Кабінетна зустріч з Дмитром Стусом
У середу, 12 березня о 18 год.., у кав'ярні-книгарні "Кабінет" відбулась зустріч з Дмитром Стусом. Розмова з літературознавцем, Шевченківським лауреатом, редактором журналу "Київська Русь" велась про спадщину батька, колізії його творчости та перспективи її рецепції у літературі.
Під час зустрічі мала місце презентація 1-2 томів нового 12-томного зібрання творів Василя Стуса, 70-річчя якого (6 січня) відзначаємо цього року.
Витяги із чату з Дмитром Стусом:
valja: які асоціації у вас зі львовом? чи вважаєте, що це місто може бути центром української культури?
Колись Віктор Нєкрасов сказав про Київ, що Київ - це чудова фауна, але ж флора прекрасна. Приблизно це саме у мене зі Львовом, люблю місто, своє товариство в цьому місті, люблю дощ у Львові, люблю настрій старого міста і дуже важко сприймаю все інше. Нажаль, не вважаю, що Львів може стати центром української культури з тих же причин, що він ніколи не стане центром укр. політики. ВІН НАДТО СКУТИЙ УМОВНОСТЯМИ, що не зрозуміло і ніколи не буде прийнято в українському степу. В той же час у Львові часто народжуються ідеї, цікаві та різні. Інша річ, що коли вони втілюються в степовій частині України, в більшості випадків Львів свої ідеї не впізнає.
оля: що можете сказати пр орівень сучасної літературної критики? чи відчуваєте конкуренцію?
Важко говорити про те, чого не існує. Або існує не так, не в тому форматі... Принагідно, а не постійно. Думаю, що сучасна літкритика займає таке ж формальне місце в літературі, як культура в нашому житті, де пляшка важить більше, І ТО ЗНАЧНО, АНІЖ ДОБРИЙ ТЕКСТ. А конкуренція?.. Відчуваю брак конкуренції, брак простору, брак інших голосів, які говорять про суть, а не про те, як зайшли чергові сто грам під час читання...
вася: Минуло разу у Львові ви говрили, що "в російській літературі - брак ідей". На які ідеї (нові?) багата українська література?
Мені здається, що молода укр. Література доволі активно реагує на виклики часу. Особливо - це стосується письменників молодшого покоління. Інша річ, що рівень їх начитаності і ширшої освіченості сприяє тому, що вони винаходять велосипеди давно вже відкриті в інших країнах. Рівень читачів не набагато вищий, тому "багато" відкриттів сприймають на ура. Утім - це стосується переважно прози. Коли ми говоримо про такі постаті як М. Герасим'юк, т. Федюк, М. Кіяновська, то ця поезія зробила щось в будь-якій світовій літературі. І ще про брак ідей. Щойно вийшла друком онтологія малої прози 20 ст. Не думаю, що багато з "великих", (тобто тих, що мають Нобелівських лауреатів), спроможуться на такий же доробок малої форми.
Повну версію чату шукайте на сайті "ВГОЛОС про Культуру": http://prokultura.com.ua
З медій:
У львівському літкафе "Кабінет" піднесли перший том поезій Василя Стуса.
Розмову про видання першого тому поезій Василя Стуса, виданного до 70-річного ювілею поета, учора в львівському літературному кафе "Кабінет" провадив син замордованного комуністичним режимом митця - літературознавець і редактор журналу "Київська Русь", торішній лауреат Національної премії України ім Т. Шевченка Дмитро Стус, - про це сьогоні, 13 березня повідомик кореспонедент ЗІКу.
Львів виявився першим містом в Україні, де відбулася публічна репрезентація першого тому повної спадщини Василя Стуса, яка ще не доступна читачеві. Ідея видання зародилася три роки тому. Права на видання творів В.Стуса належать київському видавництву "Факт". Усі інші видання (а їх син поета налічив понад 15) Дмитро Стус називає піратськими й каже, що за них можна притягати видавців до суду, але наразі він із цим спокійно мириться, бо за його словами, "країна в нас загалом така".
Нове видання Дмитро Стус вважає ще не академічним, але вже науковим: у ньому передбачений розлогий апарат приміток і коментарів та більш цивілізована подача тексту: кожен вірш із нової сторінки. До першого тому увійшло багато ранніх віршів Стуса із саморобних зшитків, які ніде не публікувалися. За словами упорядника, такі видання має фінансувати держава, однак у цьому плані вже виникли проблеми. Рік обіцянок завершився тим, що фінансування … припинилося. Далі з'явилася інформація про те, що фінансування не буде. Про свій розпач Дмитро Стус розповів скупо і лаконічно: "На сьогодні ми уже мали б мати 9 томів, а я тішуся,що вийхов хоч один".
На думку Дмитра Стуса, перше видання творчого доробку батька, що з'явилося на 1989 р., випало на гарний час. "Було перепоховання Стуса, яке підштовхнуло до видання. Кілька людей (я як син, Михайлина Коцюбинська, Валя Макарчук) вирішили запропонувати країні твори невідомого письменника, який на думку Михайлини Хомівни був дуже цікавим. Ми почали з нуля описувати архів. Запланували шість томів, не знаючи, чи набереться на них матеріалу. То був момент виклику перед самими собою. Не було жодної державної підтримки. Тільки наприкінці. Коли я затявся, один політик (а сааме Анатолій Матвієнко) профінансував видання одного тому. Переважно гроші на підготовку приходили з-зі кордону. Ми зробили текстову роботу, але вглиб досліджень іти не могли. Коли те видання нарешті успішно завершилося, постала проблема видання наукового, із коментарями, із розширеною примітковою базою. Такі видання потрібні не для загалу, а для фахівців і тих, хто хоче адекватно збагнути, про що говорив Стус, побачити тканину народження тексту". Однак попри те, що тексти для першого тому нового видання підготовлені ліпше, роботи вглиб знов не відбулося. Очевидно, це дуже наприємна річ і навіть поразка для мене. Але мені за це не соромно, бо в тих умовах недофінансування, що були, я зробив максимум. Взагалі троє людей не готують такого типу видання, а значно більша кількість. Але навіть коли б ті троє мали змогу нормально працювати, то результат був би більшим".
До офіційних ювілейних відзначень 70-річчя батька Дмитро Стус також ставиться скептично. Він із матір'ю зігнорував вечір, організований у Києві, Але сказав, що в данному випадку йдеться не тільки про Стуса: " Держава повинна вшановувати пам'ять письменників виданням їхніх творів, а не заходами, які знаємо хто, як і за що готує. Я із соромом згадую повалений ювілей Франка, а це наріжна постать нашої літератури. Чому Українська держава не видає Франка? Давайте говорити чесно: за радянських часів був непоганий 20-томник і 50-томник. Ні на що подібне незалежна Україна не спромоглася. Звідси робитимемо висновки. Це факти, решта - наші емоції. Очевидно, це прикрить і викликає не найкращі асоціації. Але це правда. Я не хвалю Радянський союз і не ностальгую за ним, але культура там була складовою ідеології. А тепер з культурою не знають що робити і кому вона потрібна".
zik.com.ua
