|
* Повернення неблудного фесту
Вибух “Альтернативи”
(кілька банальних спостережень)
...Ще, можливо, не вибух, а тільки запалювання
сірників.
...І ще прес-конференція 27 листопада в “Ляльці” з приводу
відродження Всеукраїнського фестивалю некомерційної незалежної
музики “Альтернатива”. ...Ще – концерт, себто “Мала Альтернатива”
за участю Калича, Юрія Шаріфова та Сергія Шишкіна. Ще... кілька
спостережень з приводу...
• Спостереження №1.
Організатори “Альтернативи” надто самовпевнені. Може, саме
тому фестиваль-легенда 1994-1995-их нарешті відродиться? Зрештою,
самовпевненість ніколи не була зайвою, а тим паче в таких
глобально “альтернативних” справах.
Найвпевненіше виглядав Богдан Дзюнько (та й імідж у нього
такий, що там казати). Отож, він не став отим “лежачим” каменем,
під яким ані вода, ані музика не тече, саме він домігся (!!!)
у колишніх організаторів відродження Легенди, домігся того,
що йому таки довірили “операцію П” (повернення Альтернативи),
і це після чотирьох років ходінь-набридань Дзюнька до колишніх
організаторів, і... саме він керував прес-конференцією 27
листопада, після якої їхав до Києва. Тож, навіть не потрапив
на концерт “Малої Альтернативи” того вечора за участю “динозаврів”
інді.
Праворуч від Дзюнька сидів Юрій Грех, виконавчий директор
фесту, ліворуч – Руслан Кошів, заступник директора та ідейний
натхненник. На відміну від Дзюнька Юрко Грех вже не був аж
такий самовпевнений і не раз під час прес-конференції підкреслював,
що не знає досі, що таке некомерційна незалежна музика. Але
саме це прекрасно знав Калич, який теж примостився за “круглий”
стіл і не погребував Грехові та й журналістам розтлумачити:
“Це та музика, яка протистоїть попсі та комерції. Будь-яка
сучасна молодіжна група – це вже альтернатива, бо ніхто її
не підтримує! І сприймає за “повний відстій”. Преса про нас
не пише, бо ми – НІХТО і не маємо якісних звукозаписів. Усе
впирається в кошти. Ми повинні самі себе проштовхувати та
допомагати!”
І зовсім вже Грех не видався войовничо впевненим, коли не
пафосним і не патетичним басом, а чи не благально-спокійно-питальним
тоном закликав нас, ж(о)рналістів до співпраці, а саме до
піднімання Легенди Львова, її “розкрутки” в ЗМІ із (обов’язковим)
натяком ймовірним спонсорам, наприклад, “Львівському Пиву”,
про можливе спонсорування...
Наразі спонсорів фестиваль не має, тільки згадки про колишніх
меценатів.
• Спостереження №2.
Можливо, це навіть підстава для тої самовпевненості: відомі
групи, екс-учасники “Альтернатив” (“Скрябін”, “Кому Вниз”
та ін.)– добрі друзі організаторів і погодилися “за так” приїхати
і підтримати фест. Про жодну комерцію та гонорари не йдеться,
запевняє дирекція. Що ж достеменно означає “за так” наразі
невідомо, окрім того, що виконавцям обіцяють класний звук,
освітлення, сцену тощо. А з приводу “класного” звуку в “Спартаку”,
то організаторів тішить те, що у “Велотреку” звук був би ще
гіршим, гм...
• Спостереження №3.
Професійний підхід до преси.
По-перше, неймовірний обсяг вичерпної та корисної інформації,
прес-релізів, буклетів (архівні матеріали, світлини, переклад
англійською тощо), тобто, було що тягти додому та на роботу
і що гортати на дозвіллі та перед видруком матеріалу. Тож,
через таку навалу інформації журналісти цілком впали в анабіоз
і питань прозвучало замало, як на мене. Відтак, дирекція всіляко
сприяла жвавій дискусії і ненав’язливо пригощала кожного кавою
з коньяком. Ну, а це вже цілком справа журналістів: професійний
підхід до прес-конференції.
• Спостереження №4. (Трохи забігає поперед батька в пекло...)
Сумно. Радше навіть прикро. Зовсім мало молоді на концерті
по конференції. Практично не було. От вам і “Мала Альтернатива”.
“Манюня” зовсім. Але колєг-динозаврів-інді не бракувало. У-ух,
згадали старі часи: пісні, вірші, мєнтів, гумор Шишкіна в
мінорі, людей, яких вже нема... А на цілковито альтернативній
сцені – жодних барабанів чи басу, отакої.
• Спостереження №5.
Все це, направду, дуже серйозно. Воскресіння із “мертвих”,
а тим паче не таке-сяке, а втримання на заданій ще десяток
років тому висоті, втримання репутації та іміджу (третього
за величиною фестивалю в Україні!!! - тоді), зрештою, тримання
“марки” альтернативного Львова... – справа не з легких. Однак
головне – почати (риса з першого спостереження їм у тому допоможе,
сподіваюся).
Ключове слово фестивалю – “чесний”, як полюбляв повторювати
Олександр Богуцький, слово ж “формат” категорично відсунуто,
натомість є вільне поле думок та означень, зокрема “Альтернатива”
– це не “куча рокерів зібралися, відлабали і все”. Брак фестивалів
на Україні – не єдина проблема і не єдина причина, скажімо,
того, що з за дев’ять років “Рокотеки” вмерло до сорока музичних
команд (із досвіду Дзюнька).
І ще. Жодних “кока-кол” та т. п., які, спонсоруючи, диктують
не якість, а кількість рекламного залізяччя на сцені...
• Спостереження № якийсь там.
Цілком неадекватна (навіть агресивно-ворожа) реакція Дзюнька
на пропозицію Володимира Зайковського викласти інформацію
фесту в мультимедійний формат (коротко, всеохопно, доступно,
сучасно), адже, холєра, шкода, що не можна ту “Альтернативу”
“вставити” в комп і побувати на “українському Вудстоці”- 1994
року. Шкода. Щоправда, як повідомили організатори, є відеозаписи,
десятки відгуків закордонної преси про фест і навіть (!!!)
афіші десятирічної давності (одну з них повісили просто перед
носом у журналістів, мовляв, нюхніть альтернативного пороху...)
Але ж усе це простим пересічним “гомо сапієнс” недоступно!
Гадаю, однак, що організаторам не варто ігнорувати ідеї такого
штибу, а персональні якісь справи-наїзди (Дзюнько-Зайковський)
варто полишити на маргінесах творчих “Ego”.
• Спостереження № наступний після “якогось там”.
Чим відрізняється ідеологія “Альтернативи” тоді і тепер.
Юрій Грех не знав, чим.
На думку Руслана Кошіва, нічого не змінилося в Україні за
цей час. Тепер, як і тоді, 99 % музикантів – незалежні, існують
за свої гроші, їх ніхто не підтримує (рок, поп, техно, панк,
дис-жокеї та ін.) Той один відсоток – залежна і традиційна
музика: Повалій, Пономарьов тощо. Тож, завдання фесту так
і залишається: показати такі групи. Тоді це організаторам
вдалося, щоправда, вони ніяк не могли вплинути на ситуацію
та змінити її.
“Адже зараз, хто має спонсора, той виконує “дикі танці”,
а хто не має, ходить в “Ляльку” і робить тут свої “дикі танці”,
за що “Ляльці” велике спасибі, - резюмував Руслан Кошів. Дзюнько,
який завжди все знає, додав: “Мабуть, для того ті люди все
це робили, аби інші люди, які класно грають і яким важко пробитися,
вийшли на сцену. А ще для того, щоб також зробити це престижним
– заграти своє, рідне. Бо є вже є проблема: люди “косять”
під когось задля комерції. Ми не починаємо фестиваль такий,
яким він був колись, - це відродження, вибух “Альтернативи”,
де будуть грати всі ті, хто колись у нас грав. Навесні буде
продовження і вже відбіркові тури”.
Впере-е-е-е-е-ед!!!
• Останнє спостереження.
Кілька філософських ремарок від
організаторів + міфологізація міфу.
Богдан Дзюнько: “Що таке “Альтернатива”?
Це те, що відповідає сутності Львову, Духу. Молодіжний Мистецький
Центр компанії Альтернатива – мистецька організація, яка і
відроджує цю акцію, квитки на концерт якої будуть по 15 грн.,
ціна, як бачите, сміховинна. На концерт також будуть запрошені
різні групи”.
Руслан Кошів: “Десять років тому я займався
музеями, незалежна (інді-) музика була моїм хобі. Ця музика
сформувалася в 60-70 роках, до неї входять різні стилі та
напрямки: панк, пост-панк, хард-кор, нойз, але суть в тому,
що виконавці в цій музиці прагнуть висловити свою незалежність
та некомерційність. Це музика вільна від конформізму та комерції.
Звісно, вона характерна більше для Заходу.
Чому виникла ідея? Дивлюся, що існує “Червона Рута”, “Таврійські
Ігри”, у Львові на той час був “ВиВих”, але він тихо помер.
І Львів залишився ні з чим. Мою ідею підтримав Зеновій Мазурик,
тодішній начальник Управління культури. Далі розпочалося формування
оргкомітету тощо. Допоміг Юрко Грех, тоді він очолював Фонд
культури. Концепція фестивалю була така: ми прагнули зробити
його демократичним, відвертим, який би відповідав поняттю
незалежної музики, добирали ми виконавців за таким принципом:
групи присилали касети (першого року – більше ста), журі їх
прослуховувало, відбирали найбільш цікавих, достойних, зрілих
(зі ста – 16 команд, які автоматично ставали лауреатами).
Окрім того, на фестиваль запрошували гостей. Провели ми,
можна сказати, два з половиною фестивалі. Перші два роки –
великі дводенні концерти у вересні в “Спартаку”, були також
творчі зустрічі, конференції, відео-перегляди, тобто дрібніші
акції. Третій фестиваль ми зробили постійно діючим: він відбувався
протягом цілого року і мав закінчитися гала-концертами, але
з фінансових причин, на жаль, того не сталося. Потім були
спроби відновити фестиваль, але ми цього не змогли зробити.
Тепер з’явилися нові люди, сподіваюся, щось із того вийде”.
Юрій Грех: “Моя роль була найважча, у 94-му
у Львові було таке затишшя, міжчасся, очевидно. Тому ми створили
фестиваль і чесно намагалися робити цю непросту справу, хоча
не володіли досвідом та необхідними засобами. Якби я знав,
за що беруся із самого початку, то я би, напевно, за це не
брався: настільки це була величезна, складна, непроста робота.
Це – добра, гарна Легенда Львова. Вона так швидко набрала
“обертів”, що вже на другий фестиваль була черга, телефон
був, направду, червоний, у слухавку ніби підморгували: візьміть
нас... На той час у нас була сильна команда: Олександр
Богуцький, Віктор Неборак, Олесь Старовойт... (додав
п’ять копійок Дзюнько: “По суті, ці всі люди з того стартанули”.
- Авт.) Це була творча лабораторія.
На другий фестиваль прийшли – уявіть собі - акредитовані
представники 87 засобів масової інформації (сумніваюся, чи
таке буває на прес-конференціях президента). На третій рік
фестиваль став брендом, з’явилися контакти із Європою та Америкою.
Тож, третій фестиваль відбувся, щоправда, без гала-концертів.
На четвертий фест мінімальний планований бюджет становив
120 тисяч доларів – нам не вдалося назбирати. Грубо кажучи
– фінансові проблеми. (До речі, останній дзвінок до нас з
приводу фестивалю від груп був у липні цього року, і я дуже
з того радий). І от, ми собі тоді ще так подумали: хай краще
буде хороша легенда, аніж абиякий фестиваль. І легенда у Львові
живе”.
Хай живе Оптимізм!
Хай живе Самовпевненість (аж до нахабства)!
Хай оживе “Альтернатива”!
Будьмо.
Марія ТИТАРЕНКО
|
