Життя – театр... Монджіка

Частина І. Відкриття. Глобалізація мистецтва.

Світлини мають зворотне дихання. (Якісні світлини). Зворотній погляд і тло-навиворіт. Зчитування нот потребує рук та музичного інструменту. Зчитування світлин – очей та інструменту, що ним здебільшого є Душа і Думка. (Звісно, ще таланту). Таланту того, хто зчитує, і того, хто “пише”. Світлини, від дихання яких мутніють скельця окулярів, зітхає зібране у хвіст волосся, спиняється годинник, бо у дзеркальному відображенні світлин коловорот годинникових стрілок, їх стрімке кружляння, стає абсурдним вальсом на тлі Вічності. Час не вимірюється цоканням механізмів, рухом у ту чи іншу сторону, ні... Кожен вимірює свій Час по-своєму. Сивиною, зморшками, кількістю спогадів, помилок, світлин... Лєшек Монджік сканує Час у свій спосіб. Перепиняє Його на лету, ставить Йому підніжки, часом падаючи сам, перепускає Час рентгеном фотоспалаху і серед Його нутрощів, анатомічних наповнень, секрецій та вен шукає значно більшого і складнішого – ДУШУ. Вічну таїну Душі, а відтак, людини, людства загалом... Шукає, аби на шальки життя покласти власний витрачений Час і те, що ненастанно шукав... і щоби була рівновага... Плівки довгих шукань, світло-тіні разючих згинів, реактиви переживань і – шедеври: Світлини. Ще – театр. Універсальний театр емоцій та малярства. Ось саме те, що привіз митець до Львова, у галерею “Дзиґа”, і саме те, про що йшлося на відкритті виставки 18 березня... (Організатори: Генеральне Консульство республіки Польщі у Львові та Мистецьке Об’єднання “Дзиґа”).

Леся Антонович, директор галереї “Дзиґа”: “Сьогодні модно говорити про економічну глобалізацію. Я Вам хочу представити людину, яка не тільки змогла уникнути цієї загрози, а навпаки, змогла скористатися усіма перевагами, які приносить це явище. Перед Вами – Лєшек Монджік (Прізвище митця п. Лесі із задоволенням допомагав правильно вимовляти Кшиштоф Савіцкі. – Авт.) Відомий перш за все сценограф, фотограф, людина, яка створила цілий театр “Сцена Пластична”. Тож, він зумів використати усі переваги цього явища, яке здебільшого веде в мас-поп-культуру. Лєшек об’їздив із своїм театром весь континент, він узяв участь у понад 50 фестивалях, здобув масу нагород та премій. Це все свідчить про одне: ця людина своїм баченням, своїм театром, своїм сприйняттям є близька для світового культурологічного загалу.

Другий плюс: це - представник найкращих рис своєї нації, це моя суб’єктивна думка, бо роботи Лєшека я бачила ще у Кракові і зараз на них споглядаю: витонченість, багатозначність, інтелігентність. Із чим я вітаю майстра сцени та фотографії.

Вперше в житті, напевно, я би хотіла, щоб галерея “Дзиґа” знаходилася не тут, а в Любліні. Пояснюю чому: дивлюся у ці, скажемо, маленькі “вікна”, що в нас вишикувані в ряд у галереї... вони вимагають дуже уважного глядача для того, щоб захопити, абсорбувати цього глядача. Якщо Ви постоїте дві-три секунди, то це із Вами станеться. Але якщо би я була в Любліні, я би для пана Лєшека знайшла хорошого спонсора і зробила би ці речі... два на три (метри)! І тоді, я впевнена, увійшовши до цього залу, кожен не зміг би спокійно вийти з нього. Бо ці роботи би настільки затягували, що потрібно би було психіатра, щоб із них вийти.

Окрім того, я страшенно люблю людей із тонким почуттям гумору. Сьогодні у нас відбулася коротка розмова, в якій я запитала п. Лєшека (він сидів у задумі із фотоапаратом), чи пан змучений. А він на то строго та іронічно: “О Боже, то як же я маю виглядати, коли я змучений!?” Тобто я підозрюю, що це – надзвичайно приємна особистість, що також, гадаю, підтвердить п. Кшиштоф. (Ініціатором цієї прекрасної події стало само Консульство)”.

Кшиштоф Савіцкі, Генеральний Консул Республіки Польща у Львові: “Дуже мені приємно вітати шановне панство та відомого у всьому світі Лєшека Монджіка. А також “Дзиґу” із десятиліттям. Слухайте, вони вже мають цілих десять років, страшенно дорослі! Нам пощастило саме у ту десятку потрапити. З-поміж кількох спільних імпрез, які заплановано на цей рік, це – перша. Ці фото – як преамбула... до спектаклю. Можливо, у жовті ми зможемо зорганізувати приїзд самого театру до Львова. От саме там панство зможе побачити фотографії, які до того ще й рухаються. Це буде неперевершено! Виставу цю можна потрактувати як інтегральний творчий акт Монджіка, а фото – як представлення, анонс”.

Лєшек Монджік: “Я дуже радий із того, що можу також доєднатися до святкування десятиріччя. Дякую панові Консулу за запрошення, а також галереї, яка радо мене прийняла. Щодо представлених тут робіт: ліворуч висять плакати-афіші моїх вистав, які, сподіваюся дуже, тут колись покажу. Бо театр для мене – найважливіше. Світлини – це ніби штрихи до сценарію, фіксація уривків мислення... Фотографування певних речей, що на мене сильно впливають. Гадаю, у Львові (який мене вразив протягом двох днів мого другого тут перебування) також можна зафотографувати речі, які увійдуть до моїх наступних сценаріїв”.

Частина ІІ. Чвертьпрофіль нашвидкуруч.

- Пане Лєшеку, яка головна ідея виставки?
- Щоб доторкнутися до кількох моментів, фінальних моментів, як у спектаклі.

- Чи можна сказати, що Ви – гот, принаймні, творчістю дотикаєтеся до готики?
- Знаєте, тішить мене те, що пані говорить, бо той стиль, та ментальність і те мислення є дуже до мене близьке. Шалено надихає мене той час. Хотів би дуже, щоб той Час був присутній зараз, у цім житті.

- Ви у Львові вдруге?
- Так, я у Львові вдруге.