- Проект “Є” актуальний та свіжий, хоча в нього історія із “бородою”. Його ідея дуже тісно переплітається із моєю. Це ідея п’ятнадцятирічної давності: відзняти фільм, який за формою був би чимось подібний до Джонового альбому, там би було із десяток відеокліпів, пов’язаних сюжетною канвою. Тут, ц цьому проекті, майже та сама форма, але відсутній кінематографічний сценарій, є певне бачення та стиль композитора, його пристрасть, що виражається в тому, що його музика надзвичайно кінематографічна, в ній присутні світи від Джона.

- У чому подібність Ваших із Джоном поглядів?

- Насамперед у баченні сучасного світу таким, яким він є: надзвичайно багато драматизму, світ ніби прямує до якогось провалля, не помічаючи цього, - і все це через п’єси, сповнені драмою, сенсу існування... Щоправда, багато хто цього не чує, але то вже проблеми їхнього слуху.

- Як розпочалася Ваша співпраця із Олегом?

- Це було ще років сім тому, коли ми сиділи у кав’ярні, і я Джонові розказував про ідею фільму. Йому вона дуже сподобалася, але, як завжди, не було “дечого”, яке би допомогло втілити ідею на кіноплівку чи касету.

- Ви знайомі давно?

- Так давно, що й не пригадую. Фігура Джона з’явилася для мене із “Чайниками” та “Мертвим Півнем”. Я їх знімав у кліпах, зокрема Джона. Перший мій кліп “Півнів” вийшов у 1992-му році, коли ще у групі Олега не було. У 1993-му я звернувся до них із телевізійною програмою, де також був кліп, і поїхало... Потім він все більше брав участь у різних музичних проектах, як і я, але в іншій якості. Тому ми практично один одного знаємо давно, років сімнадцять.

- Можете описати Джона?

- Це людина, яка постійно грає на гітарі. Я його бачу таким: окуляри, круглі скельця... Не знаю... інтелігентний, витончено-чуттєвий, нервово реагуючий, і зараз готовий очолювати певний творчий проект, бути диктатором, що важливо, вміти наполягати на своєму, і якось тримати людей у проекті, що дуже складно. Адже найчастіше творчі люди зациклені на собі, не виплескують назовні такі речі, як, наприклад, організаторські здібності, вміння проводити проект як сукупність яскравих особистостей, яким потрібно управління, бо кожен із них має свої “бзіки”, які ведуть невідомо куди...

- Яким Ви бачите майбутнє проекту?

- Я би хотів із Джоном створити свій фільм, не буду казати, який. Але половина сценарію в мене вже прописана. Ідея: кожна історія фільму – це самодостатній відеокліп. Але все разом - це викінчена річ, фільм про наше місто як паралельний світ всередині інших цивілізацій, бо ніхто не знає, чи є біля нас у нашому часовому проміжку щось інше... От саме про це інше і буде фільм.

- Ваші проекти витворюються “під крильцем” “Дзиґи”...

- Так, це унікальне творче об’єднання, яке ще будуть оцінювати та знаходити йому належне місце в культурному контексті та просторі України. Воно унікальне, бо генерує те єдине, що самодостатнє, самоцінне і неймовірно сильне за впливом на людей та на розвиток української культури. Воно підтримує унікальні проекти, які (виключно за допомогою “Дзиґи”) втілюються в життя. Звісно, генератор усього – Маркіян Іващишин, однозначно. Потім – команда, яка тримає об’єднання і допомагає йому встояти у боротьбі за промополе українського істеблішменту, залишаючись також і бізнесовою структурою, яка перетворила свій бізнес у частину творчого проекту. Більшість бізнесових організацій пов’язані із поп-культурою, із найнижчим її шаром, що є найбільш популярним і всюдисущим, рідко вони беруть участь в істинних проектах, як “Дзиґа”.

- Що би Ви подарували “Дзизі” на десять років?

- Мабуть, якусь ідеальну структуру, що би спеціалізувалася на генеруванні та втіленні проектів, щоби вона змогла будь-якій людині із безумними ідеями допомогти втілити її в життя.