|
|
... / літературні
рецензії |
Вмирає автентика. ...
Це не ми читаємо книги
Це книги читають нас. Просвітлюють. Окреслюють. Від проведіння до проведіння.
Ліплять з із глини глечик.
Ліплять нас ... |
Токарчук Ольга. Правік та інші часи.
Я просто гублюсь. Я не можу намацати її світ. Навіть не так: я гублюсь в її світі, який я не можу схопити в руки. Як не можу зі сніжинок зліпити ковдру... |
Ерленд Лює. Наївний
Коли тебе усе навколо ґвалтує, коли ти майже в п'ятому куті, просто ляж і розслабся. Не для того, щоб бути остаточно зґвалтованим, ні. А для того, щоб показати захеканому, навіженому, незрозумілому світові велику дулю... |
Гра в ілюзію
Головні гравці: Життя, Ілюзія Гелласа, твоя і моя ілюзії
Наймудріший той, хто може найкраще себе одурити.
Мій давній знайомий... |
Французько-китайський Пігмаліон,
або Особливості зрадливості жіночої натури
Один син схожий на діда, другого я взагалі
не знаю, до кого притулити: його моя дружина
вичитала, певно, з якогось роману.
Леопольд фон Захер Мазох. Твори... |
Мистецька фіксація казусів
Ця книга не така, як усі решта. Вона пахне людьми, їхніми життями, порухами, словами, жестами, поглядами. А найбільше вона пахне, ні, навіть не так, - найбільше вона просякнута казусами, курйозними трафунками, ідіотичними оказіями, смішними та не дуже (але водночас такими реальними) оповідками... |
Еротомани повертаються
В житті мені часто траплялись еротомани. Не в сенсі стосунків – просто всі вони були надміру балакучими. Що їх тягло у відвертість? Потреба “фраєрнутись” собою, “модним і пришпильним, дуже сексапільним” чи просто потеревенити?.... |
Лінн Ульманн. Поки ти заснеш
Я не люблю трупів. Не люблю ляльок Барбі. Не люблю невдах.
Я не люблю книг, які є трупами, ляльками Барбі та невдахами.
Я кайфую від дихання, від справжності, від самодостатності, від відвертості. Від мільоносудинності, де може текти кров. Від незліченності нервів, які хапають усе навколо, аби дати тобі шанс усе збагнути...
|
Барабани, що рятують від смерті
Навіть якби я не побачила її на Форумі, трохи знервовану (переживання перед презентацією?), витончену, дещо трагічну (нічого не трапилось, вона навіть посміхалась), я б побачила її в книзі... |
Життя – пісок, і всі м в нім піщинки
Ви колись застрягали в ліфті? Якщо ні, то просто уявіть собі, що так сталось. І ви сидите у цьому замкненому просторі – ніхто вас не йде рятувати... |
Сергій Остренко: Поганий актор грає в житті, талановитий – на сцені
Я ніколи акторкою не була і не знала, як це – творити нову людину на сцені. Але театр як світ завжди мене вабив правом актора грати роль “Іншого”, а не “Себе”... |
Право на божевілля
Я, ти, він – ми усі маємо право на свій світ і свою запатентовану реальність. На свої дивацики і божеволики, на свої непослідовності та незрозумілості... |
 |
03.2004
Компанієць Ольга. Обличчя
янгола
Оце дивлюсь на свою ліву руку: лінія кохання – як павутина
– жодної тобі чіткості, вічні сіпання, вічні захоплення, вічні
пошуки.
У Марго, мабуть, така ж рука. А може, і в Ольги Компанієць?
Бо хто зна, що з неї “витягло” таку тему для роману “Обличчя
янгола”? Хто зна, чому з’явилась саме Марго, ... |
 |
03.2004
Солодка Даруся
... – теж, як спокута. За мовчання. Наше. Бо ж звикли - історію
перетворювати в “Story”. То було давно і неправда. Ну, може,
правда, але давно. З одного боку, воно, може, й добре, хрясь
– минулому по голові. Але як же із криком? Безмовним криком
Дарусі? Криком, що і мене змушує ридати. Болем, що як людина,
поки ти не відкриєш книги, “безмовно страждає”. ... |
 |
03.2004
Гримич
Марина. Егоїст
Книга має право на божевілля. Свавільне, непокірне, епатажне
і навіть пихате божевілля.
Бо якби, наприклад, книга “Егоїст” Марини Гримич була не книгою,
а пані чи паном М., її б уже давно пристрелили – в гіршому разі,
в кращому – провели операцію так званого “чорного піару” ( простіше
-“заплювали”)... |
 |
01.2004
Марина
Мєднікова. Терористка
Нова епоха – нові герої. Вчора ваша дитина хотіла бути космонавтом,
сьогодні – банкіром. Престиж – він, як жінка. Вагітна жінка.
Хочу солених огірків! Я ж сказала, що хочу півкілограма халви!
Де мої апельсини?!
... Так от. Щоби жити сьогодні “по-модньому”, треба:
- хотіти бути мафійозом, кіллером, банкіром, народним депутатом
... |
 |
01.2004
Лариса
Денисенко. Забавки з плоті та крові
... Мені завжди подобались блазні. Вони мають величезну перевагу
- право бавитись і право бути відвертим. Право пародіювати самого
короля і говорити те, чого не скаже ніхто. Вони навіть мають
право на забавки з плоті та крові ...
|
 |
11.2003
Шевчук
Валерій. "Срібне молоко". Роман.
... себто Шевчук, нічого і не думав. Просто взяв та й написав
байку, чи як він це назвав, “трагікомедію”, про дячка-блудилу.
Веселу байку про те, як бідолаха кожного разу з тої клятої гречки
ноги дер. Від села – до села.
... Він прокинувся одного ранку і вирішив посіяти поле гречки,
аби було куди “цнотливим Марусям” стрибати... |
 |
09.2003
“Ексгумація
міста” Світлана Поваляєва
... она затягла мене за мозок до місця ексгумації її міста.
Мого міста. Умертвленого сучасними (євроремонт – так це тепер
називається?) декораціями.
Сучасними бізнес-планами великих бізнесменів. Зрештою, все вмирає.
|
 |
09.2003
Філософія "сирного" життя
Р
а н о к. Єжи Януш Фонфара.
День, коли мала зупинитися Земля.
- Повість/ Перекл. З польської Дмитра Андрухова. Львів: Кальварія,
2002. - 168с.
... це щось схоже на мій сон. Це те, після чого "хочуть
жити". Сама книга надто жива і снаглива, аби її просто
прочитати ... |
 |
07.2003
Самі ви ТЮ!
Мєднікова М. ТЮ!
Роман-фрістайл з елементами аерофотозйомки.
...
У мене ніколи не було рідного села. Я ніколи не доїла корів,
не садила картоплі і не цілувалась вночі біля хвіртки. Її, хвіртки,
у моєму будинку просто не було.
|
 |
06.2003
Лемко
Ілько. Львів понад усе
Лемків Львів народився разом із Лемком ще в 1951 році. Сьогодні
його Львів обважнілий від спогадів,
настояний, випещений, досвідчений. |
| |
05.2003
Арто Паасіліанна. Рік зайця
Вже нікого не здивуєш тим, що чоловік
кидає дружину заради коханки. Але коли він кидає її заради зайця...
“Рік зайця” – саме про це. |
 |
04.2003
Клод Сімон. Дорога Фландрії; Зоосад:
Романи
... Клод Сімон вижив. Більше того, просякнутий, прошитий, пробитий
філософією війни, став її текстом, її ручкою між трьома міцно
затисненими пальцями... |
 |
04.2003
Ноотебоом Кеес. Поминальний день
... Кого хотів пом’янути Кеес? Своє минуле? Кажуть, мертві чекають
цього дня, 1 листопада, цілий рік. Утомливо чекають, аби бути
згаданими, чи, може, вкотре, похованими... |
|
|
....
