- Чим був для тебе проект “Є” 1995 року? Вибухом, який розрухав “львівське болото”?
- До речі, цей вислів про галицьке болото приписують "Джонові", я думаю, що так воно і є. Я б не сказав, що проект був бумом. Його задумували трохи глобальнішим, там, здається, не все вийшло, я того вже добре не пам’ятаю. Принаймні, на той час це було достатньо оригінально: зібрати всі колективи і зафіксувати їх. Зараз, якщо це все переглядати, то доброї половини з того вже немає, проект уже заслуговує на увагу істориків і музичних критиків, тих, хто цим цікавиться і відстежує.

- Ти пробував відстежити творчий шлях "Джона"?
- Ні, я спеціально не відстежував нікого, бо я - не історик за фахом, аби збирати якісь архівні документи. Але ми з Олегом однолітки і радше друзі, товариші, ніж він – об’єкт для того, щоб я збирав про нього якусь інформацію. Просто так сталося, що я доволі часто з того чи іншого питання звертався до нього за консультацією, ми були на різних фестивалях, зустрічалися по роботі (він – у музичній групі, я – у газеті).

Тому із певними періодами його біографії я достатньо знайомий. І я, направду, захоплююся тою людиною, бо він є (так, як і його проект “Є”) сам по собі оригінальним... як музикант, як бас-гітарист, зараз як звукорежисер і організатор ось таких-от акцій. Багатьом, напевно, відомо, що "Джон" починав як джаз-музикант. Хочу навести таку аналогію: у Києві є доволі популярний фотограф Леонід Найдюк. Він колись в одому інтерв’ю сказав, що почав робити свої фотографії з балету – із того, що вважають найскладнішим для фотографа. Так само у музиці - "Джон" починав із джазу, що є найскладнішим для музикантів. Відповідно у нього якась планка, якийсь рівень володіння інструментом закладений, і яку б він музику не грав, він її виконує добротно.

- Але ж він більше арт-роківець.
- Так. Наскільки я його знаю, його смаки не змінилися, його улюблена група - “Yes”, завдяки йому і я “присів” на неї. Це рівень, на який він орієнтувався, будучи лише студентом, так само зараз він слухає хорошу музику і, відповідно, сам її виконує.

- Ти можеш впізнати його музику?
- Так, але не музику, а володіння бас-гітарою можу впізнати серед львівських музикантів, не буду говорити за всю Україну. Серед “наших” він має своє лице і своє володіння інструментом. У двох словах: це занадто складна музика, але подана достатньо зрозуміло для слухача.

- Що б ти йому побажав?
- Скажу як одноліток: оптимізму і здоров’я. А ті роки та багаж як позитивного, так і негативного, який за всі роки назбирався у тому ж “галицькому болоті”, змушує людей оптимістично дивитися в майбутнє, а не бути песимістом...