15.06.2003
“VASYA CLUB” |
|
VASYA CLUB
"ХІПАН"
прес-реліз
Музичний конгломерат під кодовою назвою
"Вася Клаб" може з повним правом вважатися саме
конгломератом не через велику кількість музикантів, а завдяки
дуже великому стилістичному діапазону в музиці, настроях і
темах. Простіше кажучи - розмаїтість і строкатість пісень
у їхньому дебютному альбомі "Хіпан" мало не зведені
у ранг культу, завдяки чому виникає міцна асоціація з щиросердечними
двірськими посиденьками під гітару, коли хтось один співає,
а інші навперебій замовляють пісні.
Утім, є трохи істотних зауважень. Посиденьки
ці насправді мали місце у бурхливому і повному пригод житті
Васі Гонтарського, хіба що проходили вони у різних куточках
світу, а найчастіше - у матроських каютах і на палубі. За
першим фахом Вася - моряк, так що за роки розсікання морів-океанів
на траулерах і козацьких "чайках" у його репертуарі
зібралося чимало пісень з тих, що він співав для друзів у
морських походах та етнологічних експедиціях.
Звідси, певно, походить і очевидна "непричесаність"
концепції альбому - яка по зрілому міркуванню виявляється
дуже навіть продуманою: "Хіпан" - це свого роду
Васін "the best" за весь період його незганьбленої
шоу-бізнесом творчості, добірка пісень "на свій смак",
неодноразово випробувана на слухачах у численних портах. Треків
на диску ні багато, ні мало - одинадцять, але серед них немає
жодного попсового псевдоматроського хіта, не говорячи вже
про ремікси на "Яблучко" чи кавери на "Вітер
з моря дул". "Морська" естетика випирає хіба
що з обкладинки альбому, музичний же матеріал являє собою
суміш панка (!), шансона (у споконвічному розумінні цього
слова - без хрипоти і блатати) і фолку, причому не тільки
українського. У цій суміші, як смужки на тільнику, у потрібних
місцях чергуються розпатланість і ліричність, змістовна насиченість
балад змінюється не обтяжуючими мозок мантрами на кшталт "Нугзара
Кіримбековича Нургієва", а життєвий досвід, який почувається
у текстах, не навантажує, а скоріше дає привід для міркувань
і спогадів під проникливий акомпанемент акордеона.
Вокал Васі Гонтарського - сильний, упевнений
і мужній, чимось схожий на голос Сергія Мазаєва, - і професіоналізм
музикантів "VASYA CLUB" підкуповують і підкорюють
навіть у тому випадку, якщо ви в упор не розумієте, як на
одному диску можуть співіснувати ковбойська балада, фолк гарною
українською мовою, білоруська народна пісня і квазі-хіпова
(пардон, хіпанська) балада в дусі "Чіжа і Ко." Утім,
якщо врахувати мультинаціональний склад групи, дивуватися
розмаїтості музики, що виконується, не приходиться: акордеоніст
Марлен Мамутов - кримський татарин, тромбоніст Олексій Сагітов
- татарин казанський, однак родом з Узбекистану, барабанщик
Дмитро Вічев - болгарин, сурмачі Сергій Щур і Володимир Ганапольский
- українець і єврей відповідно, сам же метр Гонтарський свою
національну приналежність трактує як "співчуваючий євреям"...
Словом, не шукайте у "Хіпані"
жодних страждань і катарсисів. Цукор та соплі - 0%, позитив
- 100%. Головне, не сприймати все це всерйоз, адже й сам Вася
- дорослий чоловік сорока років, що називає себе "трагіком
у житті і коміком на сцені" відноситься до своїх опусів
з гідним молодого панка пофігізмом і до життя відноситься
легко, чого й усім бажає. |
|
| •
Шансоно-панко-фолк у “Ляльці”
“Музика, в яку неможливо не закохатися”?
(“Максимум Музики” + “VASYA CLUB” = ???)
Увечері 15-ого червня у культовому андерграундовому
клубі-кафе “Лялька” зібралися похіпувати прихильники ще мало
кому відомої, але вже доволі розкрученої у вузьких музичних
колах київської групи “VASYA CLUB” (або по-нашому “Вася Клаб”,
хоча ані перша, ані друга версія на “нашу” аж ніяк не скидається).
До Львова таку столичну екзотику привезла (як би Ви гадали
хто?) корінна львів’янка Юлія Міщенко, солістка “Таліти Кум”,
від імені її ж музичного лейблу “Максимум Музики”.
Юлія Міщенко (на прес-конференції в “Ляльці”
14-ого червня, саме переддень до концерту): “Сьогодні я рада
спілкуватися із Вами від імені “Таліти Кум”, хоча йтиметься
зовсім не про це, а саме про “клабну” групу “Вася Клаб”, лідером
якої є Василь Гонтарський, автор пісень та ідейний натхненник
групи. А я тут присутня тому, що, так би мовити, “Таліта Кум”
“породила” собою рекордингову продюсингову компанію “Максимум
Музики”. Наша компанія, власне, підтримує із групою довготривалі
партнерські стосунки і видає альбом “Васі-club”. На диску
з-поміж 11-тьох пісень є одна етнічно татарська і одна білоруська
народна пісні. Ще одна російською мовою. “Вася-club” – класичний
вид групи, в якій переплетено багато культур і в якій ніхто
не тягне на себе ковдру... Я дуже сподіваюся, що, познайомившись
поближче, Ви неодмінно полюбите цю людину, а також усю групу.
Це музика, в яку неможливо не закохатися: шалена енергія,
запальні ритми, чудове виконання і, безперечно, лірика Васі
Гончарського , - це те, що забезпечить музиці стовідсотковий
успіх”.
Впевнено, як завжди, майже як у рекламному
ролику, сказала Юля і передала у наші (себто журналістські)
руки Васю. Однак добре “промацати” Васю “акули” та “дельфінчики”
пера одразу так і не наважилися (адже для львів’ян саме ім’я
“Вася” викликає упередження і... ще щось по-львівськи гнівно-недоброзичливе),
відтак Юля продовжила: “Це - ситуація, коли вже досить зріла
людина, із багажем музичного та життєвого досвіду, розроджується
першим дебютним альбомом. Вона (ситуація) пов’язана із тим,
напевно, що, будучи дуже талановитим музикантом, Вася міг
би таким і залишитися для друзів, якби не особистість продюсера
групи – Юрія Пилипа. Тобто в житті Васі з’явився такий момент,
коли Юра сказав: “Давай тепер зберемо все те, що ти напрацював,
і спробуємо це показати багатьом людям”. І саме енергії Юри
група має завдячувати тим, що почала виходити на широкі простори...”
“...на широкі простори нашої Батьківщини,
завзято продовжив Юрій Пилип, продюсер групи. - Бо від самого
початку ми зрозуміли, що це буде незвичний музичний проект,
розрахований на широкий загал (навіть не уявляю, яка вікова
категорія могла би не входити до нашої публіки). Це популярна
музика в найбільш прямому розумінні цього слова. Для всіх”.
Отож, із “Васьою” не все так підозріло,
як могло видатися прискіпливим львів’янам-журналістам на перший
погляд, щоправда, вони (себто ми) і надалі вичікували під
час того, як рекламна кампанія набирала обертів.
Юля: “Група “Вася-club” зараз посіла ту
нішу української музики, яку ще не займає ніхто! Це музика,
в якій практично немає суму! Це дуже рідкісне явище для української
сцени. Я знаю це по собі: написати сумну пісню – як води попити,
а от веселу – значно складніше. Так-от, “Вася-club” дає абсолютно
чисту енергію радості, веселощів і такої навіть безтурботності
в доброму розумінні цього слова. Це та група, яку дуже приємно
слухати і відпочивати в компанії, якій дуже приємно цілою
компанією підспівувати. Я впевнена, що у Львові незабаром
той репертуар улюблених усіма (і мною також) пісень, на зразок
“В Стрийськім парку ми сі здибали з тобов” чи “Тільки у Львові”,
поповниться кількома піснями авторства Васі, вони будуть співатися,
як рідні, на якихось забавах”.
Нарешті слово надали легендарному Васі:
“Юля про мене стільки наговорила, що у мене таке враження:
я на танку “Т-34” в’їхав перший до Берліну - я вже герой Радянського
Союзу... Про нас... У 2001-му році я написав декілька пісень,
перша людина, яка їх почула – то був Юра. Як створилася група:
Марлєн, кримський татарин, грає на акордеоні, привів свого
друга Саїда, казанського татарина, який грає на тромбоні,
той привів свого друга єврея Володю Ганапольського, який грає
на трубі, Володя привів свого друга Щура, який грає на тубі
і завершилося це все тим, що вони привели болгарина, який
грав на барабанах. Отакий у нас вийшов “зірковий” колективчик.
Перший раз ми виступили 13 лютого минулого року у клубі “Мистецький
Льох”. Всі хлопці окрім мене закінчили вищі навчальні заклади:
Київську та Донецьку консерваторії. Потім... хлопці перебували
у “вільному плаванні”.
Юля додала: “До речі, ця-от присутність
південного колориту створює специфічний момент поєднання із
Васиною лірикою та його присутністю у групі... І часом, коли
я із заплющеними очима слухаю музику “Васі-club”, виникає
така візуальна картинка, як у фільмах Бреґовіча, де дійство
дуже часто супроводжує група музикантів, які ходять і просто
повсюди грають”.
Вася (іронічно-помпезно): “Ми такі – ми
можемо!!!”
Юрій: “А я не перестаю стверджувати, що
в групі “Вася-club” найкраща духова секція в Україні і...
в світі!” (Сміються. - Авт.) Мені також приємно нагадувати,
що я сам – продюсер Марії Бурмаки вже декілька років... Це
мені, в принципі, допомогло деякою мірою зрозуміти Васю, зрозуміти
його стиль. І це дуже актуально”.
Дивно, таке-е-е-енна група, а більшість
із присутніх журналістів про неї нічого не чула, хоча згадав
хтось супер-відому пісню “Не пускай дівча гуляти”.
Вася: “Не пускай дівча гуляти” - це наша
перша пісня, яку ми вивчили із хлопцями, і яку ми вивчили
усі разом, і яка йде непогано в ротації на радіо”.
Ага, пісня українською. Крига поступово
скресала, Вася, звичайно, запросто міг би бути навіть Василем
чи Васьком і не ризикувати бути Васьою на львівських теренах.
Гадаю, Юля це прекрасно усвідомлювала, але імідж є імідж,
зрештою, навіть імідж (ім’я, морська засмага, татуювання чи
не на всю руку) не головне, головне – яка є людина. Тож, Юля
нам розповіла, що Вася брав участь у дуже цікавих подорожах
та експедиціях на відреставрованій козацькій “Чайці”, причому
у Юлі була можливість пропливти нею також, але вона нею не
скористалася , а відтак і не познайомилася із Васею раніше.
Хоча могла.
Вася доповнив: “Я ходив не тільки на запорізьких
“Чайках” – це декілька років мого життя, я також ходив на
древньоруській ладьї, на “дубку” запорізькому, взагалі, бував
у багатьох морських експедиціях, - цьому всьому треба присвячувати
ще одну окрему прес-конференцію. Як познайомилися із Юлею?
(Нарешті почалися запитання. – Авт.) Платівку ми записали
рік тому, відтоді до нас “підпливало” багато рекордингів,
які хотіли мати із нами якийсь бізнес, але ми із Юрою шукали
молоденьку потенційну компанію, в якої би було багато наснаги.
Приклад тому – це Юля. А коли ми познайомилися із нею ще ближче,
то зрозуміли, що це та людина, із якою ми будемо працювати.
Я гадаю, нам дуже пощастило, що ми разом починаємо цей довгий
шлях у шоу-бізнесі”.
|
|
|
Юля принагідно сказала, що компанія “Максимум
Музики” дуже рада з того, що група “Вася-club” потрапила
у їхні “обійми”: “...бо в нашій роботі ми керуємося насамперед
професійними критеріями, а це - високопрофесійний колектив,
ми також керуємося критеріями оригінальності та перспективності
на ринку, а це – супер-професійна не лише на українському
ринку команда, також керуємося, звичайно, якимись своїми
людськими симпатіями, а це – дуже милі, симпатичні та колоритні
люди. Сподіваюся, що Ви їх полюбите, і що зовсім скоро ми
із Вами будемо зустрічатися з нагоди видання наступних дисків
інших виконавців на нашому лейблі. (До речі, одна із груп
– Ваші земляки)”.
Задля розрядки (бо надто було-таки натягнуто)
Юля запитала Васю, як на некомфортабельному судні ходять,
пробачте, у туалет... А Вася із чисто технічної сторони
пояснив: “Стоїш на борті, пурнаєш у воду, тобі кидають трап,
а ділі вилазиш, якщо можеш... нє – то допоможуть”. Взагалі,
для Васі морська справа залишилися зараз лише як хобі: “У
морі шоу-бізнесу плавати нелегко, тому долати різні підводні
течії та камінчики мені допомагають Юля та Юра. Ці два моря
поєднуватися не будуть: я постарів і почав співати – так
класично-технічно з’їхав на пенсію”.Оскільки Вася був ще
й коком, то також розповів рецепт своєї фірмової страви:
“Береш “мівіну”, заливаєш водою з-за борту, якщо в морі
– то й солити не треба...”
А от рецепт фірмової страви під назвою
“Вася-club” спробувала пояснити Юля: “Для того, щоб Ви зрозуміли
фішку, Вам треба один раз почути. Ще раз перепрошуємо за
таку “віртуальну” прес-конференцію (Тобто без дисків, які
мали бути за кілька днів. – Авт.), коли ж Ви почуєте “на
живо” хлопців, Ви все зрозумієте. Є цілий ряд музикантів,
із яких можна “зробити” цілком пристойний продукт, доклавши
певних зусиль: найнявши хорошого продюсера, аранжувальника,
студію... У даному випадку ми маємо унікальну ситуацію:
супер-професійні музиканти, супер-енергійні, є й дуже рідкісна
харизма, коли зрілий чоловік без зайвої театральщини, штучності,
чим так чи інакше грішать більшість виконавців. Тут вокаліст
– справжній. У житті і на сцені. Я вважаю, що такого персонажа
дуже не вистачає нам усім. Бо музика не може бути лише для
двадцятирічних – кожен повинен знаходити щось своє. Розповім
історію із життя: на київській репетиційній базі “Максимум
Музики” займаються всі “наші”: коли репетирувала “Таліта
Кум”, приходили молоді хлопці, які працювали собі десь в
гаражах, казали, що класно, супер... А є в нас там один
дядечко – голова гаражного кооперативу, який весь час приходить
і каже: “Слухайте, ви вже так втомили цим гуркотом, забирайтеся
швидше звідси”. А одного разу після репетицій “Васі-club”
сказав: “Оце супер, мені так сподобалося... От якби вони
весь час грали, не було би ніяких нарікань”. Це просто момент
цільової аудиторії. На сьогодні єдиною добре пропрацьовано
нішою є саме молодіжна музика. Але я не думаю, що людям
за тридцять буде цікаво слухати хіп-хоп... А фішку PR-кампанії
не потрібно вигадувати – все вже є: моряк із життєвим досвідом
+ вибухова суміш татаро-болгарської крові, яка доповнює
Васю”.
Цю віртуальну формулу, себто суму, я
би ще й помножила на складову “Юля Міщенко” (бажано у квадраті
чи в кубі, бо сама тільки Юля чого варта! – дзиґова кобіта!)
У таких-то руках, група має всі шанси “розкрутитися”. Але
щоб тільки голова не закрутилася, а від шоу-бізнесових бур
не розпочалася (тьху-тьху-тьху) морська (чи зоряно-морська)
хвороба...
P.S. До речі, про “Таліту Кум” Ви можете
прочитати на її сайті www.talitakum.kiev.ua
Мрія ТИТАРЕНКО
|
|
| |
|
|
|
|
|