•
“Тарас Бульба”
• Гала-концерт (перед ним, на ньому, після нього)
“ТАРАС Бульба” - Український Вудсток!!!
(фестиваль)
|
Атмосфера напівпорожньої (ще) площі перед
сценою (міні-прелюдія)
Атмосфера як атмосфера. Сонні та “бодунові” панки, репери,
рокери, готи, словом, неформали... Впадає в очі, що немісцеві,
бо гостро відчувається триденне “зависання” та “ковбасня”.
От цікаво, де ж усі ці фани проводили вільний від фестивалю
час, зокрема вночі? Відомо, що групи було розміщено в готелях-гуртожитках
(у мінус-п’ятизіркових, як мені розповідали)... Так-от, “точкарік”
знайти було легко: на мальовничих берегах Ікви біля старовинного
замку, - романтика! Кукуються собі, збираються разом, багаття,
палатки, пиво, словом, все, як годиться... Ще обмін одягом,
свідком якого я стала: дівчина хлопцю: “Дай мені свою бандану
потаскати!” Він їй: “На, але віддай мою цепуру”... Ну, куди
тут без свого “базару”!
Але вернімося на площу. Народ потихеньку сходиться, на горизонті
з’являються теж сонні та бодунові групи. Втомлені але задоволені,
ще б пак – сьогодні виступають на гала-концерті... Тож, почали
ми із режисером Володимиром Зайковським виловлювати групи,
знімати на камеру та допитуватися про враження. Мушу визнати,
це було не легко. Одні групи ще не приїхали (одні так і не
приїхали, як, наприклад, “Бард”), одні вже поїхали, інші ще
відсипалися в готелях чи на мальовничих берегах Ікви... Одні
відходили від учорашнього двіжняку у барах, тобто хто – куди...
А ми все біля сцени...
Залаштункові враження
(групи в порядку від най-най до так собі... + зауваги та концертні
приколи)
Маленьке спостереження: зверніть увагу,
як ніхто з переможців ні на що не сподівався! І чим вища нагорода,
тим менше сподівання... І навпаки. Не думаю, що це аж від
такої скромності...
• “Audi Sile” (м. Тернопіль) – лауреати (І премія)
Інна Корнелюк, вокал: “Чесно кажучи, ми зовсім не сподівалися,
зважаючи на стиль музики, на те, що цей стиль може бути для
журі читабельним, але для публіки він не настільки є цікавим,
можливо, тому, що потрібно робити такі промоції, щоб все це
пішло “в народ”. Я гадаю, якщо готична музика популярна закордоном,
то чому вона не може бути популярною тут”.
Дракон, гітара: “Як нас сприймала публіка? В основному, як
завжди: для публіки навпроти це було і нове, і таке, казали,
що з перших акордів усі руки кинули вверх. А взагалі, нам
заважали ліхтарі дивитися, як нас сприйняла публіка”.
Віталій Фльонц, вокал: “Як фестиваль? Фестиваль, як фестиваль.
Нічого особливого не чекав, в принципі, тому досить здивований”.
Ростислав Антимис, продюсер гурту: “Взагалі, в “Євангеліє”
є такі слова: “І останні стануть першими”. Власне, ті останні,
які були на відбірковому турі у клубі-кафе “Лялька” у Львові,
на яких дехто з журі казав, що то не є рок, і стали першими
(Невелика авторська заувага: група “Audi Sile” була в списку
рекомендованих львівським журі груп на фестиваль першою, а
не останньою, окрім того, “мінусовий” рейтинг не проводив
ніхто, відтак ті, хто не потрапили ані в переможці, ані в
рекомендовані групи, просто залишилися поза списком – жодних
останніх. Ще одне: думка журі з приводу готики як не-року,
справді, розділилися на пополам. – Авт.)”
Ще одна маленька заувага: у всіх реченнях можна ставити замість
крапок знаки оклику, бо купа емоцій, драйву, як і має бути,
зрештою...
• “Ейфорія” (Рівне) – лауреат (ІІІ премія)
“Фестиваль проходить на дуже високому рівні, все чудово:
звук, публіка, - все, як має бути. Чесно кажучи, не сподівалися
на третю премію, ми просто граємо, нам дуже подобається, а
якщо ще й третя премія, то чим не гарно, чим не класно?! Супер!
Супер. Для нас немає поганих груп, всі класні, фестиваль класний,
кайфові тут відриватися... Чи є тут ейфорія? Мабуть, є...”
“Чому так непевно”, - питаю. “Є ейфорія, це стан, це рок-н-рол,
нормально. Побажання: щоб фестиваль розвивався, розвивав український
рок в цілому, ми вважаємо, що це єдиний фестиваль, який по-справжньому
впливає на українську музику! Із тих, які ми бачили, про які
чули та знаємо”.
Хлопці з цього гурту надзвичайно організовані, оригінальні
та цілеспрямовані. Троє молодих, худорлявих, білявих, із довгим
волоссям, спецкостюмами та шаленою енергетикою. Після зйомки
концерту один із знімальної групи був у захваті від барабанщика
“Ейфорії”: “Так працювати на камеру, водночас граючи на барабанах!!!
Ото молодець! Я такого ще не бачив!” А барабанщику – 16 років!
Уявіть собі, який талановитий хлопець, окрім того, він вже
в десять років записав свій перший альбом. Отакої!!! Після
виступу хлопців ледве не роздерли фани та “мисливці за автографами”...
• “Bazuka band” (м. Львів) – дипломант
Разом у неперевершених масках (спочатку, ну-у-у, зовсім несерйозно):
“Хто ми? Та чемодани! Тобто дипломати! Тобто дипломанти ми,
от що. Чи сподівалися? Та, взагалі, думали, що будемо... Тобто
напередодні ми вирішили, що ми приїдемо і розірвемо це місто!
У-у-у-у-у! Е-е-е-е-е-! Як атмосфера фесту? Нормальна! Цей
фестиваль є набагато кращим за минулорічний. А п’ятниця була
просто супер! Ми добре відпочили. Як нам журі? Нам не подобається:
вони трошки не ті люди, які розуміються на тому, що ми граємо.
Та й не тільки на тому, що ми граємо, а й на всій музиці,
яку грає кожна група. Прикро те, що ті команди, які би зараз
повинні були бути з нами, відсутні, їх зараз немає, наприклад
“Інший” та “Верховна Зрада”. Вони мали бути тут. Як публіка?
Супер! Народ сприймав класно, так, як треба. На що сподіваємося
сьогодні? Що ми вийдемо і розірвемо все!!! Та й самі класно
собі відірвемось!”
А й справді, хлопці ледве не розірвали сцену і свої штани...
Ото драйвові хардкорівці, та їм ніякого допінгу не треба –
музика-наркотик!
• „CordОn” (м. Виноградів) – дипломант
Роберт Тіводор, вокал: “Враження від фестивалю – супер. Поспівали,
поспілкувалися...”
Тіберій Ембер (барабани): “Про таку атмосферу ми мріяли вже
давно”.
Роберт: “Враження бути дипломантами – нормальне. Хотілося
би, звичайно, перемоги. Але на що гідні, те маємо. Публіка
нас сприймала шаленими оплесками”.
Все це, зізнаюся, голосом чи не могильним... Лаконічно. Не
хотячи. Обкурені чи що, думаю і питаю: “Ну, ви хоч задоволені,
хлопці?” Вони: “Закарпаття forever!!!” Зрештою, після того,
як хлопці львівську “Ляльку” перевернули і зробили там такий
фурор, дипломантство – це розчарування... Не шмаркайте носами,
хлопці, все ще попереду!
• “Out Cry” (м. Луцьк) – дипломант
“Звісно, були надії потрапити кудись, були налаштовані. Учора
ввечері було приємно дізнатися, що ми таки пройшли, що ми,
врешті-решт, чогось варті в цьому світі. Приємна новина для
того, щоб показати себе ще раз вже на більш професійній сцені
та з більш професійними музикантами. Враження дуже хороші.
Бо, наприклад, у порівнянні із минулим роком, зараз рівень
команд є набагато кращий! Цікаво було поспілкуватися із музикантами,
виступити на цій сцені. Що найбільше запам’яталося? Тусовка,
звісно, - це найкрутіша тєма на цьому фестивалі. Звук, звісно,
не дуже. Але головне, що виступили, почули багато достойних
груп (Гран-Прі, лауреати). Попереду в нас ще гала-концерт,
де ми себе, думаю, також ще покажемо!”
Насамкінець до групи доєднався соліст Олег, він довго вагався,
чи йому з’являтися, мовляв, він не дуже фотогенічний (зокрема
біля красуні Тетяни), але таки вийшов і поділився планами
на майбутнє: “Гадаю, як і в спорті, будемо грати, займатися,
кожного дня, нудно й дуже довго, грати, грати і ще раз грати.
Як казав Ленін, тільки грати-грати-грати-і-ще-раз-грати!”
Отакої!
• “Без Голови”(м. Дубно) – спеціальна премія
“На цьому фестивалі ми представляємо наше місто Дубно, тобто
ми є господарями фестивалю “Тарас Бульба” (Вау - Авт.) Для
нас, як то кажуть, журі вигадало спеціальну премію, яка полягає
от в чому: ми виступали минулого року і наш рівень був “трішки”
не такий, як зараз. Журі, які нас пам’ятають ще з минулого
року, сказали, що ми дуже сильно виросли і дали нам премію
“За прогрес”! Вона єдина і тільки для “Без Голови”!!! Враження
про фест? Люкс, люкс! Більше нічого не можемо сказати! Є що
послухати, приємно, що це в нашому місті, це круто! Врешті,
краще, аніж нічого! Взагалі, добре, що він відродився: минулого
року він – наче фенікс відродився з попелу, цьогоріч вже відчувається
організація, рівень, відсутність таких проблем із поселенням,
як того року... Ми то місцеві, нам є де переночувати. Чи ми
погоджуємося із вибором журі? Як і будь-які митці (хоча ми
себе дуже сильними митцями не вважаємо, а створюємо музику,
яка нам подобається), не дуже... Сподівалися отримати бодай
якесь дипломантство. (На цьому, направду, групі розходиться,
адже вони все-таки дубненські! Хоч і безголові, але свої!!!
– Авт.) Але все одно дякуємо журі, що вони нас помітили, відзначили,
ми ж тут, у Дубно, єдині!!! Чому “Без Голови”? Це довга історія.
Коли ми почали тільки своє існування, назви не було, і коли
ми виступали вперше, довго думали. Як же нам назватися...
До нас прийшов знайомий, ну, ми його в лоба запитали: “Як
нам назватися?” Він: “Сто років без голови!” Так і назвалися,
а потім, щоб довго не говорити, скоротили назву... У нас у
групі є такий девіз: “Одна голова – добре, а без голови –
краще!!!”
А от четверо без голів – це ще краще! А от четверо без голів
та ще й на фестивалі “Тарас Бульба” – ще-преще краще... А
от... добре, не буду.
• Ксюша (м. Корець) – гість, гм... (ну, куди
нам без попси, га?)
“Я сюди потрапила, бо почула, що от є такий фестиваль “Тарас
Бульба”. Атмосфера? Прикольна... Бажаю фестивалю, щоб він
процвітав і ставав більшим з року в рік, щоб музика прогресувала”.
Наостанок я Ксюші побажала колись стати Оксаною, хоча, тепер
думаю, кожному своє...
Оце й все про залаштункові опінії...
Хоча залаштункові видовища словами не передати, як і настрій
та драйв на концерті. Драйв той був, щоправда, трошки “втомлений”,
- таки третій день гарцювати ті святкувати! Це вам не в карооке
співати...
Читати далі >>>>>>>>>>>>>>
Ба-бах - Мрія ТИТАРЕНКО
|