Тамара Ґорґішелі, гітара, вокал:
“Про цей проект я вперше почула саме тоді, коли "Джон" нам запропонував взяти у ньому участь. Потім я дізналася про попередній проект 1995 року, участь у ньому “Океанів” та інших. Як на мене, то це досить цікава ідея, це щось нове. Тобто це не так: зібрали речі, які роблять команди, у збірник запхали, прорекламували і вперед - заробляти гроші. Ні. Це все виглядає значно цікавіше, тобто сам оцей процес творіння, процес роботи. Дуже цікаво. Робота велика, і там всі попрацювали на славу. У кожній речі є своя родзинка, її можна слухати із задоволенням”.

Етері Ґорґішелі, бас-гітара, бек:
“Як ми познайомилися із "Джоном"? Я навіть не пам’ятаю. Здається, після концерту у 1999 році”.

Тамара: “Тобто ми раніше із ним познайомилися, до проекту. Ми часто здибалися із ним на концертах у Львові, у Києві, на акціях “За правду”, їздили із “Мертвими Півнями”.

Олексій Слободян, барабани: “У цьому проекті ми безпосередньо виконуємо одну річ "Джона" “Велосипед”. Я особисто граю на перкусії. Спочатку довший час у пісні залишалася така мелодія, яку запропонував "Джон", але коли ми прийшли на студію, йому чомусь ця мелодія нагадала гімн Радянського Союзу. Він сказав: “Усе, стоп. Ідемо перекуримо і зараз знайдемо щось інше”. Так спонтанно та вдало все і вийшло”.

Тамара: “Власне, виникла така ситуація: ми завше виконуємо свої речі. Це вперше нам запропонували виконати ненашу річ. Але у своїй обробці. Ну, ми із "Джоном" марудилися, кумарилися, щось робили, робили, робили і... і потім воно почало видозмінюватися, навіть темпово, ритмічно (ми пришвидшили набагато темп), ніби само по собі. А під час роботи на студії цілком змінили вокальну партію”.

Етері: “Джон - дуже цікава людина: він сам спокійний, але жарти у нього – “в яблучко”. Ми коли записувалися, то таких кумедних ситуацій багато було. Та й взагалі, із ним цікаво працювати. Він прислуховується до нашої думки, тобто немає звукорежисера, який диктує і нав’язує свою думку: “Ні, треба так-то і так-то”. "Джон" - зовсім інша людина. Він пропонує щось своє і водночас слухає нас, тобто виходить така спільна робота”.

Олександр: “Джон" (а я його знаю значно довше, аніж дівчата) попри свою скромність, таку безпосередність, є людиною із дуже великим потенціалом, він може багато чого розказати, враховуючи свій досить молодий, як на музиканта, вік, і водночас який має великий багаж знань і досвіду. Він грав і виступав із різними командами і тут, і за кордоном, зокрема він мав проекти в Америці. Як музикант він супер, крім того, як людина він хороший і добрий друг, товариш. Чи заважає йому власна доброта? Якщо так думати, то у світі не залишиться більше добрих людей. Звичайно, зловживати тим не треба, але він хороша людина, от і все. Його музику дуже легко розпізнати, одразу вчувається, кого він багато слухає і на кого він у якійсь мірі рівняється. Він сам того не заперечує, а це дається взнаки в самому аранжуванні. Проте це не примітивний плагіат, а використання певних звуків і всіляких “штучок”.

Тамара: “Я би трошки інакше сказала. Те, що він слухає, то його власна справа. У нього є дещо (назвемо це так), за чим його можна вирізнити, тобто людина, яка знайома із ним безпосередньо, із його творчістю, музикою, вона це відчуватиме і буде знати. Наприклад, якщо цю музику почує Місько чи Чайка, то вони одразу ж скажуть: “О! Це "Джон" написав!” У нього є своя стилістика гри на бас-гітарі, я не знаю, яку він освіту має по клавішних, але на них він відчувається так само. Скажімо, він – людина-оркестр. Дуже творча людина, яка, направду (зараз я буду говорити не через те, що він буде дивитися чи слухати, я просто завше говорю правду, у мене з тим проблем немає), мені дуже імпонує. Щиро я би йому побажала творчих шалених процесів і класної, доброї роботи. Процвітання”.

Олександр: “Ще серйозних хороших проектів, і щоб його мрія дійсно жити з музики і тим займатися все життя збулася”.

Етері: “І здоров’я, бо це для музиканта головне. Впевненості, розуміння від музикантів, близьких та друзів. Це все, що людині найбільше потрібно”.