Метро Jazz – 4

Джаз розкріпачує людський дух, підносячи його у світ, де нема перепон, умовностей і навіть натяку на сталість. Він вселяється тільки в людину, в якій живе весь спектр емоцій, яка прагне пізнати, віднайти саму себе, а відтак, і лише за цієї умови, пізнати навколишнє. Через себе – світ. Тому джаз можна вважати експресіоністським мистецтвом, таким, що допомагає, знаходячись у невеликому приміщенні, розчинити перед собою нескінченний простір. Мова йде, звичайно, про джаз високого рівня.

Саме про такий, який більшість часу звучав минулої суботи в залі Львівської філармонії. Це був четвертий концерт в рамках проекту “Метро-джаз”, який успішно втілює в життя Мистецьке Об’єднання “Дзига”, очолюване Маркіяном Іващишиним. Дякуючи цьому проекту львів’яни отримали, нарешті, не улюблену порційну, одну на пів року, страву, а повноцінне меню, з якого гурман що два-три тижні може-таки вибрати щось для себе. А якщо ще згадати, що скоро буде грудень, в першій половині якого – міжнародний фестиваль “Джаз без”...
“Зіркою” суботнього вечора був польський клавішник та композитор Йоахім Менцель зі своїм “Йоахім Менцель тріо”. Причому, справжньою “зіркою”. І справа не тільки в тому, що він є лауреатом багатьох конкурсів, створив цілу низку авторських проектів, концертував у Німеччині, Великобританії, Росії, Ізраїлі та, неодноразово, - у Сполучених Штатах. Менцель своєю грою просто зачаровував, примусивши багатьох виокремити цей концерт як чи не найяскравіший серед тих, що вже відбулися. Він впродовж всього виступу повністю і безроздільно тримав глядачів у колі своїх оригінальних ідей, свого бачення музики, свого сприйняття мистецтва. Музикант ніби не грав, а просто випромінював звуки, ніби навіть все його тіло було просякнуте ними. А звуки з-під його пальців – м’які і, разом з тим, насичені, вони залишались такими й тоді, коли Йоахім вставав з крісла на ноги й переходив на форте.

Для виконання однієї композиції Менцель пересів до акустичного фортепіано і коли почав грати, на пам’ять чомусь прийшов Марсель Пруст, чи тому, що він, здалося, описував витончено саме таку вишукану, хоч і не джазову, музику, чи тому, що й тут можна було насолодитися незбагненними переливами почуттів та емоцій. А, може, таку асоціацію викликав тепер вже менцелівський “потік музичної свідомості”, коли він немов оголював свою найпотаємнішу сутність, немов переходив на найбільшу відвертість, низько-низько схиляючись над клавішами.

Йоахім Менцель з його тонким смаком, відчуттям стилю – явно зручний партнер для інших музикантів (це яскраво підтвердив його виступ у другому відділенні), які залюбки запрошують його до співпраці. Польський клавішник грав з Руфусом Рейдом, Тері Кларком, Девізом Фрідманом, Збігнєвом Намисловським, Чарлі Маріано. Більше десяти років регулярно співпрацює з американським кларнетистом Бредом Террі. Все це – відомі імена джазового світу.
Цього разу до Львова (до речі, у нашому місті музикант не вперше) Менцель приїхав з учасниками свого тріо бас-гітаристом Кшиштофом Пацаном та барабанщиком Ареком Сколіком. Пацан, без сумніву, хороший ансамблевий виконавець. Та більше запам’ятався Сколік. Не часто зустрінеш таке тонке відчуття динаміки, відчуття достатності. Різностилевий барабанщик, він вміє видобути саме той потрібний звук, тембр, гучність, кожен раз використовуючи якусь певну частину свого багатого технічного арсеналу. Сколік майстерно доповнював свого лідера при створенні багатопланових, об’ємних композицій.
Перше відділення, у якому виступало виключно “Йоахім Менцель тріо”, закінчилося бурхливими оплесками, що, зрештою, супроводжували й всю цю частину концерту.

У першій половині другого відділення вже за традицією виступали, в основному, молоді львівські джазмени, учні зініційованих тим-таки Мистецьким Об’єднанням “Дзига” майстер-класів, заняття в яких проводяться в Польщі під загальним керівництвом добре відомого львів’янам Пьотра Барона (він грав у нас минулого місяця в рамках “Метро-джазу”). Звичайно, це ще не метри джазу, та відчувається – Львів має джазове майбутнє, щораз чіткіше вимальовуються контури таланту молодих митців, розпочата робота вже видима, а шліфування всіх складових поняття “добрий джазовий музикант”, при наявності відповідної, дуже специфічної, іскри, триває, зазвичай, не один рік. Цікавим виглядає факт (хоч вже і не новий для нас) присутності серед молодих виконавців декількох дівчат, від зовсім звичних в амплуа вокалу, до менш буденних для нашого ока та вуха піаністки та саксофоністки і зовсім екзотичної барабанщиці.
Молодіжні склади змінювали один одного та загальним для всіх залишалося одне – виконувалися, з різним рівнем майстерності, твори великого саксофоніста Джона Колтрейна, того, кого називали “месією джазу”. Перебуваючи у постійному пошуку, він надихнув на цей пошук інших музикантів, радикально розширив мову джазу, дав поштовх його новим напрямам. Музика Колтрейна – це філософія в звуках, і хоч він помер сорок років тому, його вплив на розвиток джазу ніколи не зменшувався, а напівмістичне звучання його саксофону ще не повторив ніхто.

... Аж ось бурхливі оплески сповістили, що на сцені – знову Йоахім Менцель. Цього разу він вийшов з Ареком Сколіком та двома новими обличчями суботнього дійства – львів’янами саксофоністом Юрієм Яремчуком та контрабасистом Марком Токаром. Вони імпровізували на тлі добре відомих колтрейнівських композицій і, в цьому контексті, треба особливо сказати про, безумовно, ще одну “зірку” концерту – нашого Яремчука. Цей музикант неодноразово виступав у найрізноманітніших складах, а також без жодного супроводу в найкращих джазових клубах та сценах Росії, Польщі, Німеччини, брав участь у запису численних дисків, як власних, так і за запрошенням інших виконавців. Звичайно, дивує, що у Львові ще не було його, саме його сольних концертів, де слухач зміг би наживо познайомитися з його джазовою концепцією. А вона в нього дуже своєрідна, цікава, хоч і розрахована, напевно, лише на справжнього знавця.
Йому не так часто у Львові випадає грати з майстрами належного рівня, а тут ще й зійшло натхнення – саме для того, щоб цей чудовий вечір отримав гідне продовження, щоб запанував дійсно колтрейнівський дух. Яремчук що в одній, що в другій речі свої тривалі сольні партії зіграв ніби на одному диханні, складалося враження, що він взагалі не набирає повітря. Багато-багаторічний технічний вишкіл разом з неабияким талантом дозволили продемонструвати шалений звуковий діапазон, короткі та довгі фрази чергувалися в не передбачуваній послідовності, і при цьому постійно була присутня думка. Думка людини, виступ якої нагадував сповідь – маленьку сповідь за всі минулі творчі роки. Після концерту друзі запитали Юрія, звідки така виключна гра. Він мовчки показав очима в бік неба...

Впродовж виступу Менцель, Сколок та Токар, хоч і грали, в основному, “на Яремчука”, теж блиснули сольними партіями, а Токар на контрабасі, що так доречний в музиці Колтрейна, продемонстрував своє сходження на черговий щабель джазової вправності.

Імпровізаційна вистава закінчилася, надії слухачів здійснилися. Наступного свята меломанам прийдеться чекати тепер вже недовго – 19 листопада до нас завітає авангардний джазмен Ken Vandermark, організатори кажуть, що квитки на цей концерт замовляють з Польщі, Росії та Німеччини – сподіваюся, навіть переконаний, що з кожним концертом проекту „Метро Джаз” буде все цікавіше, професійніше та краще.

О. Більський