Учора нарешті відбулося офіційне відкриття Четвертого міжнародного фестивалю “Джаз без...” за участю справжніх зубрів європейського джазу.

 А передувала цій урочистості низка не менш цікавих музичних подій: виступи інтернаціонального польсько-норвезько-данського тріо “Тшаска-Нельсен-Уускила”, харківської формації Anno Domini, нарешті, напередодні самого фестивалю, в середу – наймолодшого покоління джазу.

Заняття в цій своєрідній “вечірній школі джазу” розпочалися із “Шоколаду” – так називається нещодавно створена у Львові джазова формація, значну частину якої становлять студенти Музичної академії. Тому й не дивно, що “шоколадний” стиль переконав слухачів передовсім своєю фаховістю, певною стриманістю й добрим відчуттям найрізноманітніших джазових напрямків: від  знайомих стандартів до фольку та фанку.  Відобразила таку широту зацікавлень навіть сама програма: від знову популярної останнім часом завдяки Дайяні Кролл пісні It Was A Boy до яскравих імпровізацій на фолькові мотиви. Осібно варто наголосити на кожному з виконавців, адже впродовж вечора вирізнилися не лише соло вокалістки Богдани Винницької, але й фортепіано Анастасії Литвинюк, саксофон Володимира Урбана, навіть перкусійні фантазії Ігоря Гнидина.

Не менш академічний старт у стінах Музичної академії отримали й більшість учасників Trottola – imagine quintet, які здобули того вечора справжнє бойове хрещення на фестивалі “Джаз без...” Цей колектив, як і  “Шоколад”, існує лише декілька місяців, працює під керівництвом визнаного метра львівського джазу, піаніста Валерія Половини.  Trottola – imagine quintet можна сміливо назвати молодшим братом ще пам'ятного для багатьох “Дзиґа-джаз-квінтету”. До речі, місцем появи обох колективів є фестиваль “Джаз без...”, а хрещеним батьком – директор МО “Дзиґа” Маркіян Іващишин. Саме на його честь прозвучала й одна з перших у програмі виступу квінтету композиція під символічною назвою “Легінь-джерело”. Молода генерація львівського джазу демонструвала і свою майстерність, виконуючи “класичні” джазові композиції, і дотепно імпровізуючи на теми народних пісень (“За туманом нічого не видно”) і танців (“Мазурка-блюз”). А коли б на “Юніор-ревю” запровадили приз глядацьких симпатій, то його, безсумнівно, розділили б саксофоніст Любомир Радомський і скрипаль Ярема Павлів.

Польська команда “Ефемеріда”, на перший погляд, виглядала значно поважніше від своїх справді юних львівських колег, і зовсім не ефемерно. Найбільше зацікавлення спричинили електронні експерименти вже знайомого львівським слухачам клавішника Яцека Марцінчака та лідера групи, гітариста Марека Скубіша. На жаль, менше пощастило солістці Сабіні Томаці.

Кожен із учасників колективів – і львівських, і перемишльського – зумів продовжити розмову з шанувальниками під час традиційного уже сейшну, який тривав чи не довше за сам концерт. Уроки у “вечірній школі” львівського джазу закінчилися далеко за північ.

Лідія Мельник