Інна: “Це просто було спочатку щось від душі, щось своє, але ніхто це не називав готикою. Коли це назвали готикою, ну, добре, хай це буде готика”.
Євген: “Тобто ми це робили так, як ми це бачили, хотіли. А потім знайшлися люди, які сказали: “О, так це готика!” А нам це, в принципі, хоч джазом називай! Готика – будь ласка, ми не проти”.

- Чому така назва – “Вінки”?
Євген: “Назва? Це було саме тоді, коли ми зібралися з Іваном і вирішили організувати щось своє. Довго сиділи, мучилися із назвою і почали просто перебирати якісь книжки на столі...”
Іван: “...серед яких була книга “Французька драма” в українському перекладі, де ми знайшли таку фразу “вінки замовимо”. Так собі подумали, що “вінки замовимо” – надто по-панківськи, тобто треба щось трошки простіше... і залишили просто “Вінки”.

- Цікаво, бо тут також виникають певні готичні асоціації, скажімо, вінки на цвинтарі...
Євген: “Готичні асоціації? Воно дійсно так і вийшло... Там віночки, купальські віночки... (Ще й Іван у складі. – Авт.) І знову ж таки той самий фольк присутній у нашій музиці достатньо серйозно, принаймні, на даний момент. З іншого боку – вінки на могилах... теж”.

- Ваші враження від Львова.
Євген: “Враження від Львова... поки що важко сказати, бо ми щойно приїхали, всі думки – виключно про виступ, але завтра у нас буде цілий день, ми погуляємо Львовом, подивимося, бо сьогодні ми побачили мало, хоча те, що ми побачили, нам сподобалося, і ми хочемо побачити більше”.
Інна: “Я у Львові вже була, але не з концертом, бачила стару частину міста, ще тоді мені дуже сподобалося”.
Іван: “Я у Львові вперше. Поки що дуже подобається, дуже”.

- Що собі бажаєте?
Інна: “Побільше концертів...”
Іван: “...і різних”.
Інна: “Так, різних і багато, бо це підтримує внутрішній стан. Адже коли концертів довго немає – сильний мандраж”.

А мандражу на концерті ніякого не було (радше “двіж”), хіба що техніка трошки “мандражила”, але готи на такі дрібниці уваги не звертають, тим паче, що музика – неперевершена. “Вінки”, як віники, позмітали усіх до сцени танцювати... а танцювати було, направду, важко, бо така музика потребує зупинки і задуми. Її інтелектуальне навантаження не дає ворухнутися, не дає навіть думати про щось інше і, часом, взагалі думати... Просто отак завмираєш і кудись зникаєш, розкладаєшся на молекули, на квіти у вінку, на краплі від воску на воді, які після Купала ще довго пливуть поверхнею... омана рибкам...

Хтось міг бачити навіть сни. Музика, що витворює враження сну. Пісня “Сон” (відома усім, народна: “Ходить сон коло вікон...”) просто зачарувала. Ні. Зачаклувала. Ні. Не знаю навіть, яким чином... але вона потрапила до крові, всередину вен та секрецій і... там замкнутим колом перебігає усім тілом, від того млосно, сонно, дрімотно і по-дитячому неймовірно прекрасно. Її хотілося чути ще і ще. Звісно, її виконали на “біс”. Звісно, просили (вимагали!) ще... Хоміус (наш відомий львівський гот) ледве не розплакався після виступу, принаймні, він так сказав у мікрофон, а також запросив усіх готів та готес подивитися передачу “Остання Барикада” на “1+1” 27-ого лютого, де братимуть участь “Вінки”, “AUDI SILE” та інші поважні готи. До речі, “AUDI SILE” також виступала цього вечора. Не встигла вона виступити у “Ляльці” 22 січня, а її репертуар чи не напам’ять вже знають місцеві “ляльківчанські” готи! А сама група шукає жіночий вокал та барабанщика.

Тож, готика крокує Україною впевнено (я би сказала карколомно!), а в свою чергу українська готика – Німеччиною та Литвою. Що ж, бажаю їй міцних чобіт на цих тернистих, кам’яних (цвинтарних) дорогах!
(Вже майже готка Марія ТИТАРЕНКО)