Дивуватися ніколи не пізно...
І ніколи не забагато...
Як-от із “Дивними”

“Дивні” нічим таким особливим 20-ого лютого “Ляльку” не здивували, хіба що отою своєю заповзятістю та витримкою... Адже група існує чимало часу, група - не шмарката і не “зелена”, а вже із пристойним “стажем”, репертуаром та аудиторією... Просто грають собі хлопці в кайф, відриваються на повну та “відривають” інших. Таке собі хобі... чи то пак стиль життя.

Тож, незважаючи на відкритий у Львові карантин, стрімке поширення гонконгського (нібито) грипу, суцільне пчихкання та кахикання на вулицях, до клубу-кафе прийшло багато прихильників “Дивних” (місць, як завжди, бракувало), апаратура (як не дивно) була класно настроєна, звук – живий, без фальшу і без... гальмів. Щоправда, часом вокалісти трішки збивалися, може, дається взнаки “старість-не-радість”, а може, замало репетицій, а може, практики... Давненько ж “Дивні” не лабали музону...

Себто, усе було як завжди, і нічого тут дивного: музиканти грали, спілкувалися із “ляльківчанами”, співали багато про різні природні явища (ніч, місяць...) та почуття, публіка потім розігрілася та пожвавішала, потім пожвавішала ще більше, вимагала відомих пісень на “біс”, тусувалася під “Мишку” і це все, звісно, могло затягнутися аж до рання, бо нахабства, жадібності та впертості львів’янам не бракує, а музиканти, розчулені, втомлені, добрі та “розіграні”, йшли на поступки... але таки не затягнулося, бо усього має бути в міру... та й інтерв’ю ж треба у хлопців взяти, поки вони ще зовсім не “вбиті”... Ага, не так-то легко було продертися до Віталія, вокаліста... довелося вистояти чергу фанаток, яким він старанно давав автографи...

- “Дивні”, розкажіть про свою групу: коли створилася, склад, що поробляєте?
Олександр (бас-гітара): “Наша перша репетиція була... другого вересня 1991-ого року. Нам фактично вже дванадцять років. Що поробляли? Музику грали. Весь час у Львові. Ми практично нікуди не виїжджали. Наразі в групі троє чоловік.
Лідер групи – гітарист, вокаліст Віталій Боднар,
Олександр Гнатій на бас-гітарі та
Андрій Альфавіцький на барабанах”.

- Чому така дивна назва?
Віталій (гітара): “Назва – без пояснення, просто сподобалося слово і все”.

- Ви не вважаєте себе дивними?
Віталій: “Не особливо”.
Андрій (барабани): “У деякій мірі – так. Хоча б тому, що я – близнюк за гороскопом...”
Олександр: “Ні, звичайні люди. Абсолютно нормальні пацани”.

- Чим можуть похизуватися нормальні пацани, маю на увазі концерти, фестивалі?
Віталій: “Колись брали участь у відбіркових конкурсах “Червоної Рути”, у телефестивалі “Мелодія” (1998р.), щоправда все безуспішно...”

- Які плани на майбутнє?
Віталій: “Шукаємо гроші на запис. Звісно, запис вже був, але неякісний...”
Олександр: “Так, неякісний, і ми не зацікавлені у його поширенні”.

- У яких Ви стилях граєте?
Андрій: “Ми у різноманітних зовсім стилях працюємо”.
- Відчувається такий етнос...
Андрій: “Власне! То є від 50-тих до 70-тих...”