* “Вернісаж одного тексту”

Асоціація українських письменників спільно з КМЦ “Дзиґа” та часописом візій і текстів “Четвер” 29 грудня представили останню літературно-візуальну акцію року, що минає. У “Вернісажі одного тексту” (а він був, повірте, не один) натхненно брали участь Юрій Іздрик, Юрій Винничук, Назар Гончар, Мар’яна Савка, Тимофій Гаврилів, Іван Лучук, Віктор Неборак та інші. Було би добре (собі гадаю), якби на цьому “Вернісажі” творці слова начаклували хоч трохи снігу перед святом...

Письменники (як сказав не без гонору один із них – “Богема”) на “Вернісажі” поводилися досить цнотливо і виважено того вечора, на відміну від, наприклад, дводенної чи не скандальної презентації Міжнародного літературного фестивалю “СКРИПТИ-INSCRIPTIS” (ЇХАТИ ДО ЛЬВОВА), пригадуєте, де йшлося про відра, про скурвлене мистецтво, мастурбацію на сцені, жабу, “народні пер(д)лини” та інші писульки, еротику, обрізання, чучу-мучу, пре-зервативи (і без них), мощі Забужко, охуєнність, падіння іміджу (“Четверга”), спальні вагони і тамбури, скандал, “рожеві” мрії, покришки від унітазу, красиве знущання над словом, співи під фонограму, бриття бороди та інші традиційні збоченства.

Отож, тут цих збоченств не було на превеликий жаль кількох неформалів на гальорці, які після перших двадцяти хвилин мерщій покинули зал. Чи то репертуарчик був не той, чи то настрій передріздвяний, чи то вплив виставки в галереї (іконки Петра Гуменюка з колекції Маркіяна Іващишина “Колекція для мого сина”), чи то Іздрик надто поспішав і не був потім присутнім на імпрезі, хоча... хоча кілька непристойностей з вуст Винничука таки прозвучало, ну, куди ж Богемі без такої теми...

Щоправда, Іздрик (охрещений гостем у своїй же домівці) після нудного і ледь чутного прочитання “Анатомії Мерилін” із кільканадцяти пом’ятих папірців пообіцяв зміну “не-формату” “Четверга” на “формат”, себто на “нормальний, порядний літературний часопис із фіксованим розміром (196 сторінок), який би виходив що два місяці з наступного року”. Всі приєдналися до побажань Іздрика, перейнялися його словесним оптимізмом, пригадуючи собі, скільки ж то запланованих номерів не вийшло цьогоріч. Юрко не приховав – два! (Бо гальмує “Кальварія”).

Коли Юрко зник, завжди стриманий та сором’язливий Іван Лучук почав гучну промову з реабілітації останнього твору Андруховича (“Дванадцять обручів”), хоча заповзято переконував:
“Юрій Андрухович настільки захищений своїм талантом, що жодні апологети йому не потрібні!”
І що він із радістю би вітав ще таких андруховичів із такими творами (фігурально, звісно), до яких, зрештою, припасував, між іншим, і себе. От, мовляв, він теж пише (читай викриває) про Володимира Великого, а його заповзяті критики почнуть так само “кусати”, як і Андруховича. (З майбутнього сенсаційного, розумію, твору Лучука стало вже відомо, що князь мав до прийняття християнства немалий гарем, а відтак осліп, бо мусив “із наложницями спілкуватися”).

Цнотливий Гаврилів (ведучий дійства) ще й перепитав, чи то він, бува, осліп не через те, що мав на них усіх дивитися?.. Гадаю, то був файний пас в сторону Андруховича, який, відтак, тепер винний наперед Лучукові імпровізовану апологетику “до слова”...

Після запросин Мар’яни Савки на “сцену” вона довго і граційно розбиралася від верхнього одягу в перших рядах (і це можна залюбки зарахувати їй як преамбулу-перформенс до читання). Вона повернула тему до Різдва, поділилася сокровенним (як годиться):
“Мені цей рік сподобався від самого початку, але він пришвидшує життя. Мабуть, це пов’язано із видавництвом “Старого Лева”.
Наостанок вона прочитала маленьку дитячу молитву, яка як ніщо із прочитаного того вечора так “вписалася” в атмосферу “Дзиґи”.

Під час Савкиної молитви раптово запах добірний ароматизований тютюн. Ну, куди Гончарові та без своєї люльки. “Невтаємничений” читач може витлумачити такий вчинок письменника як вияв надмірного егоїзму чи то нервовості перед виступом, але це не так, радше навпаки: альтруїзм+спокій. Так само спокійно і невимушено Назар продемонстрував перформенс (на замовлення Гавриліва), присвячений Любкові Дерешові: писання (не переплутайте, будь ласка, із іншим процесом) в повітрі, показом (“вимахуванням”) із хустинками азбуки морзе, потім “піканням” тощо. Себто Гончар у своєму репертуарі, щоправда, бороди напередодні Нового року не збрив...

Галина Крук оптимістично-різдвяний настрій погіршила читанням “сумнющих” речей, після чого побажала всім світліших настроїв. Криву настрою різко догори повів Винничук і запропонував від Обсерватора нову марку продукту:
“Кучма – український хрін!”

“Ні дня без рядка” Гавриліва завершило дійство, натякаючи промовисто на:

“Ні року без Нового року”!

Отож, Богема, як належить, залишилася на амброзію та нектар, а снігу надворі так само не було...

Марія ТИТАРЕНКО