* Презентація

У “Ляльці” вечірньої суботи 29 листопада темно.
Крізь фіолетові скельця Покальчукових окулярів (він без них - нікуди) ще темніше, напевно...

Презентація його чергової книги “Шабля і стріла” (видавництво “Фоліо”) під супровід вишуканого імпровізу “Вогнів Великого Міста”. Шабля і стріла у Вогнях Великого Міста. Крізь призму міста та багатоманітності його звуків і рухів...

Знаючи Покальчука, інакшої презентації годі собі уявити.
Знаючи (принаймні, читаючи) його книги, годі собі уявити самого Покальчука...

...вельмислівного, переповненого, синкретичного, відвертого аж до бридкості, сорому та порно, зрештою, молитовного, щирого, часом незрозумілого, словом, такого та ще якогось, яким він є...

...та ще яким він є у 550-ти сторінках своєї нової книги: трьох історичних романів, об’єднаних однією тематикою. За словами Юрка, письменник – в першу чергу це текст... (Покальчук як текст – незбагненний).

...і ще на сцені...

Головна ідея Покальчукової творчості – кохання. “Треба бути неодмінно закоханим у когось чи щось, - каже він. – Всяке мистецтво починається з любові. Часто мені здають питання, чому я став еротичним письменником. По-перше, я ним не став, а був завжди. По-друге, еротика – це лише засіб, через еротичні моменти я намагаюся щось пояснити та відобразити. Кохання – це прекрасно! Як можна обійтися без пристрасті? Еротика прекрасна тоді, коли вона поєднується із високими почуттями”.

Сам Юрко визнає, що музика його створила як письменника, “переродила”: “Я давно працюю із цією групою (“Вогні Великого Міста”) і з нею практично народився заново. От, наприклад, слово “любити”: у ньому є кілька слів “бити” і “ти”. Це ж стільки ще додаткових значень! У кожному слові є стільки звуків! Із музикою їх чути можна цілком інакше”.

Хемінгуей для Покальчука – “колосальний вихователь чоловічого твердого Духу”, відтак, це сповідує і сам Юрко... Ще одним вчителем письменника є Висоцький (до речі, вони народилися в один день – 25 січня).

Юрко вважає, що з давніх-давен характеристикою чоловіка є любов і війна. Письменник безпосередньо не був на війні, але з нею стикався в Нікарагуа та Абхазії: “Під час військових дій, коли стріляли по нашій машині, відчуваєш такий спокій десь всередині... гадаю, є потреба відчути небезпеку”.

(Ремарка про пальці. Вальс. Вальс пальців. Клавіші-пальці. Палички-пальці. Струни-пальці. Сторінки-пальці. Пальці-паль-ці. Ці паль... Ці па... Ціпа...)

Юрко нашвидкуруч (нашвидкослів) розповідав сюжети романів та оповідань (ніби кидав груші через паркан: раз - і нема), пританцьовував, коли декламував поезію під музику, часу на оплески нас просив не гаяти, розповідав про те, що все життя пише одну книгу, ця книга – пошук.

Про те, що шукає в коханні незбитості, душі незайманості, і хай те серце буде дике, але нічиє...

Що митець повинен все виплескувати (невже аж так усе?).

Ще він співав, що “Повезу тебе в Амстердам”, а Джон грав на басу попільничкою...

Розказував і про свій роман “І зараз, і завжди” (про УПА, Крути, УНР, від початку прадавньої історії – і дотепер): “Із ним мав багато клопотів, бо видавали його за “союзу”, звісно, із певними правками. Тому два місяці цьогоріч як справжній хазяїн сидів і визбирував усе докупи, шукав початкові версії. Пригадую, як один редактор викреслював олівцем “не те” з рукописів, лаявся, виходив курити, а я собі той олівець тихенько стирав, - і воно виходило друком!”

(Ремарка-жарт Юрка: “Якщо так сі стало, то треба йти пішки”. Про анекдотичну ша-блю згадувати не буду).

“Юрку, невже ти не боїшся так відкрито писати, - закидають мені. Та ж якби я писав не так відкрито, то навряд чи мені би це взагалі вдалося... – усміхається і поправляє окуляри. – Бог подарував мені забагато емоцій. Біль кожного, яким би він не був, - стає центром Всесвіту. У моїй творчості людина зможе знайти правду, якщо мені вдасться бодай частково потрапити на ту хвилю”.

Була ще композиція та вірш про палац із картинок. Те, що відбувалося тоді в “Ляльці” нагадувало той палац... У ньому було затишно слухати поезію Юрка, чути бас Джона (Олег Сук), гітари Мар’яна Козового та Сашка Бригадира, клавіші Юрка Дуди та імпровіз на барабанах Андрія Надольського. Останній міг спокійно собі вийти з-за інструменту і покурити навпроти розпаленого Покальчука. Казковий картковий палац, який нагло та раптово впав, коли після презентації Покальчук зник зі сцени...

Можливо, вертаючись до Києва, він заїхав по пиво...

Марія ТИТАРЕНКО