Андрухович

- Участь – це надто голосно сказано. Я просто присутній у цьому проекті як автор слів, до яких Джон компонував свою музику. Складалося так, що ці слова писалися колись давніше, потім Джон натрапляв на них і в нього виникало таке бажання – покласти їх на музику. Моя „участь” полягала хіба в тому, що я не забороняв йому цього робити. Бо мені подобається, а місцями дуже подобається його музика.

- Чим відрізняються, на Вашу думку, два проекти “Є”, що їх розмежовує вісім років?

- Ці вісім років, безумовно, не минули даремно. Джон розвивався як музикант, розвивалися й інші виконавці цього проекту, деякі з них за цей час поставали зірками (чим був, скажімо. „Океан Ельзи” в 95-му році?), само собою шліфувалася і вдосконалювалася техніка. Мені здається, новий альбом значно багатший і рафінованіший, значно професійніший. Останнім часом я не завжди розцінюю „професійність” мистецького проекту як безумовно позитивну рису, але саме тут той випадок, коли це позитивно. Це в доброму сенсі професійна робота.

- Що дала Вам особисто і, можливо, чому навчила співпраця із Джоном над цим проектом? Щось такого незабутнього залишилося?

- Не варто забувати про „Мертвий півень”, в якому грав Джон і з яким ми зіграли декілька спільних акцій. Для мене найбільш незабутня – виступ у Нюрнберзі на одній з відкритих сцен, під час фестивалю Bardentreffen улітку того ж 1995-го року. Я трохи декламував під їхню музику, а трохи співав. Добре було відчувати за спиною Джона, він надійний, не фальшивить. Я це кажу в найширшому сенсі.

- Ви можете впізнати Джонову музику з-поміж іншої?

- Швидше за все ні. І це добре свідчить про неї, про Джонову музику. Вона непередбачувана.

- Ви колись писали під Джонові речі? Що вони на Вас навіюють, маніпулюють Вами?

- Я не можу писати під музику моїх друзів чи принаймні знайомих. Я просто заслуховуюся нею – і все, що я збирався записати, просто втікає від мене. Тому я, хоч і завжди пишу під музику, але добираю для писання музику, так би мовити, „далеку”. Жодних особистих прив’язаностей.

- Як Вам “Трава” в інтерпретації Джона і “Ґодо”, а також “Пастух Пустай”?

- Дуже добре. Колись мене заскочив зненацька вибір Джоном саме цих текстів. Але ми ніколи з ним цього не обговорювали – чому він саме це вибрав для своєї музики? Зрештою, ми провели з ним не так багато спільного часу дотепер. У Чубаєвому вокалі з „Пастуха” я врешті дочекався виразної і правильної артикуляції слів і звуків, слухачеві не треба спеціально нашорошуватись, аби почути, про що там співається. У „Траві” вокал міг би бути енергійнішим, і, сказати б, маскуліннішим, але нічого, й так непогано.

- Коли і як Ви познайомилися із Джоном?

- Усе той самий „Мертвий півень”. От відтоді, як він почав у них грати (а коли це, до речі, було?), ми й познайомилися. Недавно мені подумалося, що з них усіх Джон єдиний, хто не покидав музику і не переходив до якоїсь іншої сфери. Усіх кудись там позмивало хвилею з палуби, а він вистояв.

- Охарактеризуйте, будь ласка, Олега: можливий психологічний портрет.

- Інтроверт. Із тих, які чинять згідно з німецьким mehr sein, als schein – бути більшим, ніж здаватися. Відчуває таємні поштовхи буття до тонкощів, вельми нюансована натура, що безумовно присутнє в музиці, яку він робить. У той же час – прекрасне почуття гумору, не фонтануюче, а – оскільки інтроверт – заглиблене, приховане від тих, яким не догнати.

- Що би Ви хотіли йому побажати на майбутнє?

- Це той випадок, коли бажають „залишатися собою”. Бо це передбачає все подальше і все найкраще.