Тиждень актуального мистецтва - історія і суть!
У Львові стартував перший Тиждень актуального мистецтва "7". Для сучасного українського мистецького життя – подія безпрецедентна. Про специфіку і особливість проекту, про актуальне мистецтво в Україні і закордоном розповіли організатори Тижня актуального мистецтва – відомий українських художник, перформер Василь Бажай, не менш відомий митець Влодко Кауфман, мистецтвознавець Богдан Шумилович та представник молодшого покоління львівських митців Андрій Лінік.
На круглому столі в березні, в якому брали участь відомі куратори та митці з цілої України, було багато розмов про те, яким повинен бути цей Тиждень актуального мистецтва. Чи став корисним цей круглий стіл для вашого проекту?
Василь Бажай: Це була просто зустріч з людьми, а щоб він приніс щось вагоме, якийсь внесок, якийсь вклад, чи в ідею, чи в формальність... Ми просто довели до відома людей.
Богдан Шумилович: Коли ти бачиш сарказм або зневіру в іншій людині, тебе починає штурмити.
Василь Бажай: Хочу сказати, що це вікове. У мене цього вже нема.
Які все ж таки основні цілі й об’єкти Тижня актуального мистецтва?
Василь Бажай: Якщо говорити про те, для кого і для чого робиться цей Тиждень актуального мистецтва і для чого був створений Інститут актуального мистецтва, то все створено за мистецьким підходом, треба представляти мистецьку сучасність у структурі мистецькій. Я не думаю, що ми хочемо виховувати суспільство. Не думаю, що ми будемо щось робити, щоб вводити у мистецьку структуру молодь. Зрештою, у мистецтві вікового цензу не існує. Існує ценз у професіоналізмі, у силі внутрішнього діалогу з ідеєю, з мистецькою штукою. Це і є основна ціль тих проектів, котрі ми відбираємо і які ми творимо.
Богдан Шумилович: Нас часто питають: "хто ваша цільова авдиторія?" Але ми в загальному нікому нічого не подаємо.
Андрій Лінік: Нас ще питають чи ми когось хочемо просвітлювати. Нікого ми не хочемо просвітлювати і не збираємося. Якщо людина не хоче сама цього, то ти їй світи не світи…
Василь Бажай: Я боюсь, щоб ми не попали у циклічність з означенням нашого проекту.
Влодко Кауфман: Це проект. Є поняття-паразити, "бієнале" це паразит. От є "проект", "тиждень" теж непогано. Просто слово «проект» означає, що воно має бути зреалізованим. Ми якраз після прес-конференції в Києві почали говорити, що не варто акцентувати на тому, що ми робимо фестиваль. Краще говорити про Тиждень актуального мистецтва як про проект, який має за ціль заповнити оту порожнечу, яка існує не лише у мистецькому житті Львова, а й цілої України. Ми плануємо протягом тижня засвітити дуже багато жанрів, які належать, на нашу думку, до цього актуального, сучасного чи "паралельного" мистецтва, як кому до вподоби це називати. Це є дуже важливо.
Василь Бажай: Нам це вдасться.
Влодко Кауфман: У нас іншого виходу немає.
Андрій Лінік: Відносно проекту. Ми сиділи рік тому і вирішили, що будемо робити проект, а не фестиваль. Бо це як метафора якогось архітектурного проекту, тобто ми маємо структуру, план, конструкцію, але її потім треба буде наповнити чимось, звести стіни, провести комунікацію.
Влодко Кауфман: Після цього проекту буде уже видно, які блоки мають бути наступними, що треба розбирати. Сьогодні ми хочемо провести все на достойному рівні і щоб всі проекти були зреалізовані. Наступного разу будемо аналізувати структуру, всі негативи, які йдуть не лише від нашої неорганізованості, а від інших моментів. От наприклад у нас виникли проблеми з приміщеннями, де б мали проходити наші акції.
Василь Бажай: Але як підійти до проколу по-мистецьки, то сам прокол буде мистецькою акцією. Я думаю, що навіть самі проколи ми будемо використовувати як мистецьку штуку, підходити до них з іншого боку.
Тобто цей проект буде відбуватись щороку?
Влодко Кауфман: Робити такий проект одноразовим – безсенсовно. Тим більше, що є перспектива.
Як можна стати учасником "Тижня актуального мистецтва"?
Влодко Кауфман: Ми хочемо вибудувати той проект так, щоб не було такого, що ми ходимо і шукаємо. Є заявка, є Інститут і треба зголошуватись.
Лінік: Нас питали, чому з молодих художників не присутній «РЕП» (Революційний експериментальний простір)? Молоді художники це не тільки РЕП.
Влодко Кауфман: Так, є ще одесити, харків’яни, причому досить такі потужні художники.
Богдан Шумилович: Колись ми доростемо до фестивалю, котрий буде гоноровий і попасти на який буде за честь. Буде, можливо, якесь відбіркове журі, але зараз головне показати людям, які живуть в цьому місті, що мистецтво це класна штука. Треба робити, щоб люди подивились, як це цікаво. Я собі більше це бачу як спробу заразити інших, як казав Малевич, бацилою мистецтва. А коли ця бацила уже попадає вилікуватись дуже складно.
Василь Бажай: Вона ніколи не зникала, ця бацила, вона завжди була, просто потрібне відповідне середовище. У середовищі воно починає жити своїм життям і це правдива річ.
Члени Інституту актуального мистецтва є не лише організаторами, а й учасниками Тижня актуального мистецтва, як вдається це поєднувати?
Василь Бажай: Це є дуже важлива і клопітка справа. Якщо ти задіяний в цьому механізмі, то доцільно знати на скільки ти повинен бути задіяний в організаторські справи і в той же час брати участь як мистець – це треба думати. Інколи 90 відсотків справи залежить від технічної сторони. На скільки вона буде підготовленою, щоб один жест зробити, який буде тривати не більше хвилини чи декількох секунд, треба готувати цілим колективом. Так що це є дуже і дуже важливо.
Влодко Кауфман: Тут ще є моменти непередбачуваності. Ти проводиш сипмпозіум, там все ясно, ти приносиш фарби, рамки, полотно, пензлі тощо. Тут же більшість жанрів, які є складовою «паралельного» мистецтва і базуються на експромті. От я роблю перформанс і у мене основна складова перформансу – це експромт, який я продрайвую тільки під час самого перформансу. І у багатьох цих інноваційних жанрах є оця складова, що дуже ускладнює багато речей. До кінця продумати цей процес дуже важливо.
Василь Бажай: У перформансах немає сенсу продумувати все до кінця. Він починає спрацьовувати у самому процесі. Розбудовується конструктивна річ, але вона доходить до такого моменту, коли зникає і починає тільки формуватися ідея. Ти входиш тільки у білий простір і за тобою починає світло світитися.
Влодко Кауфман: І ти тільки тоді розумієш, чи тобі вдалося чи ти провалив усе. Для автора це відразу стає зрозумілим. Можна написати сценарій, райдер, але лише коли ти підходиш до виконання починається з’ясовування всього.
Василь Бажай: Якраз в цьому і є різниця між перформансом і театром.
Влодко Кауфман: І в цьому є різниця між нашим проектом і звичайним фестивалем. Тому що тут є багато не прогнозованих речей, які можна тільки передбачати у якійсь мірі, вгадувати, зробити зноску в той чи той бік. І весь час дивишся ніби квадрат, а він якийсь драглистий.
Андрій Лінік: Є якийсь концепт і періодичність розвивання, у нас є блоки і вони мають свою програму. Але воно по часу може саме моделюватись, переміщуватись. І дуже цікаво як у цій зміні періодичності відбуватиметься комунікація між акціями, чим все завершиться. Кожен окремий день проекту може витворювати себе досить специфічно. І цікаво як поза тими організаторськими штуками, ми зможемо відчути як воно живе.
Богдан Шумилович: Ми спочатку думали, що будемо контролювати кожен пеньок, але все ж таки багато несподіваних моментів виникало.
Василь Бажай: Але я хочу сказати, що випадковостей не буває. Люди використовують любу річ яка їм дається, а дається їм прямо на тарілочці.
Ви запланували дуже багато акцій, приїде до Львова дуже багато відомих художників чи вдасться й надалі тримати таку планку ?
Влодко Кауфман: Ми не збираємося когось здивувати, мені залежить на тому, щоб цей механізм запрацював. Він буде жити. Інша справа, що хтось буде робити висновки, чи він цього року вдалий чи провальний. І хочеш чи не хочеш, туди будуть вкраплятися інновації, будуть скандальні проекти, які навіть ми не будемо сприймати. Просто треба бути відстороненим від багатьох дрібниць. Тому і є група людей, які роблять цей проект.
Чи існують конфлікти на рівні мистецькому у підготовці цього Тижня актуального мистецтва?
Влодко Кауфман: Я б не сказав, що конфлікти, радше суперечності. Актуальне мистецтво – це така річ, що про конфлікти говорити не варто, це сприймається не сприймається і діапазон такий широкий, що знайти межі завершення тих жанрів неможливо.
Богдан Шумилович: Це як олімпійські ігри, з’їжджаються люди з різних країн і змагаються у різних видах спорту. Ти бачиш, що аргентинці добре грають в футбол, але вони абсолютно не їздять на велосипедах, це не тому, що не вміють їздити, а тому, що в культурі тій не пішов велосипед. А росіяни всі люблять гімнастику, вони всі катаються на ковзанах, то що це значить, що люди в Люксембурзі не катаються на ковзанах? Так само з актуальним мистецтвом, в одній країні пішли перформанси, в іншій інтерактивні медіа, в інших програмування, в четвертих актуальний добрий живопис. Це в принципі як Олімпійські ігри, у кожному селі свої правила, кожна культура щось відштовхує, щось приймає. Колись українці дуже добре прийняли кінематограф, Іллєнко казав, що в українців сприйняття картинки дуже органічне. У багатьох країнах роблять кіно як технологію, у нас його роблять як мистецтво.
Влодко Кауфман: Зрештою поетичного кіна ні в одній країні світу немає. Власне це вже опоетизація технології. Це вже питання ментальності.
Василь Бажай: Так, при великому різнобої жанрів кожен буде старатися визначити, який жанр є найвищий. На мою думку, це те саме, що є ріка і камінь в ній, немає головнішого тут. Кожен жанр не є нижчим і вищим, все залежить від того, як до нього підходити. Як до того живопису підходити, до інсталяції, до перформансу. Все залежить від того, як людина сприймає той час в якому знаходиться. Щодо конфліктності в мистецтві, конфліктність може існувати якщо рівень мистецький не відповідає тим встановленим параметрам. Якщо є високе мистецтво, то конфліктність відпадає.
Андрій Лінік: Технологія дуже важлива, форма дуже важлива, але це не первинне. Жанр придумали люди, важливішою є тематика.
Які сьогодні функції мистецтва? Чи мистецтво повинно виконувати якісь функції взагалі?
Богдан Шумилович: На мистецтво дивились як на потужну комунікативну модель, котра легко пропагує великі ідеї. Недавно дивився канал ВВС. Вони випускають всілякі попсові передачі, про піраміди і т. д. І одна була про те, як зародилось мистецтво. І от якийсь індус з Оксфорда говорить, що вони беруть за рані форми мистецтва скульптуру Венери Віллендорфської – таке все перебільшене, немає ніяких рис. І ставлять питання, чому люди таке зробили, людина ж не така? І цей індус каже: "Нам пояснили все чайки. Виявляється, коли мама-чайка приносить своїм малим їсти, то вони реагують на червону плямку на її дзьобі". Вчені намалювали дві червоні плями на палиці, які малі товкли немилосердно. Висновок: якщо даш більше, то реакція буде кращою. Мистецтво появилось від того, що людям постійно треба все перебільшувати. Чи це форми, чи це існування, чи це реальність. Тобто, якщо ви шукаєте раціональне пояснення мистецтва – то можна у такий спосіб все пояснювати. Люди вишукують іншу реальність, люди не можуть жити просто, їм треба все ускладнювати.
Майже всі основні акції Тижня актуального мистецтва поділено на три великі блоки, окрім живопису та перформансу буде представлено і медійне мистецтво. Чи можете трохи детальніше про цей блок розказати?
Влодко Кауфман: Та так і говорили.
Богдан Шумилович: Маса людей вважає, що Малевич – ідіот.
Влодко Кауфман: На виставу Ґоґена дітей возили як у кімнату сміху, щоб показувати на тих кольорових звірів.
Богдан Шумилович: "Медіа Депо" – ніщо інше, як спосіб звернути увагу на деякі моменти, які від нас втекли в технологічних аспектах мистецтва, яке вже на Заході змінилось, а тут досить поволі змінюється. Нам важливо показати, яка гарна може бути штука з того, що ти скомбінуєш картинку і звук програмуванням, яке дозволить зробити технології більш людським. Тому що все це змінює наше життя.Є купа медійних проектів, які показують на скільки ці маленькі цифрові штучки втрутились у людську сутність і на скільки її змінюють. Якоюсь традиційною технологією складно передати логіку предмету, який втрутився у мою сутність. Тому люди вигадують нову мову. У нас буде такий Томас Дворик, який робить перформанс на тему комп’терної програми. Я навіть не можу собі уявити як це буде виглядати. Вони оживляють комп’ютерну програму. Вони грають вживу акустичну музику, яку вони перетворюють у цифрові медіа і потім роблять ще й перформанс з візуальними моментами, зі спреями, з паперами, вони це роблять на традиційній площині, як художник працює і це щось дуже межове, про яке складно сказати.
Будуть українські митці представляти щось у цьому блоці?
Богдан Шумилович: Будуть, але більше як теоретики братимуть участь. В Україні Гліб Вишеславський досліджує відео-арт. У нас відео-артом займались і у 70-х, просто всі сприймають нас як дике поле. Люди використовували відео-арт. Я думаю, що молодшим глядачам буде цікаво подивитись на всі ці акції.
Влодко Кауфман: Це дуже повчально для того, щоб бачити, що це не прірва і не біда. З тої технократії є вихід, що воно елементарно перетворюється у креатив.
Богдан Шумилович: Ми забуваємо, що ми були колись у авангарді технологічного розвитку. Кінематограф наприклад в Україні. Хати мазанки і кінематограф – уявіть собі. І дуже добрий кінематограф у нас був. І ще перші ЕОМ тут придумали, тобто ми якось встидаємося того, що зараз дещо відкриваємо для себе. Нічого страшного, ну пройшов певний цикл, ми зараз знову проаналізуємо те, що придумали там і зробимо з цього щось своє, інше.
Депо – це місце, де можна зустрітись і яке апелює до технологій. А медіа – це все, що слугує передачі інформації, живопис це теж медіа. Цей наш блок дає спробу показати як це має виглядати у цих нових медіа. Вони у Європі робили фестиваль медійний, коли комп’ютери з’явились, а через два роки все помінялось. Ці всі медіа такі нестабільні. Зараз всі фестивалі називаються фестивалі мистецтва і електронної культури, цифрової культури. Ми говоримо про мистецтво, тільки іншими способами.
Зараз на наших очах у кожного фактично з’явився фотоапарат, зараз проводяться фестивалі мобільного відео. Зараз вони говорять про те, що майбутній крок – це не телевізія, а телебачення в Інтернеті, радіо, я зможу створювати свою програму і без цензури. Системи спілкування змінюються, глобально змінюються. Схочеш, знімеш мобілкою перформанс Бажая і закинеш у Youtube і якась людина у Новій Зеландії відразу це подивиться.
Влодко Кауфман: І це важливо, перформанс стає реальним жанром.
Чому важливо, щоб цей проект був щорічним?
Андрій Лінік: Є порожнеча і є певні запити.
Влодко Кауфман: Якби там не було, але є музичний фестиваль "Віртуози". Чи театральний фестиваль "Золотий лев»" а з візуальним мистецтвом – прольот, прогалина. Єдиний потужний проект був, який започаткував Подольчак – "Інтер-друк". Він гучно пройшов два три рази.
Василь Бажай: Якщо ми говоримо про порожнечу, то уявляємо, що це те, до чого не можна доторкнутися, що воно не існує, що ми заходимо. Порожнечею у нас являються ті речі, які несуть то, що не є актуальним для даного часу, що є структурою, яка є безплідна, вона не має завтрашнього дня, вона не має тої потенції, яка могла би дати життєдайне зерно, на основі якого міг би вирости квіт, який би давав дальші рухи.
Влодко Кауфман: Дуже часто публіка не чітко розрізняє і не уявляє існування такого паралельного мистецтва. Є художники, які, входячи в формат актуального мистецтва, з’їжджають з нього у більш доступну площину, тобто перетворюють contemporary на гламур і стають успішними. Це величезна біда, тому що публіка губиться у окресленні приналежності до жанрів, в існуванні інших потужніших жанрів, які не мають матеріального окреслення.
Наприклад, живопис можна купити, перформанс – це 5 хвилин показали щось, сфотографували, в кращому випадку зняли на камеру, але його вже немає, його ніхто не купить, не помацає, це ієрогліфи по воді. До такого рівня сприйняття публіку ще треба готувати. Тому чим частіше будуть відбуватися такі проекти, тим більше шансів, що у публіки викарбується поняття, що таке актуальне мистецтво.
Василь Бажай: Знаєте, правдива оцінка мистецької штуки, це коли не мистецтво шукає публіку, а публіка – мистецтво. Просто є мистецька штука і її шукають, за нею бігають.
Богдан Шумилович: Ідея така була, що треба щось таке робити, що йде в ногу з часом. Я не про те, що штука має бути технологічна, вона є така якою має бути. Але у нас така ситуація, що місто має політехнічний університет, місто має хмару людей, які займаються програмуванням, добре заробляють і їм навіть в голову не приходить, що з того можна вигадувати щось творче.
Програмування – це інструмент заробляння грошей, вони забувають, що програміст може бути досить креативним. Оскільки тих програмістів дуже багато, то очевидно треба давати їм можливість показувати все, що вони роблять, теж може бути штукою. Крім того у нас дуже обмаль інформації, якою має бути ця технологічна штука, я це по собі суджу.
Як Влодко казав про перформанс, що це не театр, це щось інакше, це певна конденсована штука, яка має свої правила. Так само відео-арт, це не кіно, це щось особливе, яке має свої правила, про які в нашому місті дуже складно дізнатися. Анімація – це щось інше. Звук – це абсолютно дивний феномен, про який у нас нічого не говорять, ми маємо консерваторію, люди вчать гами, гармонії, вони люблять Скорика, але дуже мало людей, які шпортаються і думають як знайти новий звук.
Є такі вар’яти, яких можна сюди привезти і показати як вони бачать картинку рухому, чують звук, як вони використовують технологію для того щоб творити естетичні змісти. Поза всім вони мають елемент штуки, просто у тій ситуації дуже складно судити.
Живопис має століття розвитку, крім того розвивається технологія живопису. В принципі можна кожного з кимось порівняти і визначити на скільки людина актуальна, на скільки вона тверезо і сучасно комунікує через технологію живопису чи графіки, чи скульптури, чи будь-чого. Коли людина взяла вінілові диски, починає їх заморожувати, грати, використовувати різні фази, бавитись з низами, басами, верхами, ти отримуєш на стільки дивний продукт, що не знаєш як його можна оцінити. Можна сказати: «придурки», але то саме можна було сказати і про Кандінського у свій час.
Влодко Кауфман: Мистецтво собі існує як наркота, як алкоголь, це такий самий потужний рушій життя людства і все залежить від того, хто ним як маніпулює. Функціональність мистецтва використовувалась, наприклад, у радянський період. Мистецтво було потужним рушієм радянської ідеології.
ОЛЯ ВИШНЯ
prokultura.com.ua
