| 26.07.2003 -
ВОЛОДИМИР РОМАНІВ
виставка
|
|
ВОЛОДИМИР РОМАНІВ
м. Львів, Україна
Народився 17 серпня 1976 р. у Львові.
1991-1996- навчався у Львівському коледжі
прикладного та декоративного мистецтва ім.. І. Труша на відділі
кераміки.
1996-2003- навчався у Львівській академії мистецтв на відділі
монументального та декоративного живопису.
Працює в техніках станкового та монументального
живопису. Займається фотографією, перформенсами, інсталяціями,
відеопроектами.
Виставки:
1998- „Поліхромія”, МО „Дзиґа”, м. Львів
1998- „Мистецтво на зламі тисячоліть”, Музей етнографії, м.
Львів
1999- „INSPIRATIO”, МО „Дзиґа”, м. Львів
1999- „Персона”, Палац мистецтв, м. Львів
1999- „Осінній салон”, Палац мистецтв, м. Львів
1999- Виставка молодих художників, Картинна галерея, м. Ужгород
2000- „Осінній салон”, Палац мистецтв, м. Львів
2001- „Осінній салон”, Палац мистецтв, м. Львів
2003- „Карпатські легенди”, м. Мадрид, Іспанія
м. Львів, Україна
Народився 17 серпня 1976 р. у Львові.
1991-1996- навчався у Львівському коледжі
прикладного та декоративного мистецтва ім.. І. Труша на відділі
кераміки.
1996-2003- навчався у Львівській академії мистецтв на відділі
монументального та декоративного живопису.
Працює в техніках станкового та монументального
живопису. Займається фотографією, перформенсами, інсталяціями,
відеопроектами.
Виставки:
1998- „Поліхромія”, МО „Дзиґа”, м. Львів
1998- „Мистецтво на зламі тисячоліть”, Музей етнографії, м.
Львів
1999- „INSPIRATIO”, МО „Дзиґа”, м. Львів
1999- „Персона”, Палац мистецтв, м. Львів
1999- „Осінній салон”, Палац мистецтв, м. Львів
1999- Виставка молодих художників, Картинна галерея, м. Ужгород
2000- „Осінній салон”, Палац мистецтв, м. Львів
2001- „Осінній салон”, Палац мистецтв, м. Львів
2003- „Карпатські легенди”, м. Мадрид, Іспанія |
|
|
* Кри-и-и-и-и-и-и-и-и-ик
Захист “Крику”
(дипломно-дилемна робота)
У четвер, 26 червня, у “Дзизі” вимкнули
світло, запалили свічки, але ніхто не кричав. Окрім хіба що
кількох велетенських Флойдових чоловічих фігур, синіх від
натуги крику. Вони ховали нахилену голову (ні, не в долонях)
у міцно стиснутих жилавих руках. Анатомічно правильні. Бездоганні.
Сильні. Сині. Але розпачливі. Це радше розпач – не крик. Зрештою,
може, такий крик і є розпачем?
В ногах фігур полохливо (від ковзання ногами
по підлозі “Дзиґи”) мерехтіли свічки, відтак здавалося, що
кремезні статичні фігури час від часу схлипували... і то був
плач. А сльози скапували у середину, не назовні: під нігті,
в горлянку, у вени, у душу, - туди, звідки й беруться. Хоча...
плач – це теж крик. Тільки розкраплений і вогкий.
Це був саме той випадок, коли тиша кричить.
Синя тиша випуклими тінями із деручкими обрисами (вхопи, притисни,
запамороч!) зранює в’язкий і обважнілий крик. Він не скапує.
Повис. Тому немає отого “кап!” Відлуння мовчить. Тиша переповнена
передчуттям “кап!”-у. Передчуттям надриву. Прориву. Зриву.
Готуйте руки – затулити вуха! Готуйте долоні – притиснути
повіки. Зараз. За мить... Ні, це ще не крик – це передкрик.
Або післякрик (покрик?). Поклик совісті та болю вивільнитися
назовні. Бо втамований крик у сто разів нестерпніший. Це як
чергова сніжка для майбутньої лавини. Черговий землетрус напередодні
виверження вулкану. Може, це – внутрішнє виверження крику?
Тобто вверження? Людина поглинає світ, що поглинає людину.
Замкнене коло взаємопоглинаня. Взаємознищення задля нового
голосу, а відтак – нового крику...
- Володимире, чому саме крик?
- Тема актуальна. Щоправда, я не прив’язую
її до якогось окремого моменту: війни чи ще якихось переживань.
Ні, це тема загальна. Крик не як звук, а німий крик, крик
душі. Це емоційний стан, це відчуття внутрішнього болю, страждання.
У своїй роботі я хотів передати момент болю, динаміку розвитку
душевного стану людини від спокою до моменту, коли відчуття
внутрішнього болю стає настільки сильним, що перетворюється
у німий крик. Концепція: чому фігура, положення, не лице,
не міміка, не відкритий рот, - бо цими графічними фігурами,
рельєфом я передаю загальний внутрішній біль, внутрішні переживання,
внутрішній крик... Щось такого...
- Тобто крик у тебе більше інтровертивний,
заглиблений в себе, так?
- Так, він практично не передається, він
абстрагований від крику в нашому вузькому розумінні.
- Щось психоделічного?
- Радше психологічного.
- “Крик-2” буде?
- Поживемо – побачимо. Напевно, щось подібне
буде, не саме таке, але те, що би торкалося людської психології,
внутрішніх станів душі... це однозначно.
- Ти часто кричиш?
- Ні. Хоча я емоційний, інколи буваю агресивним.
Можливо, це – мій психологічний портрет. Автопортрет. Може,
й так.
- Ти ховаєшся, коли кричиш?
- Я не кричу. Тобто криків по хаті немає...
- Ідея?
|
|
|
- Я не хотів прив’язувати її до певної
інспірації. Тобто мене не надихнув конкретний твір чи конкретні
художники. Можуть сказати, що є “Крик” в Мунка, є інші.
Я інспірувався підсвідомо, загально. На кафедрі монументального
живопису я працював два роки практично над образно-пластичним
кодом п’єси Кізі “Політ над гніздом зозулі”. Шукав, можливо,
ідея була. І, напевно, таки знайшов.
- Чому не крик щастя?
- Не можуть усі малювати яскраво, красиво,
квіточки, м’ячики, там, дитинство... Скажімо, мене просто
цікавить людська психологія...
- ...в мінорі?
- Так, я заглиблююся в такі емоції людські.
Так, є радісний крик, але я вибрав інакший крик.
- Які ще емоції тобі би було цікаво зобразити в пластиці?
- ...
- Не замислювався над цим?
- Чесно, не замислювався... Напевно...
Напевно... радість, чому б ні.
- Контраст?
- Напевно, контраст.
- Флойд, я тебе вітаю із блискучим захистом дипломної роботи.
Що би сам собі хотів би побажати?
- Витривалості до праці, постійної праці,
інтенсивної праці... навіть не над самим собою – над своїми
творами, над підходами, над ідеями, над концепцією. Треба
постійно замислюватися і навіть теоретично подавати кожну
свою роботу. Це і робить художника професійним художником.
Цим він відрізняється від аматора – він робить це свідомо.
Напевно, моя робота буде також обґрунтована теоретично.
- Тобою?
- Так.
Його крик вимагав від нас особливого
налаштунку, перебування у тій самій гаммі та тональності,
у тому самому відтінкові. Тому багато хто так і не почув
крику. Чи кр-р-р-рику. Чи кри-и-и-и-ку. Що таки зірвався
в’язкою краплею у розпечений червневий блават...
Мрія ТИТАРЕНКО
|
|
| |
|
|
|
|
|