18.03.2003
• Інтегральне мистецтво
Життя – театр... Монджіка
Частина І. Відкриття. Глобалізація мистецтва.
Світлини мають зворотне дихання. (Якісні
світлини). Зворотній погляд і тло-навиворіт. Зчитування нот
потребує рук та музичного інструменту. Зчитування світлин
– очей та інструменту, що ним здебільшого є Душа і Думка.
(Звісно, ще таланту). Таланту того, хто зчитує, і того, хто
“пише”. Світлини, від дихання яких мутніють скельця окулярів,
зітхає зібране у хвіст волосся, спиняється годинник, бо у
дзеркальному відображенні світлин коловорот годинникових стрілок,
їх стрімке кружляння, стає абсурдним вальсом на тлі Вічності.
Час не вимірюється цоканням механізмів, рухом у ту чи іншу
сторону, ні... Кожен вимірює свій Час по-своєму. Сивиною,
зморшками, кількістю спогадів, помилок, світлин... Лєшек Монджік
сканує Час у свій спосіб. Перепиняє Його на лету, ставить
Йому підніжки, часом падаючи сам, перепускає Час рентгеном
фотоспалаху і серед Його нутрощів, анатомічних наповнень,
секрецій та вен шукає значно більшого і складнішого – ДУШУ.
Вічну таїну Душі, а відтак, людини, людства загалом... Шукає,
аби на шальки життя покласти власний витрачений Час і те,
що ненастанно шукав... і щоби була рівновага... Плівки довгих
шукань, світло-тіні разючих згинів, реактиви переживань і
– шедеври: Світлини. Ще – театр. Універсальний театр емоцій
та малярства. Ось саме те, що привіз митець до Львова, у галерею
“Дзиґа”, і саме те, про що йшлося на відкритті виставки 18
березня... (Організатори: Генеральне Консульство республіки
Польщі у Львові та Мистецьке Об’єднання “Дзиґа”).
Леся Антонович, директор галереї
“Дзиґа”: “Сьогодні модно говорити про економічну глобалізацію.
Я Вам хочу представити людину, яка не тільки змогла уникнути
цієї загрози, а навпаки, змогла скористатися усіма перевагами,
які приносить це явище. Перед Вами – Лєшек Монджік (Прізвище
митця п. Лесі із задоволенням допомагав правильно вимовляти
Кшиштоф Савіцкі. – Авт.) Відомий перш за все сценограф, фотограф,
людина, яка створила цілий театр “Сцена Пластична”. Тож, він
зумів використати усі переваги цього явища, яке здебільшого
веде в мас-поп-культуру. Лєшек об’їздив із своїм театром весь
континент, він узяв участь у понад 50 фестивалях, здобув масу
нагород та премій. Це все свідчить про одне: ця людина своїм
баченням, своїм театром, своїм сприйняттям є близька для світового
культурологічного загалу.
Другий плюс: це - представник найкращих
рис своєї нації, це моя суб’єктивна думка, бо роботи Лєшека
я бачила ще у Кракові і зараз на них споглядаю: витонченість,
багатозначність, інтелігентність. Із чим я вітаю майстра сцени
та фотографії.
Вперше в житті, напевно, я би хотіла, щоб
галерея “Дзиґа” знаходилася не тут, а в Любліні. Пояснюю чому:
дивлюся у ці, скажемо, маленькі “вікна”, що в нас вишикувані
в ряд у галереї... вони вимагають дуже уважного глядача для
того, щоб захопити, абсорбувати цього глядача. Якщо Ви постоїте
дві-три секунди, то це із Вами станеться. Але якщо би я була
в Любліні, я би для пана Лєшека знайшла хорошого спонсора
і зробила би ці речі... два на три (метри)! І тоді, я впевнена,
увійшовши до цього залу, кожен не зміг би спокійно вийти з
нього. Бо ці роботи би настільки затягували, що потрібно би
було психіатра, щоб із них вийти.
Окрім того, я страшенно люблю людей із
тонким почуттям гумору. Сьогодні у нас відбулася коротка розмова,
в якій я запитала п. Лєшека (він сидів у задумі із фотоапаратом),
чи пан змучений. А він на то строго та іронічно: “О Боже,
то як же я маю виглядати, коли я змучений!?” Тобто я підозрюю,
що це – надзвичайно приємна особистість, що також, гадаю,
підтвердить п. Кшиштоф. (Ініціатором цієї прекрасної події
стало само Консульство)”.
Кшиштоф Савіцкі, Генеральний Консул
Республіки Польща у Львові: “Дуже мені приємно вітати шановне
панство та відомого у всьому світі Лєшека Монджіка. А також
“Дзиґу” із десятиліттям. Слухайте, вони вже мають цілих десять
років, страшенно дорослі! Нам пощастило саме у ту десятку
потрапити. З-поміж кількох спільних імпрез, які заплановано
на цей рік, це – перша. Ці фото – як преамбула... до спектаклю.
Можливо, у жовті ми зможемо зорганізувати приїзд самого театру
до Львова. От саме там панство зможе побачити фотографії,
які до того ще й рухаються. Це буде неперевершено! Виставу
цю можна потрактувати як інтегральний творчий акт Монджіка,
а фото – як представлення, анонс”.
Лєшек Монджік: “Я дуже радий із
того, що можу також доєднатися до святкування десятиріччя.
Дякую панові Консулу за запрошення, а також галереї, яка радо
мене прийняла. Щодо представлених тут робіт: ліворуч висять
плакати-афіші моїх вистав, які, сподіваюся дуже, тут колись
покажу. Бо театр для мене – найважливіше. Світлини – це ніби
штрихи до сценарію, фіксація уривків мислення... Фотографування
певних речей, що на мене сильно впливають. Гадаю, у Львові
(який мене вразив протягом двох днів мого другого тут перебування)
також можна зафотографувати речі, які увійдуть до моїх наступних
сценаріїв”.
Частина ІІ. Чвертьпрофіль
нашвидкуруч.
- Пане Лєшеку, яка головна ідея виставки?
- Щоб доторкнутися до кількох моментів, фінальних моментів,
як у спектаклі.
- Чи можна сказати, що Ви – гот, принаймні, творчістю дотикаєтеся
до готики?
- Знаєте, тішить мене те, що пані говорить, бо той стиль,
та ментальність і те мислення є дуже до мене близьке. Шалено
надихає мене той час. Хотів би дуже, щоб той Час був присутній
зараз, у цім житті.
- Ви у Львові вдруге?
- Так, я у Львові вдруге.
|