Він - людина з немалим життєвим досвідом, переконана в геніальності української поезії, котра безмірну кількість разів змінювала рід діяльності, він "був ким завгодно" (його власні слова), за освітою ця особа - доктор філологічних наук інституту літератури АН України, за покликанням - письменник, або ні - новеліст. Ця містична постать в сьогоденній українській літературі - Володимир Даниленко, упорядник антології сучасної української прози "Квіти в темній кімнаті", автор книги новел "Сон із дзьоба стрижа".
Як і зазвичай, кожної середи кав'ярня-книгарня "Кабінет" запрошує на балачку та читання своїх творінь сучасних українських літературних діячів. Гостем цього тижня став новеліст Володимир Даниленко. Спокійний та виважений, він радо відповідав на питання невеличкої аудиторії, серед присутніх якої були й такі відомі особи, як Віктор Неборак, Юрко Винничук, Василь Габор, Анатолій Івченко.
Розпочав Володимир Даниленко з історій про своє студентське життя, навчання в аспірантурі, написання дисертації та її успішний захист, котрий спростував поширену думку викладачів, що "письменники вчаться, але не захищаються". Пошук теми курсової був досить тривалим, а терміни написання вже майже добігали кінця. Та все ж Володимир зупинився на творчості Григора Тютюнника ("бо він найменше написав", - з жартом аргументував свій вибір новеліст). Це мало бути свого роду психоаналізом творчості письменника. Так і вийшло. За 3 місяці все було зроблено і "зійшло з рук", бо наставники не особливо були в захваті від цієї праці. Та викладацька діяльність не надто затягнула Володимира Даниленка. Він пропрацював майже рік, оскільки, за його словами, заробітної платні вистачало хіба що доїхати з дому до Університету.
Наступним було питання про діяльність та працю. Володимир дуже часто змінював роботи: був і вчителем української мови в російськомовній школі, і журналістом, і завідувачем відділом культури в Житомирі, і продюсером проектів "Золотий бабай" та "Коронація слова". Були часи, коли доводилось працювати на 5 роботах одночасно. Наразі пан Даниленко зізнався, що займається PR-ом Юлії Тимошенко.
Після невеликого відхилення питань в бік політики, прочитання уривку із книги новел "Сон із дзьоба стрижа", сповненого магією та містикою, темою розмови стала сучасна українська література, зокрема її становище і проблеми розвитку. На думку Володимира, в нашій країні бракує роману, як жанру, великого за обсягом твору. "Причинами може бути відсутність спільно виробленої мови, міфу, легенди, порозуміння. Але попри це наша поезія завжди була на найвищому рівні і проза (в малих формах), нічим не відрізняючись від європейської літератури. От, наприклад, новела. Вона є найближчою до поезії. Натомість роман є дуже вибагливим жанром і вимагає ще й державної зрілості суспільства, тому й наразі перебуває у досить цікавих пошуках самого себе. Щодо української новелістики, то вона помалу стає на ноги. А основна причина такої недорозвиненості раніше - це те, що в Росії (через те й в Україні) новела вважається якимось неповноцінним жанром. На жаль, досі нема авторитету української літератури, не всі громадяни знають класиків. Для того, щоб все це полагодити, повинен працювати або Інститут Книги, або літагенти. З найбільших і найвідоміших видавництв у нас - це хіба що "Фоліо", котре розжилось на російській літературі. Хоча сучасний письменник повинен сам дбати про PR та рекламу".
На прохання Анатолія Івченка назвати 5 найкращих творів ХХ століття, котрих можна віднести до роману, Володимир Даниленко відповів, що це перш за все "Місто" Підмогильного, твори Хвильового (зокрема, недописані "Вальдшнепи"), "Вершники" Яновського, "Роксолана" Загребельного та "Три міста за вікном" Шевчука. Щодо сучасних майстрів літератури, новеліст перелічив таких постатей, як Андрухович, Забужко (хоча її вважає більше поеткою та есеїсткою), Павлюк ("Сад п'яних вишень"), Пагутяк ("Захід сонця в Урожі").
Про свою книжку "Квіти в темній кімнаті" пан Даниленко висловився, що це спостереження за українською літературою після 60-х років з точки зору письменника.
На завершення, новеліст розповів, що все ж рівень філологічної культури значно зріс. Але досі мало перекладів здійснюється українською мовою. А культура художнього перекладу значною мірою впливає на прозу і на розвиток літератури. Хоча останнє і вже сучасне покоління - прекрасні читачі, чим він надзвичайно втішений.
Христя БОНДАР
