| •
Джаз-Лялька
“Інший” Джаз
“Маламут Тріо”
та кілька слів про “іншого” Андруховича
Для того, аби взагалі не впасти у відчай
та тишу в періоді від “ДжазБез”-у до “ДжазБез”-у, “Дзиґа”,
“Лялька” та польські друзі, а саме Директор Польського Інституту,
Радник Посольства Республіки Польща в Україні Пйотр Козакєвіч,
дарують львів’янам та гостям міста вже вкотре свято джазу.
Згадаймо хоч би легендарні “Флюгери Львова”,
або виступ американського джазмена Едді Гендерсона разом із
відомим вже львівській публіці (з фестивалю “ДжазБез”) польським
квінтетом Пйотра Барона, або “YESKIEZSIRUMEM” (культову фольк-рокову
групу, яка в Польщі отримала усі можливі молодіжні премії
та призи (а їх аж вісім!!!)), або ж неймовірний квартет “Йорґі”,
який грає “пастерний” джаз, тобто автентичний, фольковий,
майже гуцульський... І от, тепер, 20-ого вересня, до “Ляльки”
завітав Міколай Тшаска зі своїм новим проектом “Маламут Тріо”,
а також зі своїм неповторним баченням і відчуттям джазу. Відтак,
в клубі звучав Інший Джаз. Джаз, від якого змінюються певні
сталі застанови та погляди, джаз, який перевтілює та замислює,
спонукає та зворушує, бавить та окриляє.
Музиканти (Міколай Тшаска – альт-саксофон,
бас-кларнет, Войчєк Мазолєвскі – бас, Мачіо Моретті – барабани)
поводилися дуже розкуто і впевнено, ніби вони тут грають всоте...
Говорили по-польськи, бо “теж не люблять по-російськи” (звісно,
такий жарт “ляльківчани” не залишили без оплесків). Та й самих
“маламутів” не відпускали зі сцени по завершенню виступу,
- довелося виконувати кілька композицій на “біс”. Відверто
кажучи, музика їхня й справді ні на що не подібна, от, наприклад,
навіть з того, що вона синтезує різні звуки, начитані на диктофон.
Відтак, здається, що під саксофон проскавучав пес або щось
пролепотіла дитина. Усе в тональність. В такт. Продумано.
З іронією. Міколай міг похропувати у саксофон, перкусист жваво
танцював над барабанами (що навіть зіштовхнув мікрофон на
соліста), словом, запальні хлопці, та й годі! А головне –
одразу відчутно, що джаз – це їхнє призначення...
Міколай Тшаска: “Чим є для мене джаз...
Тим, що ти щойно бачила. В загальному, то є всім тим, із чого
ми складаємося. Один відомий трубач, якого вже немає, сказав:
“Джаз – то є музика, яка складається із усіх музик світу”.
Але водночас то є музика, яку кожен прилаштовує під себе,
неординарна, із якою музикант робить все, до чого має бажання
та снагу. Для мене слово “джаз” є словом святим. Передусім,
то для нас прекрасна творчість, бо ми робимо саме те, що прагнемо,
що хочемо”.
Войчєк Мазолєвскі: “Для мене то є музика,
яка послуговується імпровізацією насамперед. І з того таємничого
творення музика постає інспірація. Музика ж 50-тих років -
то одразу і фільми, і мода, і т. д. Тепер до цієї музики додаються
комп’ютери, комунікація... Тому роль музиканта подібна до
ролі такого генератора, який перетворює всю ту інформацію
на звуки. Минає час, змінюється джаз”.
Міколай Тшаска: “ДжазБез”? Так, ми знаємо
про цей фестиваль – джаз без “Тріо Маламут” попросту. Розумієш,
ми в Польщі маємо дуже окреслену позицію: ми граємо інакший
джаз і є в опозиції до того, що діється на “ДжазБез”. Я люблю
джаз, пов’язаний із власними традиціями, а також із різними
природними звуками: кроликами лісовими, котами... Маю такий
самий диктофон, як у тебе, де записую голоси звірів, людей,
дітей, псів, колег. Це все є фрагментом нашої музики. (Тут
я заперечила Міколаю, кажучи, що фестиваль насправді не має
жодних обмежень чи стильових рамок. – Авт.) Так, я розумію,
що без границь. Але як на мене, той фестиваль є дуже класичним.
Шкода. Але то не є зле! Якщо нас хтось запросить, чом би й
не заграти... Може, Войтек приїде зі своїм гуртом...”
Войчєк Мазолєвскі: Так, із “Pink Freud”,
можливо, покажемо кілька новочасних джазових композицій...
Зрештою, хотілося би якомога частіше їздити країнами, зокрема
в Україну, тут нам дуже подобається”.
Міколай Тшаска: “Львів – гарне місто, тут
є тепло і запал, є та архітектура, яка вражає... Порівнюючи
Краків та Львів, думаєш, що границі рушили з місць. Мені також
подобається настрій людей, їхній спосіб думання, здається,
ви - більші філософи, аніж ми. Бо ніде не поспішаєте, не маєте
ніякого бізнесу, яким би забивали голови... Може, то є добре,
але й зле водночас. Тут чуюся добре і вільно. Хотів би тут
зостатися на довше і попрацювати. Найцікавіше, що тут ніхто
ніколи не питає, як на Заході, а що то за стиль, що ми граємо,
чи то панк, чи хіп-хоп, чи джаз. Тут люди дуже відверті та
відкриті, вони просто цінують музику, яка не є, до речі, проста,
і чують, чи та музика є правдива чи ні. Ще відкрию таємницю:
попри інші справи ми сюди приїхали побачитися з відомим вашим
письменником Юрком Андруховичем. Те “спотканє” тривало два
надто поважних дні й одну ніч. За той час нам вдалося записати
альбом. Наша амбіція була така, щоб Юрко став великою поп-зіркою
європейського ринку. Із Юрком ми вже знайомі якийсь час, нас
познайомив інший відомий польський письменник Анджей Стасюк.
От разом з ним ми і приїхали до Юрка в Станіслав (Івано-Франківськ.
– Авт.), а саме в гори. Тобто то був аж ніяк не артистичний
виїзд, а такий туристичний, тільки з горілкою. Навіть без
води. Там і виник задум”.
Войчєк Мазолєвскі: “Гарне місто, архітектура.
Атмосфера геніальна. Я вперше у Львові - і я в захваті. Тут
є також така гарна традиція, як, наприклад, у Празі: у реставраціях
розміщено кав’ярні, де можуть зустрічатися люди і насолоджуватися
атмосферою старовини, водночас грати в шахи і пити пиво...
Маю надію, що будемо приїжджати сюди частіше. Ваших митців
будемо стягувати до нас і навпаки. Адже така співпраця попросту
необхідна та бажана!”
І завдяки “Дзизі” та польським друзям вона
(ще й як!) можлива. Зокрема на “ДжазБез”-і, неймовірному святі
джазу. Джазу цілковито різного і водночас подібного: “іншого”,
класичного, імпровізованого на “джемах” та часом трошки блюзового,
етнічного і “пастерного”, як завше інтелектуального та невичерпного
за своєю новизною, пошуками та настроєвістю. Джазу, який робить
життя багатозвучним, а музику життєствердною!
Марія ТИТАРЕНКО
|