Атмосфера напівпорожньої (ще) площі перед сценою (міні-прелюдія)

Атмосфера як атмосфера. Сонні та “бодунові” панки, репери, рокери, готи, словом, неформали... Впадає в очі, що немісцеві, бо гостро відчувається триденне “зависання” та “ковбасня”. От цікаво, де ж усі ці фани проводили вільний від фестивалю час, зокрема вночі? Відомо, що групи було розміщено в готелях-гуртожитках (у мінус-п’ятизіркових, як мені розповідали)... Так-от, “точкарік” знайти було легко: на мальовничих берегах Ікви біля старовинного замку, - романтика! Кукуються собі, збираються разом, багаття, палатки, пиво, словом, все, як годиться... Ще обмін одягом, свідком якого я стала: дівчина хлопцю: “Дай мені свою бандану потаскати!” Він їй: “На, але віддай мою цепуру”... Ну, куди тут без свого “базару”!

Але вернімося на площу. Народ потихеньку сходиться, на горизонті з’являються теж сонні та бодунові групи. Втомлені але задоволені, ще б пак – сьогодні виступають на гала-концерті... Тож, почали ми із режисером Володимиром Зайковським виловлювати групи, знімати на камеру та допитуватися про враження. Мушу визнати, це було не легко. Одні групи ще не приїхали (одні так і не приїхали, як, наприклад, “Бард”), одні вже поїхали, інші ще відсипалися в готелях чи на мальовничих берегах Ікви... Одні відходили від учорашнього двіжняку у барах, тобто хто – куди... А ми все біля сцени...

Залаштункові враження
(групи в порядку від най-най до так собі... + зауваги та концертні приколи)

Маленьке спостереження: зверніть увагу, як ніхто з переможців ні на що не сподівався! І чим вища нагорода, тим менше сподівання... І навпаки. Не думаю, що це аж від такої скромності...

• “Audi Sile” (м. Тернопіль) – лауреати (І премія)

Інна Корнелюк, вокал: “Чесно кажучи, ми зовсім не сподівалися, зважаючи на стиль музики, на те, що цей стиль може бути для журі читабельним, але для публіки він не настільки є цікавим, можливо, тому, що потрібно робити такі промоції, щоб все це пішло “в народ”. Я гадаю, якщо готична музика популярна закордоном, то чому вона не може бути популярною тут”.

Дракон, гітара: “Як нас сприймала публіка? В основному, як завжди: для публіки навпроти це було і нове, і таке, казали, що з перших акордів усі руки кинули вверх. А взагалі, нам заважали ліхтарі дивитися, як нас сприйняла публіка”.

Віталій Фльонц, вокал: “Як фестиваль? Фестиваль, як фестиваль. Нічого особливого не чекав, в принципі, тому досить здивований”.

Ростислав Антимис, продюсер гурту: “Взагалі, в “Євангеліє” є такі слова: “І останні стануть першими”. Власне, ті останні, які були на відбірковому турі у клубі-кафе “Лялька” у Львові, на яких дехто з журі казав, що то не є рок, і стали першими (Невелика авторська заувага: група “Audi Sile” була в списку рекомендованих львівським журі груп на фестиваль першою, а не останньою, окрім того, “мінусовий” рейтинг не проводив ніхто, відтак ті, хто не потрапили ані в переможці, ані в рекомендовані групи, просто залишилися поза списком – жодних останніх. Ще одне: думка журі з приводу готики як не-року, справді, розділилися на пополам. – Авт.)”

Ще одна маленька заувага: у всіх реченнях можна ставити замість крапок знаки оклику, бо купа емоцій, драйву, як і має бути, зрештою...

• “Ейфорія” (Рівне) – лауреат (ІІІ премія)

“Фестиваль проходить на дуже високому рівні, все чудово: звук, публіка, - все, як має бути. Чесно кажучи, не сподівалися на третю премію, ми просто граємо, нам дуже подобається, а якщо ще й третя премія, то чим не гарно, чим не класно?! Супер! Супер. Для нас немає поганих груп, всі класні, фестиваль класний, кайфові тут відриватися... Чи є тут ейфорія? Мабуть, є...” “Чому так непевно”, - питаю. “Є ейфорія, це стан, це рок-н-рол, нормально. Побажання: щоб фестиваль розвивався, розвивав український рок в цілому, ми вважаємо, що це єдиний фестиваль, який по-справжньому впливає на українську музику! Із тих, які ми бачили, про які чули та знаємо”.

Хлопці з цього гурту надзвичайно організовані, оригінальні та цілеспрямовані. Троє молодих, худорлявих, білявих, із довгим волоссям, спецкостюмами та шаленою енергетикою. Після зйомки концерту один із знімальної групи був у захваті від барабанщика “Ейфорії”: “Так працювати на камеру, водночас граючи на барабанах!!! Ото молодець! Я такого ще не бачив!” А барабанщику – 16 років! Уявіть собі, який талановитий хлопець, окрім того, він вже в десять років записав свій перший альбом. Отакої!!! Після виступу хлопців ледве не роздерли фани та “мисливці за автографами”...

• “Bazuka band” (м. Львів) – дипломант

Разом у неперевершених масках (спочатку, ну-у-у, зовсім несерйозно): “Хто ми? Та чемодани! Тобто дипломати! Тобто дипломанти ми, от що. Чи сподівалися? Та, взагалі, думали, що будемо... Тобто напередодні ми вирішили, що ми приїдемо і розірвемо це місто! У-у-у-у-у! Е-е-е-е-е-! Як атмосфера фесту? Нормальна! Цей фестиваль є набагато кращим за минулорічний. А п’ятниця була просто супер! Ми добре відпочили. Як нам журі? Нам не подобається: вони трошки не ті люди, які розуміються на тому, що ми граємо. Та й не тільки на тому, що ми граємо, а й на всій музиці, яку грає кожна група. Прикро те, що ті команди, які би зараз повинні були бути з нами, відсутні, їх зараз немає, наприклад “Інший” та “Верховна Зрада”. Вони мали бути тут. Як публіка? Супер! Народ сприймав класно, так, як треба. На що сподіваємося сьогодні? Що ми вийдемо і розірвемо все!!! Та й самі класно собі відірвемось!”

А й справді, хлопці ледве не розірвали сцену і свої штани...
Ото драйвові хардкорівці, та їм ніякого допінгу не треба – музика-наркотик!

• „CordОn” (м. Виноградів) – дипломант

Роберт Тіводор, вокал: “Враження від фестивалю – супер. Поспівали, поспілкувалися...”

Тіберій Ембер (барабани): “Про таку атмосферу ми мріяли вже давно”.

Роберт: “Враження бути дипломантами – нормальне. Хотілося би, звичайно, перемоги. Але на що гідні, те маємо. Публіка нас сприймала шаленими оплесками”.

Все це, зізнаюся, голосом чи не могильним... Лаконічно. Не хотячи. Обкурені чи що, думаю і питаю: “Ну, ви хоч задоволені, хлопці?” Вони: “Закарпаття forever!!!” Зрештою, після того, як хлопці львівську “Ляльку” перевернули і зробили там такий фурор, дипломантство – це розчарування... Не шмаркайте носами, хлопці, все ще попереду!

• “Out Cry” (м. Луцьк) – дипломант

“Звісно, були надії потрапити кудись, були налаштовані. Учора ввечері було приємно дізнатися, що ми таки пройшли, що ми, врешті-решт, чогось варті в цьому світі. Приємна новина для того, щоб показати себе ще раз вже на більш професійній сцені та з більш професійними музикантами. Враження дуже хороші. Бо, наприклад, у порівнянні із минулим роком, зараз рівень команд є набагато кращий! Цікаво було поспілкуватися із музикантами, виступити на цій сцені. Що найбільше запам’яталося? Тусовка, звісно, - це найкрутіша тєма на цьому фестивалі. Звук, звісно, не дуже. Але головне, що виступили, почули багато достойних груп (Гран-Прі, лауреати). Попереду в нас ще гала-концерт, де ми себе, думаю, також ще покажемо!”

Насамкінець до групи доєднався соліст Олег, він довго вагався, чи йому з’являтися, мовляв, він не дуже фотогенічний (зокрема біля красуні Тетяни), але таки вийшов і поділився планами на майбутнє: “Гадаю, як і в спорті, будемо грати, займатися, кожного дня, нудно й дуже довго, грати, грати і ще раз грати. Як казав Ленін, тільки грати-грати-грати-і-ще-раз-грати!” Отакої!

• “Без Голови”(м. Дубно) – спеціальна премія

“На цьому фестивалі ми представляємо наше місто Дубно, тобто ми є господарями фестивалю “Тарас Бульба” (Вау - Авт.) Для нас, як то кажуть, журі вигадало спеціальну премію, яка полягає от в чому: ми виступали минулого року і наш рівень був “трішки” не такий, як зараз. Журі, які нас пам’ятають ще з минулого року, сказали, що ми дуже сильно виросли і дали нам премію “За прогрес”! Вона єдина і тільки для “Без Голови”!!! Враження про фест? Люкс, люкс! Більше нічого не можемо сказати! Є що послухати, приємно, що це в нашому місті, це круто! Врешті, краще, аніж нічого! Взагалі, добре, що він відродився: минулого року він – наче фенікс відродився з попелу, цьогоріч вже відчувається організація, рівень, відсутність таких проблем із поселенням, як того року... Ми то місцеві, нам є де переночувати. Чи ми погоджуємося із вибором журі? Як і будь-які митці (хоча ми себе дуже сильними митцями не вважаємо, а створюємо музику, яка нам подобається), не дуже... Сподівалися отримати бодай якесь дипломантство. (На цьому, направду, групі розходиться, адже вони все-таки дубненські! Хоч і безголові, але свої!!! – Авт.) Але все одно дякуємо журі, що вони нас помітили, відзначили, ми ж тут, у Дубно, єдині!!! Чому “Без Голови”? Це довга історія. Коли ми почали тільки своє існування, назви не було, і коли ми виступали вперше, довго думали. Як же нам назватися... До нас прийшов знайомий, ну, ми його в лоба запитали: “Як нам назватися?” Він: “Сто років без голови!” Так і назвалися, а потім, щоб довго не говорити, скоротили назву... У нас у групі є такий девіз: “Одна голова – добре, а без голови – краще!!!”

А от четверо без голів – це ще краще! А от четверо без голів та ще й на фестивалі “Тарас Бульба” – ще-преще краще... А от... добре, не буду.

• Ксюша (м. Корець) – гість, гм... (ну, куди нам без попси, га?)

“Я сюди потрапила, бо почула, що от є такий фестиваль “Тарас Бульба”. Атмосфера? Прикольна... Бажаю фестивалю, щоб він процвітав і ставав більшим з року в рік, щоб музика прогресувала”. Наостанок я Ксюші побажала колись стати Оксаною, хоча, тепер думаю, кожному своє...

Оце й все про залаштункові опінії...
Хоча залаштункові видовища словами не передати, як і настрій та драйв на концерті. Драйв той був, щоправда, трошки “втомлений”, - таки третій день гарцювати ті святкувати! Це вам не в карооке співати...

Читати далі >>>>>>>>>>>>>>

Ба-бах - Мрія ТИТАРЕНКО