Колекція Великої Таїни
(плекання Дитинства)

Колись мала дитинка побачила у храмі стовп кольорового світла просто перед нею. Коли вона виросла, то дізналася, що то, насправді, не був Боженько, ні, тільки промінь сонця, що падав із вікна з кольоровим вітражем. І життя стало на одну казку біднішим...

З роками казок катастрофічно меншає, а люди безповоротно стають скептиками та циніками. В них, відтак мізерних та ницих, вмирає Велика Дитина. А тому і Велика Таїна Світу, такого чарівного, такого світлого та незбагненного, такого часами ностальгійно дитинного та дивацького.

Дитинство банкротує у цивілізації дорослих, водночас воно надто нетривке у часовідліку кожного життя, надто несвідоме свого існування, - але ж саме в країні Дитинства народжується Людина.

Плекати Дитинство значить домішувати до глини Творця коштовні камені та пахучі трави...

Виставка робіт Петра Гуменюка з колекції Маркіяна Іващишина, директора МО “Дзиґа”, “Колекція для мого сина” – і є отим плеканням Дитинства та доброї різдвяної Казки.

Відкриття виставки (26 грудня) розпочалося із несміливої ходи глядачів (малечі та дорослих) у зворохобливій півтемряві в кінець галереї на звук скрипки та колядок, потім, наче в таємничій симфонії тіней та світла, вмикалося кольорове світло, і діти із таким наївним, але щирим подивом побачили шопку: Марію, Йосипа, янгола, ясла і новонародженого Божого дитятка. Навколо були іконки-картини Петра Гуменюка, журналісти, художники, сім’ї із дітьми, критики, друзі, а в душі – спокій і гармонія, передчуття свята та святості...

- Мареку, чому саме ти куратор виставки Петра Гуменюка?

- Бо колекція – його (Показує на свого сина. Ми навприсядки розмовляємо біля шопки. – Авт.) То все робилося для нього.

- Значить, це твоя колекція?

- Моя - для нього. Себто його колекція.

- Чому ти вирішив збирати колекцію для сина?

- Тут не важливе слово “колекція”, тут важливі ті речі, які ти даєш для сина, для дитини. Якийсь момент виховання: чи то виховання смаку, а чи відчуття чогось важливішого, ніж просто оточуючий світ.

- Що саме з цих робіт ти би хотів передати синові?

- Нічого. Він сам вибере.

- Чому ти вибрав саме Петра Гуменюка?

- Бо він для мене є близький і справжній. Я просто вірю, що коли він робив ті роботи, він вкладав у них душу.

- Цієї майже новорічно-різдвяної виставки твої побажання сину?

- Щоб був мудрим.

Насправді, відкриття відбулося в періоді між двома Різдвами за різними обрядами, між Новим та Старим роком, між днем та ніччю, між дорослими та дітьми, на межі казки та реальності... Зовсім інша виставка, інша від усіх попередніх...

- Чим ця виставка інша персонально для Вас, Петро?

- Це перший раз, коли я крім виставлення власних робіт робив шопку.

- В афіші зазначено перформенс.

- Не люблю того слова. Така собі акція. Слова “перформенс” та “інсталяція” терпіти не можу.

- Ідея виставки - Марека?

- Ідея була спільна, скажемо так. Тобто ідея була зробити виставку для його сина, але так, як воно підходило до Різдва, то давай, кажу, дійсно, зробимо таку шопку авторську. Я подав Маркові ідею зробити таку традицію щороку в “Дзизі” (авторські шопки різних художників). Побачимо, що далі буде.

- Ці всі роботи, як я розумію, не Ваші, а Марекові, тобто його сина...

- Так, в нього то вдома все висіло. От, ми кажемо, шкода, що то ніхто не бачить. А тут ще й підійшло Різдво, так помалу то і визріло.

- Всі роботи – християнсько-релігійної тематики...

- Але водночас я їх вважаю заробітчанськими роботами. Певною мірою. Тобто я їх не називаю якимись своїми великими творчими досягненнями, але ці роботи тим добрі, що вони, як вишивання, заспокоюють. З ними я собі так бавився: там є і гротеск, я знав, що ними не хочу доводити, який я, мовляв, великий сучасний художник, я собі робив і знав, що в них я був вільний. І добре, що Марко не ставив жодних умов, давав повну свободу: що я намалюю, то і буде.

- Які строки: від найдавніших робіт до найсучасніших?

- То все тривало десь півтора року. Все це дуже прозаїчно: коли черговий раз я опинився без грошей, бігав з іконкою, шукав покупця (для заробітку малював), зайшов до Марка, він подивився і сказав, що бере і запитав, чи зможу ще такі дві зробити. Я зробив ще дві. Марко потім каже: “Я там повісив, малий в захваті, давай ще”. От, ну, і ми вже жартуємо, що по тих роботах–іконках можна визначити мій фінансовий стан. Якщо я більше тижня або місяця не з’являвся до Марка, то він вже питав у Кауфмана: “Слухай, Петро що так круто стоїть, щось довго його не видно”.

- Скільки вже є робіт в колекції?

- Тут усіх немає, загалом їх 16.

- А хто розробляв ці всі притчі та тексти до робіт?

- Це вже ідея Марка. Дуже багато батьків виховують дітей і по суті мало що знають про ці біблійні оповіді. Самі цитати з Біблії підбирав я, а вже дівчата інтерпретували тексти і робили їх легшими для сприймання дитини. Ці роботи, як ви бачите, навіть повішані нижче разом із тлумаченнями, щоб діти могли бачити та читати.

- Що було першим: біблійна притча чи іконка?

- Сюжети біблійні – класичні, воно просто є всередині.

- Збільшення колекції триватиме?

- То залежить від Марка, чи схоче він.

- Тай від художника, що не кажіть...

- Так, є своя робота, а є й така. Я просто, дійсно, працюючи над іконками, відчуваю задоволення, заспокоєння. Бо коли ти хочеш творчо займатися, підсвідомо це впливає... І друга ідея цих робіт, цієї виставки - ми зараз маємо дуже велику проблему: де не прийдеш на виставку – патологія, хворобливість... Вже, вибачте, ті члени, кров, що хлище, “великі” концепції... Виходиш із тієї виставки, а нічого не гріє, нічого не залишилося в серці... Тобто була ідея зробити атмосферу, щоб людям було тепло дивитися на ті речі. Мені здається, що я це все-таки зробив.

- І останнє: Ваші святкові побажання виставці і всім дітям на Різдво.

- По-перше, ця Марекова ідея збирати колекцію для своєї дитини дуже гарна. Побажання: щоб теж люди збирали такі колекції (не те, щоб у мене, ні), адже це такий певний виховний процес. А всім дітям... щоб вони росли чесними і порядними людьми. І добрими.

По виставці сталося щось цілком незрозуміле: у дорослій людині знову звідкись із запилених шухляд підсвідомості чи пам’яті визирнула віра в те, що та різнокольорова присутність Бога у храмі колись давно не була просто променем сонця з вітражу, ні...

Марія ТИТАРЕНКО