вакарчукової, Юрій заперечив: “Ні-ні, із “Океаном Ельзи” цілком полярні! Зовсім не подібні, ані за матеріалом, ані за виглядом! Як чорне і біле! Чим музика реально відрізняється від музики інших гуртів? У нас усе – по максимуму. Кожен музикант максимально займається над собою! (Гадаю, це стосується також і іміджу кожного. – Авт.) Хочу також зауважити два таких нюанси: наша музика - некомерційна (ми на ній нічого не заробляємо, а тільки вкладаємо енергетику), друге - ми створюємо музику самі. Раніше я був молодий і музика була інша, я росту і, закономірно, все змінюється”. (Це на закид журналістки, що Юрій перейшов до цілком іншої музики, на відміну від того, що писав і виконував раніше).

До розмови згодом приєдналася Катя Булах, арт-менеджер гурту, “чоловік”, як сказав Юра (“Та жінка я, жінка!” – обурено-іронічно уточнювала Катерина), себто людина, “без якої творчість наша була би сірою та сумною”: “Я не можу відслідкувати пріоритетність протягом видозміни гурту, ми працюємо над усім. Ми не хочемо бути схожими на когось, хоча є певна загальна стилістика. Стиль наш не авангардний, це не панк, а сучасний романтичний стиль: мужня концепція. Ми відслідковуємо кожен аспект окремо, кожен осібно працює над собою”.

Хлопці з гурту доєдналися: “Стало більше самокритики, роботи, працюємо на вищому рівні, тобто вже на всеукраїнському. Змінилося також і ставлення до шоу-бізнесу, і ще зарано говорити про якусь його (шоу-бізнесу) підтримку – все робимо власноручно. Ми - група, яка розпочинає з периферії, бо загалом усі – з міста” .

“Говорячи про “шоу-бізнес”, нам поки що доводиться мати на увазі першу частину слова, - доповнює Юрій. - Для нас є наразі тільки шоу. Схема нашого розвитку? Розумієте, сидіти тут, у Львові, виходити на сцену, за яку нам ніхто не платить, - не для нас. Або ми стартуємо дуже швидко, або перестаємо цим займатися. Ми не вкладаємо енергію в те, що нам нічого не приносить”.

На абстрактне питання-компромат (чи сьогодні зробити мільйон, чи робити мистецтво, яке буде актуальне потім?) Юрій відповів: “Балансувати між тим та іншим”. А журналіст, у свою чергу резюмував (порадив?): “Компроміс не завжди є виграшним – краще одразу зробити вибір”.

Стисло (одним реченням) про концерт: окрім (вже!) енергійних музикантів, загальну увагу привернула (тобто захопила повністю) “кобіта” у бікінях, які, ну, дуже красномовно визирали із джинсів-бедрівок... до того ж, камера таку “родзинку” нізащо не оминала, хтось навіть прохопився, що то, напевно, крута стриптиз-підтанцьовка на київський кшталт...

P.S. Із прес-релізу: “Музиканти гурту кажуть, що, якщо абстрагуватися, їхня музика на смак нагадує суміш “Мартіні” і сигаретного диму. Насправді, це пристрасний коктейль для тих, хто усвідомлює плинність почуттів та часу. “Neon” своїм фатально-романтичним настроєм змушує звучати невловиму ноту, чого до цього часу бракувало у несамовитій какофонії української популярної музики”.

Ну-у-у-у, нарешті!!! Нарешті хоч хтось узявся за такий Гераклів подвиг – ЗАПОВНИТИ НЕВЛОВИМОЮ НОТОЮ НЕСАМОВИТУ КАКОФОНІЮ УКРАЇНСЬКОЇ ПОПУЛЯРНОЇ МУЗИКИ! Ху-у-ух, спати відтепер можна спокійно.

Марія ТИТАРЕНКО.