|
- Що в цій виставці майбутнього?
- Я не думаю, що в цієї виставки є якесь
майбутнє. Можливо, хіба що в Києві буде ще виставка, поки
я везу її в Будапешт.
- Виставка без назви, але як би ти
її назвав?
- Сокровенна Краса. Напевно.
- У твоїх роботах дуже відчувається
темна сторона життя, певна агресія, розлита кров... Це твій
засіб самовираження, стиль життя та думання?
- Можна назвати і стилем. Але це – певна
краса, яка проходить через мужність та виживання.
- Така собі боротьба за виживання?
- Так, те, що кожен із нас відчуває в
Україні і в Львові.
- Твоя виставка припадає саме на
святкування десятиріччя “Дзиґи” і це не просто співпадіння,
так?
- Так, ми разом починали. Збиралися і
хотіли відновити певні течії, зробити певні відкриття для
себе. Тобто згуртовувалися художники в одне ціле, а потім
все розпалося. І я був правий, що кожен художник повинен
бути самотнім. Це підтвердилося. “Дзиґа” зараз ніби відшуковує
своє минуле чи заглядає в ті дні, коли ми ще були разом.
- Чому саме твоя виставка?
- Тяжко сказати, може, ми імпонуємо один
одному...
- Що тобі не подобається у своїх
роботах?
- М-м-м-м...
- Чи є повна сатисфакція?
- Ні, немає повної сатисфакції. Здається,
тільки закінчуєш роботу, потім одразу її оскаржуєш, потім
ставишся до неї ще якимсь чином, тобто очевидного задоволення
ніколи немає. А якби воно було, то художник би перестав
взагалі малювати.
- Що тебе надихає на цей “акт виживання”?
- Самотність.
- Тоді що стимулює працювати далі?
- Не знаю. Жінки і вино.
Юрко Іздрик:
“Ягода, Мирослав Ягода – постать, яка в кириличних хрестоматіях
з історії мистецтва завжди буде останньою. Останньою в силу
специфіки самої лише літери „Я”, специфіки настільки очевидної
й остаточної, що навіть, якщо з’явиться якийсь ім’ярек Ящірка,
скажімо, Мирослав завжди зможе підписатися: Я, Ягода й таким
чином знову опинитися в кінці. (Поява ж месії на Яь...давно
очікувана, але майже неймовірна). Однак специфіка літери
„Я” не вичерпує проблеми, бо специфіка самого Я змушує не
просто ставити його в кінці абетки, але, задля, гарантії,
відокремлювати комою – таким чином Мирослав не лише опиняється
останнім у ряду – він завжди буде за дужками мови, будь-якої
мови, тут уже не йдеться про кирилицю, а радше про коплектну
екзистенційно-семантичну маргінальність, це не та плюгава
маргінальність, яка сьогодні так добре продається й так
охоче купується, це та від „М” маргінальність, за яку платиться
найвищою ціною, отримуючи взамін лише оті „м” і „я”, але
цього виявляється достатньо, аби жити далі, визріваючи отією
терпкою ягодою миру слави”.
Мирослав Ягода (преамбула
і післяслово):
“Краса експерементатора творчість. О Май Гад.
Повітря Львова просякло дощем – тобто метафоричністю, яка
як слово, чи як знак одкровення появляється в ательє художників
під виглядом натури. Хоча цей дощ - нінащо.
Наліво – скажемо ми їй Спочатку Гармонія. Яку я би хотів
намалювати золотою глиною, а появляється потім деструкція
у вигляді хаосмосу на очах вмирає світ троянда в’яне в крові,
повір’я гризуть моє тіло – ось картина.
Міра ваги – як метод збавлення. Обертання шукаємо крапку
або рівновагу білого листка і в я кому з’являється тріщина
і малюємо лінію – вібрацію. Життя чи вогонь.
Фарби повертаються терновим вінком. Деяких художників зрадила
мужність, вони покидають свою землю – чисте безумство їм
не під силу. Безпреділ вносить ясність. Ряди просіяні. Земля
нас не зрадить – вона Берегиня. Звір шукає твої сліди. Оральна
мастурбація. Львів – великий підвал. Андеґраунд росте як
ліс. Пензлі художників в їх голові. Безрозсудливість та
відвага. Художники перестаньте малювати Галереї продажні
суспільству та політиці. Там присутній компроміс - це означає
брехня. Мистецтво в підвалах – істинний Паноптикум. Картини
і вірші пишуться для минулого майбутнього. Криза художника
продовжується намалювати новий знак, який ввійде в історію
– це акт виживання. Це і є достовірність творчості в час
Апокаліпсису.
Сокровенна краса – вісь Творця в якого в майбутньому виникнуть
проблеми.
АУЄЄ (АУЄЄ – звучало як крик розірваного навпіл. – Авт.)”
Мрія ТИТАРЕНКО
|