Що є для Вас ця книга: мемуари, крок назд-вперед, згаяна уймища часу?

Книга? Ні, на неї пішло не уйма часу. Між днем, коли я задумав писати цю книгу, і днем, коли видавництво погодилося її надрукувати, пройшло два тижні. Так що це був вилив почуттів, спогадів, хоча деякі намітки вже були до того.

Поштовх?

Я навіть не можу пояснити. Чесно кажучи, я навіть до кінця не був впевнений, що ця книга взагалі може вийти, я її нікому не пропонував, не пробивав, я не обходив і не оббивав порогів, не грюкав у двері... Все вийшло само собою. Випадково. Мені у літературній агенції “Піраміда” сказали: “Знаєш, це може піти”. Я собі думав, що то стьоб... А воно пішло.

Якої долі побажали би Ви своїй книзі?

Взагалі-то, це теж річ дуже банальна, вона до мене дійшла недавно, мабуть, всі, хто щось писав, так говорили: я би хотів відчути контакт, незримий, із тими читачами. Я от так колись отримав справжній людяний контакт із тими письменниками, яких я не знав, які померли задовго до мого народження. Хотілося би хоч у якійсь мірі відчути такий контакт із людьми, яким це буде цікаво та корисно.

Чому “Львів понад усе”?

Там, у книзі, в кінці, є такий розділ “Книга рекордів Львова”. Ми забуваємо, чим є наше місто. Нам притаманна така меншовартість. Ми - провінційне місто. А до речі, за часів Австрійської імперії Львів був третім містом в імперії після Відня та Праги. За часів польської держави Львів був третім містом після Варшави і Лодзя. А зараз Львів... за населенням - на сьомому-восьмому місці в Україні, а окрім свого архітектурно-культурного значення воно ніби... провінція. Настав час заявити про себе! Я вірю, що невдовзі ми будемо тим, ким були раніше.

Ви - корінний львів’янин?

Безумовно, але взагалі-то, вважається, корінний - у третьому поколінні, я - тільки у другому. Це теж дуже цікаве питання, яким я спеціально цікавився. Практично, у Львові немає людей, дід і баба яких би народилися у Львові. Таких є одиниці. Але тут вже йдеться саме про духовний рівень... Щоправда, мені часом соромно розчулюватися (наче слізна дівиця): мені хочеться погладити бруківку, обійняти стіну... Я думаю собі: чувак, ти вже крейзанувся!

Чи можна назвати Вас крейзанутим?

Напевно, що ні. А тоді? Ні, всі, хто мене добре знають і пам’ятають із тих часів, схильні вважати мене людиною виваженою і не дуже творчою. Ніхто не вірив, що я можу написати книгу. Навіть якщо я був музикантом, я не був людиною творчою у повному розумінні цього слова.

Яка тодішня божевільна мрія здійснилася зараз?

Ви знаєте, щось таке є, але що саме, не можу сказати... Може, це теж банально звучить, але факт: незалежна Україна. Тоді більш ймовірним вважалося те, що Марс впаде на Землю... Багато ще мрій... Що можна не підпільно грати рок-музику. Тоді ми постійно шифрувалися, маскувалися під різні радянські групи (“Ритми Карпат”). Коли ми починали грати, на другій пісні нас вирубали... тобто нам вирубали струм. Зараз цю музику можна грати будь-де.

Чому книгу символічно не було представлено до Дня Львова?

Так вже стихійно сталося, окрім того Славік Вакарчук, який написав передмову до книги, має сьогодні День народження і обіцяв приїхати...

Чому передмова - Вакарчука?

Це теж стихійно. Славко часто буває у нас на студії. Хтось (знову ж таки - не я!) дав йому почитати, він спочатку думав, що то знову якась туфта... а потім йому сподобалося. Я собі поміркував, що можна буде трошки його “подоїти”... Він, щоправда, довго віднікувався від передмови, довго потім її писав, я йому довго дзвонив... Відгуки писали також Руслана, Чорновіл (це було для мене справжнім подарунком, я навіть не сподівався, це - велика честь).

Обіцянка появи Славіка на прес-конференції, який так і не завітав до “Дзиґи”, - це гарний PR-хід, чи не так?

Ну, не знаю. Ми не обіцяли...

Що би Ви побажали львів’янам і місту взагалі, місту, бруківку якого Ви би хотіли гладити?

Хочу побажати місту, щоб Львів повернув свою колишню славу, щоб коли звучала сама тільки назва міста, львів’яни вставали. (Дуже замріяно. - Авт.)

А забава кипіла. Звідкіль взялося стільки хіпі - не знаю. Костюмів - зрозуміло, бо тоді вхід - на “халяву”... Між іншим, одна львівська перекладачка, вбрана “на всі сто” у той час (можливо, навіть косметикою тією користувалася), прикро зауважила, що, певно, вона одна так сильно перейнялася тою вечіркою... Нехай собі заспокоїться, бо вона така була не одна. Зрештою, все це скидалося на подорож машиною часу в минуле, і комусь там було неймовірно затишно, комусь - затісно чи завільно, а комусь, може, і муляло... Група “Мед” підсолоджувала атмосферу музикою, і - жодної ложки дьогтю гурманам старих-добрих часів старого-доброго Львова...

Розмова із Юрієм Перетятком.

Якої Ви думки про книгу? Чи правдиво відображено дух часу Вашого покоління?

Я цієї книги ще не читав і не бачив, як і більшість тут присутніх. А щодо того часу, то моє покоління із того вийшло, але дуже добре постраждало. Про це мало знає молоде покоління, але тим не менше Лемко був дуже сильно причетний в опозиційному плані свого часу. Однак про нас трошки забули... Тепер слухають панк, хеві-метал, невідомо що... Сталося так, що вирішили згадати про нас, гадаю, ніхто не пожалкує.

Чим відрізняються сучасні хіпі від тодішніх, на Ваш погляд?

Я належу саме до тих людей, які скептично ставляться до усяких рухів, я не був ніколи хіпі, як усі мої колеги, але різниця між тими рухами (чи це були металісти, чи панки) і теперішніми - очевидна. Тоді це була ідеологія для людей, це було протистояння системі, а на сьогодні це просто атрибутика, візуальні речі, без жодних ідеологій поза тим. Справа в тому, що я є президентом Львівського рок-клубу “Фіра” і працюю безпосередньо із тим контингентом і поколінням. Впритул. Можна сказати навіть ще ближче. Сумно. Незважаючи на те, що це молоді люди, їм немає із чим боротись, кому що доводити, і ці всі атрибутивні речі - розмиті. Колись хіпі - це був той, кого кидали в КПЗ, на кого одягали наручники. Сьогодні це той, у кого кульчик у вусі, шкіряні джинси... Зрештою, маємо те, що маємо...

Ви прдюсуєте групу...

...“Мед”. Так, це проект, який мені не вдалося реалізувати до початку 90-тих років, а коли минуло вже 15 років у ньому (про це ще рано говорити) виникла потреба. Тобто це хард-рок, мелодійна музика 80-тих. Поки що наші виступи були локальні. Хоча це також локальна вечірка, але вечірка на іншій території. Умовно кажучи так...

Чому “Мед”?

Тут без коментарів, так сі стало.

Що є ложкою дьогтю в “Меді”?

Є такі нюанси, про які я на камеру не буду говорити.

Побажання Лемкові?

Лемкові бажаю стати трошки молодшим душею.

А що, такий вже старий?

Міг би бути молодшим. Власне, бажаю йому довголіття, наснаги, дуже тішуся, що він у тому керенку працює.

Медувала-пивувала-по-вустах-текло-на-книгу-накапало Мрія ТИТАРЕНКО