Тамара Ґорґішелі,
гітара, вокал:
“Про цей проект я вперше почула саме тоді, коли "Джон"
нам запропонував взяти у ньому участь. Потім я дізналася
про попередній проект 1995 року, участь у ньому “Океанів”
та інших. Як на мене, то це досить цікава ідея, це щось
нове. Тобто це не так: зібрали речі, які роблять команди,
у збірник запхали, прорекламували і вперед - заробляти
гроші. Ні. Це все виглядає значно цікавіше, тобто сам
оцей процес творіння, процес роботи. Дуже цікаво. Робота
велика, і там всі попрацювали на славу. У кожній речі
є своя родзинка, її можна слухати із задоволенням”.
Етері Ґорґішелі,
бас-гітара, бек:
“Як ми познайомилися із "Джоном"? Я навіть
не пам’ятаю. Здається, після концерту у 1999 році”.
Тамара: “Тобто ми
раніше із ним познайомилися, до проекту. Ми часто здибалися
із ним на концертах у Львові, у Києві, на акціях “За
правду”, їздили із “Мертвими Півнями”.
Олексій Слободян,
барабани: “У цьому проекті ми безпосередньо виконуємо
одну річ "Джона" “Велосипед”. Я особисто граю
на перкусії. Спочатку довший час у пісні залишалася
така мелодія, яку запропонував "Джон", але
коли ми прийшли на студію, йому чомусь ця мелодія нагадала
гімн Радянського Союзу. Він сказав: “Усе, стоп. Ідемо
перекуримо і зараз знайдемо щось інше”. Так спонтанно
та вдало все і вийшло”.
Тамара: “Власне,
виникла така ситуація: ми завше виконуємо свої речі.
Це вперше нам запропонували виконати ненашу річ. Але
у своїй обробці. Ну, ми із "Джоном" марудилися,
кумарилися, щось робили, робили, робили і... і потім
воно почало видозмінюватися, навіть темпово, ритмічно
(ми пришвидшили набагато темп), ніби само по собі. А
під час роботи на студії цілком змінили вокальну партію”.
Етері: “Джон - дуже
цікава людина: він сам спокійний, але жарти у нього
– “в яблучко”. Ми коли записувалися, то таких кумедних
ситуацій багато було. Та й взагалі, із ним цікаво працювати.
Він прислуховується до нашої думки, тобто немає звукорежисера,
який диктує і нав’язує свою думку: “Ні, треба так-то
і так-то”. "Джон" - зовсім інша людина. Він
пропонує щось своє і водночас слухає нас, тобто виходить
така спільна робота”.
Олександр: “Джон" (а
я його знаю значно довше, аніж дівчата) попри свою скромність,
таку безпосередність, є людиною із дуже великим
потенціалом, він може багато чого розказати, враховуючи
свій досить молодий, як на музиканта, вік, і водночас
який має великий багаж знань і досвіду. Він грав і виступав
із різними командами і тут, і за кордоном, зокрема він
мав проекти в Америці. Як музикант він супер, крім того,
як людина він хороший і добрий друг, товариш. Чи заважає
йому власна доброта? Якщо так думати, то у світі не
залишиться більше добрих людей. Звичайно, зловживати
тим не треба, але він хороша людина, от і все. Його
музику дуже легко розпізнати, одразу вчувається, кого
він багато слухає і на кого він у якійсь мірі рівняється.
Він сам того не заперечує, а це дається взнаки в самому
аранжуванні. Проте це не примітивний плагіат, а використання
певних звуків і всіляких “штучок”.
Тамара: “Я би трошки інакше сказала.
Те, що він слухає, то його власна справа. У нього є
дещо (назвемо це так), за чим його можна вирізнити,
тобто людина, яка знайома із ним безпосередньо, із його
творчістю, музикою, вона це відчуватиме і буде знати.
Наприклад, якщо цю музику почує Місько чи Чайка, то
вони одразу ж скажуть: “О! Це "Джон" написав!”
У нього є своя стилістика гри на бас-гітарі, я не знаю,
яку він освіту має по клавішних, але на них він відчувається
так само. Скажімо, він – людина-оркестр. Дуже творча
людина, яка, направду (зараз я буду говорити не через
те, що він буде дивитися чи слухати, я просто завше
говорю правду, у мене з тим проблем немає), мені дуже
імпонує. Щиро я би йому побажала творчих шалених процесів
і класної, доброї роботи. Процвітання”.
Олександр: “Ще серйозних
хороших проектів, і щоб його мрія дійсно жити з музики
і тим займатися все життя збулася”.
Етері: “І здоров’я,
бо це для музиканта головне. Впевненості, розуміння
від музикантів, близьких та друзів. Це все, що людині
найбільше потрібно”. |