|
“Джаз без...” уже другий день продовжує торувати стежку до своїх слухачів, а ті – величеньку дорогу до нього. На “Юніор рев'ю” - такий собі огляд молодих джазових музикантів, а водночас і першу апробацію їхніх талантів та можливостей на “великій” сцені, зібралося чимало люду. Власне, практику виступів молодих колективів поруч з іменитими музикантами на “Джаз безі...” організатори запровадили вперше. Проте, відбирали їх ретельно, попередньо влаштувавши прослуховування, тож на “джазбезівську” сцену у Пороховій вежі потрапили лише достойні.
Почергово свою музику малювали львівські джаз-квартет “Шоколад”, “Trottola – imagine quintet” та „Efemerida” з Польщі. А творилася вона у помаранчевому візуальному обрамленні. І звичайний джаз “Джаз без..” у ньому перетворився на “Джаз без.. ТАК!”. Помаранчево-памаранчевий. А зі стелі, чи то пак, з лампи-люстра звисали на ниточках проколоті (але не наколоті!) соковито-смачні апельсини. На столах - добре бурштинове пиво, що заманливо змінювало барви в освітленні свічок. І, звісно ж, джаз – останній штрих до досконалості миті...
Перші “помахи пензля” у “Шоколаду” повертали думкою у паби якоїсь Америки - так само оповиті димом і тихою романтикою. Але, зрештою, ці асоціації – це не так вже й суттєво, адже бенд створений лише у червні цього року, а хто у такому віці не перейшов через порівняння, пошуки свого місця і стилю? Далі “шоколадівці” потішили більш рідним українцям фольком. А наостанок – лагідно-потужною композицією. Їхня музика, якщо спромогтися на якісь характеристики, спонукає до дивно-спокійних ритмів-притупцювань ногою у такт. Вона немов ковзає тобою, не проникаючи вглиб, але все ж залишаючи на шкірі щось на зразок маленьких мурашок. І біжить собі далі залом, знову повертаючись через хвильку.
Що ж до “Trottola – imagine quintet”, попри те, що через “помаранчеву революцію” у колективу, який і так існує всього лишень два місяці, не було вдосталь часу на повноцінну кількість репетицій, впадає в око (чи то пак у вухо) їхня зіграність і цікаві імпровізаційні ходи. Ця музика асоціативна, особливо у моменти, де скрізною ниткою проходить автентика. Проте ця вона не є надто гострою і сягає у глибину кількох століть, залишаючи прадавніші пласти незачепленими.
Тривкість мелодій час від часу переривається, але вже за мить переходить на інший рівень сприйняття звуків. Одну з таких композицій “Легінь-джерело” хлопці з “Trottola – imagine quintet” присвятили Маркіянові Іващишину, який є свого роду хрещеним батьком колективу.
Втім, все ж найкраще львівська публіка сприйняла польський бенд „Efemerida”. Під кінець вечора і десь посередні їхнього виступу у залі врешті з'явилася пара, котра розпливалася у танці посеред повного публіки залу. Можливо, їхня музика не настільки колоритна й інша за ментальністю, проте це лише розвиває і розбурхує уяву. Водночас вона є більш рішучою, глибинною і в той же час виваженішою і варіативнішою. Це джаз на межі зриву, на межі віртуозності, на межі сприйняття...
Розмова з Богданою Вінницькою, джаз-квартет “Шоколад”.
• Кожен з нас хотів грати джаз, ми багато його слухали, захоплювалися, але не наважувалися грати самі. Та зібралося товариство і ми таки вирішили почати пробувати робити щось самотужки. Грали в основному джазові стандарти, розуміємо, що є зовсім малими дітьми і хочемо вчитися. Вчимося на найкращих зразках і маємо бажання шукати нові ідеї. В основному придумуємо свої теми, які базуються здебільшого на фольклорі. Трохи ведемо пошуки у фрі-джазі... Намагаємося більше працювати над технікою, вдосконалювати її. Поза тим відчувається брак елементарної освіти, адже в Україні, а тим паче у Львові, практично немає хороших джазових шкіл. Тому доводиться вчитися на записах, концертах, набивати гулі самим на тому, що тобі міг би розказати хтось інший.
• З огляду на таку наполегливість з вашого боку, можна говорити про те, що джаз – це серйозний вибір, а не просто хобі?
• Це, може звучатиме пафосно, але джаз – це спосіб життя, свобода. Джазовий світогляд хочемо перекласти на життя, намагаємося поєднати його із чимось власним. Постійно знаходимося у пошуку і репетиційних пробах. Бувають такі репетиції, що находить наче прозріння, а бувають такі, що ні до чого не призводять.
• Це ваш перший вихід на велику сцену. Які враження?
• Ми з групою мали багато розмов з приводу того, чи брати участь у цьому фестивалі, адже це дуже серйозний рівень, якій потребує підготовки і досвіду гри на сцені. Але вирішили, що хочемо показати як ми бачимо цей світ через джазову палітру. Хтось може це сприймати, хтось засуджувати, хтось (дасть Бог) хвалити... Ми перейшли через цілу купу нервів, репетиційних сварок... А наскільки вдалою була ця спроба - покаже час.
Розмова з Валерієм Половиною, “Trottola – imagine quintet”.
• Наш концерт на мою думку більш-менш вийшов. Те, що ми хотіли показати, показали. Може щось було не зовсім так, як задумували, бо хлопці дуже емоційні. На концерті було аж три прем'єри. Одна з них - композиція “Легінь джерело” присвячена Маркіянові Іващишину. Ця річ досить складна технічно і вона для тих людей, які мають здібності. І хлопці з нею впоралися.
Також ми “малювали” добірку акварелей: вулиці, площі нашого міста... Хочемо не просто грати якусь тему, а створювати такі уявні картини. От, наприклад, “По той бік туману - любе”. Це не просто фанова річ, а фанк бугі-вугі. Або ж “Мазурка” – наша третя прем'єра. Вона про будинок Потоцького, у той час коли там йде бал... Хлопець знайомиться з дівчиною, вони танцюють, а ми імпровізуємо...
Ще одну нову річ ми мали заграти але не заграли, бо хлопці втомилися.
Розмова з колективом „Efemerida”.
• Ми хотіли продемонструвати тутешній публіці молоді таланти, якими керує Марек Скубіш, - розповідали музиканти „Efemerida” після виступу - Проте вийшло так, що всі присутні сконцентрували увагу саме на його таланті, який проявився набагато яскравіше і затьмарив собою усіх тих музикантів, яких ми везли показати.
• Як ви ставитеся до тих подій, які зараз відбуваються в Україні?
• Колись у нас було щось схоже у Польщі. Тому ми розуміємо це і оптимістично дивимося на розвиток подій.
• Чи на вашу думку музика і політика повинні пересікатися?
• По-суті, добре, коли музикант не лізе у політику. Але коли відбуваються події аж такого значення, то він не може бути байдужим. Адже коли мені болить, я сідаю і граю.
• Тобто джаз – це для вас таки музика свободи?
• Так. Це золоті слова. А свобода – це в першу чергу можливість думати так, як я хочу.
Оксана КЕРИК
|
