25.01.2003
______ обласна філармонія
Американський музикант Едді Гендерсон. |
| |
| |
|
| |
|
| |
| Додаткова інформація.
ЕДДІ ГЕНДЕРСОН
- найвидатніший сучасний джазовий трубач. Народився
26 жовтня 1940 року у Нью-Йорку. Навчався грі на трубі
у консерваторії у Сан-Франциско, де вчився в музичній
школі, а згодом поступив до San Francisco Conservatory
of Music, яку закінчив із відзнакою (1954-57). Згодом
він починає студіювати медицину, проте не полишає музики.
Грає у відомому вже на той час секстеті Гербі Генкока
(1970-73), працює з Джоном Ганді, Тайроном Вашингтоном
та Джо Гендерсоном. Попри це, видає власні записи, що
включали також електронні елементи і були комерційно
успішними. Коли Генкок розформовує групу, Едді працює
разом з Артом Блекей (“Jazz messengers” та Майком Нок,
записується із Чарльзом Ерландом. В середині 70-х створює
власну джаз-рок групу. Виступає разом з Джоном Ганді,
а згодом з Ганді та Філлі Джо Джонсом. В 90-х він все
ж таки повертається до акустичного гард-бопу, записує
спільні альбоми разом з Джо Локом, Кевіном Гайсом, Біллі
Дрюмондом та Едом Говардом, а в 1991 починає тур із
Біллі Гарпером. Останнім часом багато музичних проектів
пов’язують Едді Гендерсона з Польщею, зокрема, це співпраця
з відомим композитором і виконавцем Лешком Кулаковським
і виступ на “Комеда Джаз Фестиваль” у 2002 р. Багаторазовий
лауреат анкет Down Beat. Кар'єру розпочинав (із Леоном
Томасом і Гарі Бартцом) у групі "Woody Shaw/ Chick
Corea Quintet". У сімдесяті роки у складі групи
Гербі Генкока брав участь у джаз-роковому переломі (fusion).
Співпрацював із музикантами, серед яких зокрема: Joni
Mitchell, Wayne Shorter, Art. Blakey, Chick Corea, Kenny
Garett, Elvin Jones, Kenny Barron, Grover Washington
Jr, Joe Henderson, Bobby Hutcherson, Gary Bartz, McCoy
Tyner, Mingus Big Band, Billy Hart, Billy Harper. Записував
диски для престижних американських студій (Milestone,
Blue Note, Capitol, Steeplechease). Едді Гендерсон продовжує
традиції великих бі-боп і хард-боп трубачів (Лі Моргана
і Фредді Губбарда). Музика Едді Гендерсона випромінює
величезну енергію, яка плине із неповторного величного
і ліричного звучання труби під знаком Майлса Девіса.
Едді Гендерсон є одним з найкращих трубачів світу. Це
ім’я добре відоме любителям джазу та інших напрямків
музики, в яких труба є одним з невід’ємних засобів виразності.
Дискографія:
Crossings with Herbie Hancock (Warners 1972)****
Realisation (1973)***, Inside Out (1973)****
Sunburst (1975)***
Heritage (1976)***
Comin' Through (1977)**
Mahal (1978)**
Running To Your Love (Capitol 1979)***
Phantoms (SteepleChase 1989)**
Think Of Me (SteepleChase 1990)****
Tribute To Lee Morgan (NYC 1995)**
Inspiration (Milestone 1996)***
Dark Shadows (Milestone 1997)***
Trumpet Legacy with Lew Soloff, Tom Harrell, Nicholas
Payton (Milestone 1999)***
Reemergence(Sharp Nine 1999)***.
ПЙОТР БАРОН
- саксофоніст. Народився у Вроцлаві. Дебютував
1977 р. 1980 р. отримав ІІ нагороду на фестивалі Jazz
nad Odrа, 1984 - Grand Prix на фестивалі San Sebastian
"Jazz Aldia" в Іспанії.
Співпрацював із усіма відомими польськими джазменами,
такими як: Збіґнєв Намисловскі, Томаш Станько, Генрик
Маєвскі, Ярослав Смєтана, Войцех Кароляк, Збіґнєв Лєвандовскі,
Кшесімір Дембскі, Януш Муняк, Томаш Шукальскі, Пьотр
Войтасік, Ян Пташин Врублєвскі, з багатьма європейськими
артистами (зокрема, 1998 р. - з міжнародним оркестром
European Broadcasting Union у Стокгольмі, у якому виступив
як концертмейстер - І саксофон-альт), а також із американськими
зірками джазу - Ray Charles, Art Farmer, Al Porcino,
Billy Harper, Kevin Mahogany, Eddie Henderson, Carter
Jefferson, Harvie Swartz, David Friesen, Clarence Seay,
Ronnie Burrage, Greg Bandy, Malcolm Pinson, Skip Hadden,
Jasper Van’t Hof, Carlos Johnson, Karen Edwards та багатьма
іншими.
Записав понад 60 CD- та LP-дисків, зокрема, з Артом
Фармером та Едді Гендерсоном, крім того, випустив 4
авторські альбоми: Take One (1995), Tango (1996), Blue
Rain (1997) та Bogurodzica (2000). Музикант польського
культового квінтету Traveling Birds Quintet (Baron/Wojtasik/Oleszkiewicz/Stankiewicz/Konrad).
Із 1998 року є викладачем класу саксофону та джазової
гармонії у Вроцлавській Школі джазу та популярної музики
І та ІІ ст.
Тепер є лідером тріо, квартету та квінтету, співпрацює
з багатьма відомими джазовими колективами (Quartet East).
Завдяки своїй позиції та заслугам, Пйотр Барон став
представником (endorser) фірм „Henri Selmer Paris” (у
2000 р.) та „SD Systems Microphones” (у 2001 р.).
У 2001 році номінований на Джазового Оскара та Нагороди
Fryderyk як джазовий музикант 2000 року, останній альбом
Пйотра Барона „Bogurodzica” отримав номінацію в категорії
Джазовий диск 2000 року .
МІХАЛ ТОКАЙ
- випускник катовіцкої Музичної Академії. Лауреат багатьох
джазових конкурсів - колективні нагороди: Перша Нагорода
Jazz Juniors у Кракові; Перша нагорода Фестивалю у Сєдльцях;
індивідуальні нагороди: Перше місце у Міжнародному Конкурсі
Джазової Імпровізації у Катовіцах, нагорода найперспективнішому
музиканту фестивалю у бельгійському місті Hoeilaart.
Молодий піаніст, який у своєму доробку вже має спільні
проекти із найвидатнішими польськими музикантами, серед
яких: Ян Пташин Врублєвскі, Януш Муняк, Збіґнєв Намисловскі,
Генрик Міськєвіч, Пйотр Барон, Лєшек Жондло, Пьотр Войтасік,
Ґжеґож Наґурскі, Дарек Олєшкєвіч, Казімєж Йонкіш. Автор
визнаного критикою і публікою диску (вид. минулого року)
молодої джазової вокалістки Аґнєшкі Скшипек.
ДАРЕК "ОЛЄС" ОЛЄШКЄВІЧ
- контрабасист, народився у Вроцлаві. 1988 року він
оселився у Лос-Анджелесі і невдовзі став одним з найпопулярніших
контрабасистів на західному узбережжі. Через рік отримав
стипендію Каліфорнійського Інституту Мистецтва, під
час навчання в якому став асистентом легендарного контрабасиста
Чарлі Гадена. Після закінчення курсу (1992) починає
викладати в Інституті гру на контрабасі. Співзасновник
"L.A. Jazz Quartet". Нині Дарек Олєшкєвіч
- відомий музикант, якого запрошують до участі у спільних
проектах найславетніші джазмени Сполучених Штатів, серед
яких:
Саксофоністи: Joe Lovano, Charles Lloyd, Teddy Edwards,
Bennie Maupin, Arthur Blythe, Lew Tabackin;
Флейтисти: James Newton, кларнетист Buddy DeFranco;
Трубачі: Marcus Printup, Brian Lynch, Tim Hagans, Art
Farmer,
Віброфоністи: Terry Gibbs, Joe Locke, Stephon Harris;
Піаністи: Brad Mehldau, Billy Childs, Kei Akagi, Alan
Broadbent, Patrice Rushen;
Барабанщики: Billy Higgins, Joe LaBarbera, Terri Lyne
Carrington, Carl Allen, Ndugu Chancler, Greg Hutchinson.
Дарек "Олєс" Олєшкєвіч як сайдмен і співавтор
записав 40 дисків і виступив на більшості джазових фестивалів
у Європі та США.
КАЗІМЄЖ
ЙОНКІШ
- вже багато років є одним із лідерів серед польських
барабанщиків. Вірний стилістиці Елвіна Джонеса (але
не тільки). Він є музикантом, чию непересічну інтуїцію,
багатогранність, мистецтво акомпаніатора - поза стилем
музики та вразливістю - високо оцінюють зірки світового
джазу, особливо ті, з якими він мав нагоду співпрацювати.
Музикант-легенда, фірма, яка в пошані у всіх: Казімєж
Йонкіш записав диски, що яскраво відзначилися у польському
джазі, виступав із концертами у багатьох країнах світу.
Від моменту свого дебюту здобув багато різних трофеїв,
була їх така величезна кількість, як і колективів, із
якими він виступав і якими з великим успіхом керував.
Багатьом музикантам він проклав шлях до світу Джазу,
деяких вивів на найбільші світові сцени, деяким передав
частину свого багатого досвіду, пропонуючи, у відповідних
моментах, руку допомоги. Робить він це і зараз - як
педагог, вихователь, приятель. |
|
|
* Львів як місто джазу
Джаз – свобода від рабства,
форма експресії, тотальний стрес...
Джаз не полишає Львова. Львів не наслухається
джазу. “ДжазБез” вийшов за рамки (береги) грудня, і, здається,
це вже надовго. Принаймні, джазові “зірки”, які спалахують
на небосхилах львівських олімпів, стають все більшими та яскравішими,
екзальтованої публіки приходить, відповідно, також все більше.
Львів перетворюється на джаз і це стає традиційним явищем.
Як-от концерт 25-ого січня у Львівській обласній Філармонії,
де виступали джазмени зі світовим ім’ям, без перебільшення,
зокрема найвидатніший трубач сучасності,
Цього разу шанувальникам елітної музики
було запропоновано виступ Едді Гендерсона
разом із відомим вже львівській публіці (з фестивалю “ДжазБез...”),
польським квінтетом Пйотра Барона разом із
Міхалом Токаєм (фортепіано),
Казімєжем Йонкішем (барабани) та
Дареком Олєшкєвічем (контрабас).
Організаторами акції (творцями джазової країни насолоди),
як завжди, були Польський Інститут в м. Києві,
“Львівська Газета” та Мистецьке Об’єднання “ДЗИҐА”.
Концерт... Пурпурова сцена, таке ж освітлення...
кілька світлих променів на ноти і... хвилі джазу... не відаю,
якими кораблями можна перепливти цей безмежний океан звуку...
не знаю, якої концентрації та температури цей переповнений
простір... не потребую вимірів його глибин, бо просто насолоджуюся
бризками хвиль... чуттям плину, свободою від усього (і навіть
власного тіла), пурпуром напнутих вітрил... Та, що бігає по
хвилях... а також по сцені, перепрошую за такий банальний
та раптовий перехід до реальності, із диктофоном для колекції
нових опіній з приводу джазу...
Едді Гендерсон (труба):
“Направду, я вперше в Україні. Я приїхав сьогодні, зупинився
в готелі за містом. Але прогулюючись центром (Проспектом),
я побачив оперний театр – неймовірно прекрасна архітектура,
просто чудова. Маю невимовні враження. (Едді говорить невимушено,
безпосередньо, дуже приязно та охоче. Англійською із різким
американським акцентом. Від нього віє джазом. Він переповнений
джазом. Він навіть говорить ніби під звуки джазу... голос,
що нагадує звучання труби. – Авт.) Що для мене джаз? Так,
це стиль життя, взагалі, джаз походить ще від часів рабства.
На кораблях рабів це був певний вияв свободи, зокрема свободи
самовираження. Тому можна сказати, що джаз зародився на кораблях,
які прямували із голландських та іспанських портів до Америки,
і єдине, чим володіли раби, так це голоси та ритми як мистецтво
спілкування. Тобто за абсолютної відсутності свободи це було
єдиним, що їм дозволялося. Відтоді починається певна еволюція
джазу, виникає діксіленд, cool jazz тощо і аж до тепер. Але
для мене джаз таки залишився тим, чим був на самому початку
– свободою від рабства. Свобода в музиці? Так, звісно, аналогічно
і в музиці - це засіб самовираження. Ви знаєте, є певні правила,
закони, канони, що диктують та регулюють форми усього мистецтва,
у межах таких форм є надзвичайно велика “кількість” цієї свободи.
Проблема в тому, щоб відверто себе виразити, але це вираження
у жодному разі не є хаотичним, радше це – вміння відкрити,
показати, хто ти є насправді, певна персональна ідентифікація.
Яку роль відіграє у моєму житті джаз?.. Це і є моє життя.
Зараз, насправді, це стимул до життя, це його сенс. А до того,
як я почав займатися музикою, я хотів пов’язати своє життя
із медициною і практикував вже дванадцять років. Як на мене,
то в першу чергу лікар зцілює когось, тебе, а музика – це
те, що зцілює саме мене. Окрім того, я не можу нікого насправді
зцілити, а музиці це під силу, принаймні, вона зцілює мене.
Враження від концерту та гри із Пйотром Бароном: це неперевершені
музиканти, усі вони – поляки і живуть у Польщі, окрім Дарека
Олєшкевіча, поляка, який зараз живе у Каліфорнії. Просто фантастичні
музиканти, я, насправді, із нетерпінням чекав на цей концерт,
оскільки ми разом подорожуємо вже тиждень, зокрема містами
Польщі... Музика неймовірна. Чи легко нам порозумітися? О
так, знання мов є важливим для спілкування, але джаз – це
музика... це і є мова. Це універсальна мова для всього світу.
Ти можеш поїхати будь-де, до Фінляндії, Південної Африки чи
до Японії, ти можеш абсолютно не знати їхньої мови, але ти
все одно порозумієшся через музику із тими, хто її слухає
та вивчає. І це є прекрасно! Наразі я не можу відповісти на
питання, чи є Львів містом джазу, бо я його (місто) не бачив
(сподіваюся на таку екскурсію після концерту), але принаймні,
сьогодні увечері – це є так. Безперечно”.
Міхал Токай (фортепіано):
“Для мене джаз – то музика, яку хочу грати, то щось, що наповнює
моє життя, що допомагає мені жити. У Львові я вперше, тут
мені дуже подобається. Але на жаль, не маємо часу походити
містом, а завтра вранці їдемо. Дуже шкодаю... але те, що вже
встиг побачити, справило на мене неймовірне враження. Чи можу
назвати Львів містом джазу? Ну, якщо ми тут граємо джаз, то,
напевно, так. (Міхал дуже скромний, може, надто, але за фортепіано
він – Бог, може, теж аж надто... – Авт.) Чого саме сподіваюся
від концерту?.. Гм... Сподіваюся, що музика принесе задоволення
та приємність нам та тим, хто її слухатиме. Взагалі, для мене
грати із Пйотром Бароном та Едді Гендерсоном – це одна із
найважливіших речей, яку мені пощастило встигнути зробити
у житті. Я неймовірно щасливий, що можу грати із такими музикантами.
Це також досвід, своєрідна мудрість, що випливає із того,
в який спосіб грає Едді, говорить, мислить про музику”.
Пйотр Барон (тенор-саксофон):
“Джаз – то життя. Якщо коротко. Враження після “ДжазБезу”:
дуже добре зроблений фестиваль у місті, яке кохаю, у якому
понад 300 років живе моя родина. Тому я до Львова не приїжджаю,
а повертаюся... собі, ходжу вулицями і хочу тут жити. У грудні
я був тут вперше, тепер – вдруге... Нічого відтоді не змінилося.
(Хіба що пані має трошки темніше волосся...(Це – до мене.
– Авт.)) Все добре, може, краще. Навіть тому, що сьогодні
граю із найкращим трубачем світу. Ще 1994-ого року його запросив
Ярек Сметана, ми тоді грали разом в одній групі. Тоді ж ми
і познайомилися, потім разом грали на фестивалях: він зі своїми
музикантами, я – зі своїми. Його групи виступали завжди наприкінці...
Ну, а зараз я наважився запросити його до себе вдруге (перший
раз було у жовтні), і на весну плануємо записати разом платівку.
Чи легко мені з ним грати? Ха! Як у небі!!! Зараз у квінтеті
грає також контрабасист із Лос-Анджелеса, Дарек Олєшкевіч.
Він грає із найвидатнішими джазменамі на світі, то є друга
“зірка” нашої групи, а піаніст – то такий молодий “вовк”,
прошу його уважно послухати, бо про нього ще будемо щодень
читати в Інтернеті, у якихось нових Інтернатах, усюди, бо
то – незрівнянна людина, яку чув у своєму житті. Чи змінилася
моя думка щодо Львова як до міста джазу? Завжди вважав, відколи
тут заграв, що Львів – ідеальне місто для джазу, бо тут є
багато емоцій, що надихають. Зрештою, у грудні я приїжджав
із квінтетом, у січні – із Едді Гендерсоном і директор Пйотр
Козакєвіч (Директор Польського Інституту, Радник Посольства
Республіки Польща в Україні. – Авт.), якому вклоняюся, не
сказав: “Не можна”. Ну, то значить, що є краще, а не гірше!
Чого собі бажаю на цей концерт? Щоб люди залишилися до кінця,
як будемо грати, а як закінчимо, то хотіли, щоб ми грали іще.
Оцього собі зичу”.
Дарек Олєшкєвіч (контрабас):
“Для мене джазом є частина мого життя, частка моєї особистості,
є тим, що роблю, що кохаю... Так, як я сплю, їм, так я граю
джаз. То можна також назвати стилем життя, формою експресії...
для мене... також формою вияву моїх почуттів. Це, взагалі,
стосується не тільки джазу, а й музики загалом. Я у Львові
вперше, в Україні також. Враження? Гарне місто. Наразі бачив
трішечки, на жаль, маємо мало часу. Може, ввечері собі підемо
подивимося, хоча вранці їдемо. Але прекрасне місто, хотів
би сюди повернутися. Чи Львів є містом джазу? Маю надію, що
так. Не знаю, правда, скільки тут є цього джазу, але чув від
колег, які сюди приїжджають, що тут чудова публіка і багато
людей приходять на концерт. Про наш склад... Із Пйотром Бароном
знаємося багато років, ми з ним грали у кількох групах, принаймні,
років десять. А з Едді Гендерсоном то є моя друга траса, ми
вже із ним грали у жовтні у тому самому складі. Я зараз живу
в Лос-Анджелесі (із п’ятнадцяти років), там грав із багатьма
музикантами, але поза тим ніде ще не грав, то є моя друга
траса. У Польщі буваю три-чотири рази на рік, зараз – дуже
часто, цього року – я тут вже із грудня, приїхав на свята.
Чи не тягне повернутися у Польщу... Я трохи вже укорінився
там, тому трудно мені зараз повернутися, але хтозна... Може,
за кілька років, може, за 8-10 років повернуся. Що собі бажаю
на концерті? – Добрий настрій та звучання. То є завжди найважливіше.
Добрий звук задля доброго порозуміння із залом, щоб все було
добре чути і щоб ми добре чулися”.
Казімєж Йонкіш (барабани):
“Джаз... то є все найважливіше у моєму житті. Щось неймовірне!
(Казімєж дуже емоційний. Одразу скажеш, що він – барабанщик.
Дуже експресивний та багатослівний. Інфікує тебе, сам того
не знаючи, своїм життєдайним настроєм та сонце-джазовою активністю.
– Авт.) Серце, душа, то є тяжка праця, малі гроші і практично
тотальний стрес ціле життя... Треба пам’ятати, що ззаду -
конкуренція, спереду – нема грошей, а тренуватися треба по
вісімдесят годин щодень... хоча то є також приємність... Я
собі гадаю так: то є 100% радості та 200% втрат. Я попросту
не уявляю життя без тієї музики... Її не можна зрадити, її
слід страшенно кохати, і вона за це віддячує. Однак не віддячує
грішми, а саме тим, що діється на сцені, коли музиканти мають
отой контакт зі слухачами. Такі враження не купиш ні за які
гроші. Ми не є й поготів багатими людьми у сенсі грошей, але
ми багаті на враження. На те, що йде від нас. Те, що ми показуємо,
граємо зараз, - такого більше не буде! То, власне, і є джаз.
Бо джаз не повторюється. Другий концерт буде інакшим, як і
друге соло. І це чудово. У Львові я вдруге, бо перший раз
виступав у грудні на фестивалі “ДжазБез”. Я в захопленні від
України взагалі! Пригадую собі, як ми грали у Києві, де було
більше тисячі людей! У нас це – така рідкість! Українська
публіка дуже вдячна і добре сприймає нашу музику. І це, справді,
чудово”.
Тож, під час концерту я цілком очистилася
від рабства буденності та вічного без(ліч)проблем’я, неймовірно
і цілковито перейнялася експресією музикантів на сцені і...
пережила тотальний стрес, який би давні греки назвали катарсисом.
Отакий масовий катарсис під впливом джазу. Звісно, недолік
– мало. Звукова подорож на пурпурових вітрилах таки має кінцеву
зупинку. Наразі. Імплантація джазу в душу завершилася успішно,
напевно... бо ці звуки і досі зі мною... за мною... переді
мною... і т. д. і т. п. Коли вже там інша подорож?..
Марія ТИТАРЕНКО
|
|