Тексти Тараса Прохаська не сприймаються інакше, як через призму його особистості. Адже уся естетика і філософія його творчості якнайяскравіше проявляється у постаті самого автора. Прохаська, біолога за фахом, часто називають “рослиною-філософом”. Мабуть, щось у цьому є, цей адже письменник як ніхто інший прагне наближеності до природи, єднання з нею. Він бачить світ природи немов зсередини, відтак, і у творчості з'являється ота неквапність, щиросердість, самозаглибленість і вслухання у інший світ...

Прохасько навіть місця для інтерв'ю вибирає нетривіальні. Коли інші зустрічаються, приміром, у кнайпах, його тягне до природи. І хоча він мешкає не уЛьвові, як ніхто інший знає, у якій підворітні росте розлоге дерево, під яким можна провадити неквапну бесіду...

Перш ніж почати писати, Тарас Прохасько працював у лісовому господарстві, вчителем у школах, барменом, у художній галереї, в газеті, на телестудії. Він є автором книжок: «Інші дні Анни», «Лексикон таємних знань»,  «FМ-Галичина» (радіоновели), «Інший формат» (серія інтерв'ю з відомим постатями сучасності), роман «НепрОсті».

•  Знаю, нещодавно ти кілька місяців мешкав у Польщі, бо отримав там стипендію. У чому вона полягала?

•  Є у Кракові така громадська-культурологічна організація, яка займається цим. Вони вирішили, що я вартий цієї стипендії і відтак я три місяці мешкав у Кракові. Загалом нас там було шестеро: двоє письменників з України, двоє з Польщі і стільки ж з Німеччини. Окрім мене стипендію від України отримала Софійка Андрухович.

Ця стипендія була надзвичайно “доброчинна”. Ми не мали перед її надавцями ніяких зобов'язань, нічого не мусили робити і нікому не мали звітуватися. Це у них така практика, започаткована для того, щоб письменник мав якомога комфортніші умови для того, щоб щось написати.

•  І ти дійсно комфортно почувався у таких умовах?

•  Так ,у першу чергу тому, що там дуже гарне місце. Я ніколи до того не жив у замку, а у Кракові ми мешкали у замку, щоправда, збереженому лише фрагментарно. Щоправда, так і не написав за увесь цей час нічого суттєвого. Виявилося, що для того, щоб щось творити, потрібно мати відчуття напруження, а отак просто сидіти і писати виявилося занадто легко.

•  Тобто, тобі краще працюється у так званих “авральних” умовах, коли стоять певна задача і термін написання книги обмежений видавцями, самим собою тощо?

•  Мені подобається брати на себе певні зобов'язання, коли я конкретно знаю що хочу написати, коли сюжет уже придуманий. Тоді спонукання зовні дуже допомагають, адже можна мотивувати себе хоча б тим, що ти не маєш права підвести людей. Але намагаюся уникати ситуацій, у яких потрібно щось комусь обіцяти.

•  А як впливають зобов'язання і стислі терміни, на якісну частину твору?

•  Багато залежить від таланту автора і його втомленості. Інколи під девізом “треба” пишуться набагато кращі речі, ніж під девізом “хочу”. Але буває і так, що він ламає дуже гарні задуми

На загал слово “треба” викликає у мене дуже різні асоціації. Перше “треба” - це коли автор розуміє, що мусить щось зробити для людства, України, власної сім'ї і саме це стає мотивацією для творення чогось. А друге – коли він потрапляє у видавничий конвеєр, і хоч-не-хоч мусить писати по книжці в рік. У кожному випадку це “треба” є інакшим.

•  Ти зараз щось пишеш?

•  Кілька місяців тому я ненароком обдурив в одному інтерв'ю людей, розповівши, що пишу книгу. На цей час вона мала б бути уже написана і видана. Але цього не сталося. Таким чином я обдурив і людей, і себе, і видавця, бо у результаті мені дуже не сподобалося написане і в такому вигляді я не хотів його нікому показувати. І тому тепер знову щось казати було б некоректно з мого боку.

Я постійно щось пишу, але вивільнився від будь-якого “треба” і мені дуже легко і спокійно від того, що немає ніяких термінів для того, щоб написати щось.

А публіцистика, яку пишу час від часу, на це не впливає. Це заняття не є тягарем, від якого мені хочеться звільнитися, але разом з тим не є і тим, без чого я б не зміг тепер існувати. Тобто, це не є крик, який я мушу донести до людей. Написання колонки для газети раз в тиждень дає на певний час почуття виконаного обв'язку.

•  Повертаючись до вашого спільного перебування у Кракові з Софією Андрухович, знаю, що ви ще й дружите. Чи дається тут взнаки різниця у віці?

•  Я почуваю себе товаришем Юрка Андруховича, хоча він мене старший приблизно настільки, наскільки молодша Софійка у нашій дружбі конфлікту поколінь не відчувається. Так само нема вікових непорозумінь і з Софійкою. нема. Вона - людина, яка страшенно багато розуміє і мінімальна різниця у досвіді, який я здобув за тих 10 років, поки її не було на світі, не має великого значення. Якби в нас були радикально різні інтереси, може нам не так було б цікаво. Вона дуже надається до спілкування. А ще я вважаю її дуже симпатичною людиною в найширшому сенсі слова.

•  У твоїх творах зазвичай центральними постатями стають спершу начебто звичайні люди...

•  Просто існує справжнє життя, біографії і пережиті речі... Але потрібно проводити величезну межу між тим, як щось виглядає у реальному житті і в літературі. Тому з точки зору літературного матеріалу поняття звичайних і незвичайних доль не є чимось дуже суттєвим. Література вибирає речі з будь-якого життя незалежно від значимості біографії.

Головно автором кінцевого виробу є письменник. І тому дуже важливим є те, що художня книжка є не відбитком, фотографією чи копією реального життя, а витвором певної людини. І не так важливо який матеріал був першопочатково, як те, що зумів з нього зробити автор. Адже з найбанальніших речей можна зробити дуже добру книжку. Мені здається, що два головні критерії - це внутрішня довершеність, самостійність написаного тексту і те, як він промовляє до читача.

•  Які відчуття викликає написання книги (коли у ній йдеться про реальних людей), при думці, що вони можуть це прочитати і якось зреагувати на оприлюднені факти, нехай і не всі знатимуть, що це про них?

•  Для мене особисто це є найбільшою проблемою у всьому моєму писанні. Я весь час думаю, як не написати те, чого не слід написати і описати те, без чого літературна копія здається недовершеною, неповноцінною. А водночас як зробити так, щоб обійтися без багатьох речей про які просто не слід писати.

•  І як ти виходиш з таких ситуацій?

•  Наразі дуже просто, я поки ще нічого такого не взявся писати.

Оксана КЕРИК