“Я, чесно кажучи, запізнився із деяких причин. І вийшло, як у тому анекдоті: забігаю, а мені кажуть: іди на сцену. Я ледве встиг віддихатися. Але було добре, по-моєму, хоча не в мене то треба питатися.

Була всього одна репетиція нашої пісні, тому були деякі нюанси... Я завжди звик робити все дуже якісно і професійно, а тут, можливо, щось було трошки не так. Але емоційно все було дуже гарно, і це здорово.

Якщо би цей проект був би не актуальним для “Океану Ельзи”, група би не зробила пісню “В очах твоїх я небо бачу”, яку ми записали паралельно із роботою над альбомом “Суперсиметрія” в тій самій студії. Тобто ми, ще не знаючи, що будемо виступати на цьому концерті, вже записали цю пісню взимку, ще до Нового року.

Познайомилися ми із Джоном у 1995-му році, під час першого проекту “Є”. Олега я вважаю дійсно одним із найкращих музикантів, яких я знаю в житті, і одним із найкращих людей, яких я знаю в житті. І мабуть, важливіше друге, ніж перше. Тому я думаю, що знайомство із Джоном – те, що найбільше мені дав цей проект. Він є людиною, яка переросла свій час та країну, тобто він швидше мислить, ніж розвивається країна. Він ніколи не прогинався під ситуацію, а завжди робив тільки те, що вважав за потрібне. Я думаю, що багато чого я навчився в нього. Ти можеш пробивати стіну чолом так, як ти хочеш, і, може, в тебе спочатку буде боліти чоло, може бути кров, але рано чи пізно це закінчиться, а ти все одно щось зробиш.

У нього не так багато однодумців тут, у місті (може, я скажу неправду), йому тяжко. Але я думаю, те, що сьогодні тут відбулося, і всі люди, які сьогодні прийшли на концерт, приїхали спеціально, такі, як я, всі відчувають радість із того, що ще один львівський і дуже серйозний талант по-справжньому був відзначений. Дай Бог, щоб це був тільки початок його Великого Життєвого музичного шляху. Джоне, я тебе вітаю!!!

Побажання “Дзизі”... Це дуже ностальгійно... Я пригадую, як це все тільки починалося, пригадую, як із нічого зробилася організація, яка є фактично є центром культурного життя Львова. Дай Бог їм ще 150 років здоров’я і життя, як організації, так і людям, які в ній працюють. Побільше таких проектів, як сьогоднішній, побільше справжнього мистецтва... Знаєте, це міф, що справжнє мистецтво - це андерґраунд, бо коли над ним серйозно працювати, то воно стає відомим та приємним широкому загалові. Це надзвичайно тяжке завдання, але в цьому найбільше щастя, мені здається...”

Спілкувалася Мрія ТИТАРЕНКО

P.S.
- Тут дві абсолютно різні причини. Тоді ми брали участь, тому що нас запросили туди і це була велика відповідальність - брати участь в проекті, в якому були значно досвідченіші і серйозніші музиканти . Для нас це була одна з перших серйозних спроб і одна з перших пісень записаних на пластинці. Нам було тоді менше року. А тепер, це мабуть бажання підтримати, зараз вже своїм іменем, цю цікаву ідею Джона. Я не знаю, чому беру участь у цьому проекті - я не міг не брати.

- Чим відрізняються, на твою думку, ці два проекти „Є”, що їх розмежовує 8 років?
- Я був в матеріалі 1995 році, знав як воно все відбувається, робиться, чув, відчував. А зараз це трохи віддалена річ, тому що ми записали в Києві пісню і віддали туди. Я послухав збірник: відрізняється якістю запису, новими іменами які там з’явились, але настрій залишився тим самим і мені це подобається.

- Що дала тобі особисто і групі „ОЕ”, можливо чому навчила співпраця із Джоном, над цим проектом тоді і тепер?
- Я дуже вдячний Джону за те, що він тоді підтримав нас, тому що мало хто серйозно ставився до „ОЕ” у 1995 році серед наших колег. І він був одним з тих, хто абсолютно тверезо і без амбіцій дивився на майбутнє і розумів, що в цієї групи є потенціал і навіть нас підтримав. Це те, що мені дуже запам’яталося на все життя, і з того часу ми стали з ним друзями - це один з моїх найкращих друзів у Львові. Це теж одна з не останніх причин, чому я беру участь у цьому проекті. Навчила, мабуть, професіоналізму, якомусь розслабленому підходу. Я зрозумів, що не обов’язково потрібно 5-6 годин грати на репетиціях, а потрібно до всього підходити з фантазією. Мені дуже подобається його любов до арт-року. Тому, що це музика яка, можливо, не є простою і зрозумілою, але вона дуже емоційно різноманітна і ставить в людині вищі планки сприйняття.

- Ти можеш впізнати Джонову музику з поміж інших?
- Як правило так. Впізнаю його і по партіях на бас-гітарі, і по гармоніях, і по меланхолії.

- Коли і як ти і група познайомились із Джоном?
- В нас на репетиції, коли він прийшов до нас запропонувати прийняти участь у цьому проекті.

- Охарактеризуй Олега, можливо психологічний портрет.
- Він чимось трохи нагадує мого тата, хоча спільного ніби мало, може трохи зовнішністю. Мені дуже подобається його почуття гумору і його життєва мудрість. Взагалі, для мене він один, мабуть, з декількох музикантів на Україні, про яких я можу сказати тільки добре. Унікальне поєднання професіоналізму, смаку, внутрішньої культури, скромності. Мені шкода, що велика частина його оточення просто його не розуміє.

-Щоб ти хотів побажати йому на майбутнє?
- Я хотів би побажати йому, щоб він нарешті записав альбом тої музики, яку він хоче і щоб ту музику розуміли люди і щоб він був щасливим в своїй родині, яку я добре знаю, і напевне, щоб ми з ним залишалися друзями на все життя.