Боронь боже від таких сусідів... Бо від хлопців валить такою енергією що буде коротити проводка, осипатись штукатурка, а телевізор показувати тільки 25-ті кадри із закликами вирвернутись назовні, а якщо не зможеш, то просто з’їхати з глузду.
Ну добре, це була перша думка, а тепер про все по черзі. Традиційно скажений метальовий концерт щирого андеграунду у «Ляльці». Купа нервів, яка приносить душі спокій. Натовпи люду, у яких від потреби емоцій настає ломка і вони вже за годину стоять під дверима, потім ще пів-години чекають поки гурти визвучаться, підриваючись на кожен звук, а коли концерт врешті починається, їх просто перемикає. А перемкнути було від чого.
Потужний вокал Альберта із «Септік Шизи» піднімає адреналін відразу і коли до сцени дорвались хлопці з «Анни», перед собою вони могли побачити найбільш вдячну аудиторію – абсолютно оскаженілий нарід, який співав молитви завчених текстів, пересмикуючись від ритму нервових імпульсів. «Анна» вже зайняла місце ідолів львівського хард-кору і зрозуміло, що хед-лайнерами були саме вони. Але навіть після того, як концерт затягнувся, а «Анна» зійшла зі сцени, натовпу не сильно поменшало бо «Ляльку» тимчасово окупувала коломийська діяспора підтримуючи свою сходячу жилізну звіздочку із діагнозом «Нейроз».
Зразу видно що хлопці інтенсивно шукають себе і свій стиль: трохи сира і гаражна, але емоційна мішанина ліричних вступів, дикого вокалу, гітарного м’яса, нервових скрегітів, раптової зміни ритмів... Заминка із настроюванням компенсувалась лікарняним шоу. Дюк (вокаліст) у гамівній сорочці розказує про діагноз «Нейрозу», що масово поширюється на Прикарпатті, решта музик – у лікарняних халатах створюють враження психлікарні із хірургічними наслідками. До пісні про аборти вступ виконується на совіцькій дитячій катеринці, а народна пісня «Гей там на горі січ іде..» у хардовому виконанню приводить до зашкалювання патрітизму. Нейрозівці кажуть, що виступ не дуже вдався, чи то алкоголь в крові, чи визвучка, чи засильно відривались під попердні банди, але крім них цього не видно нікому. Хлопці ще йдуть до дівчинки-організатора на день народження (до речі, вітаю, вчора не встиг), люди розсмоктуються в ніч, таксівки розвозять змучених фанів....
Після нападу нервів і звільнення емоцій настає тотальний спокій, здається це і є тим станом, задля якого нарід ходить до «Ляльки», бо витримувати цього вього нудного життя вже не можеееееееш!
Добре, замість моєї писанини краще почитайте, що кажуть самі хлопці про себе та про світ.
P.S. Інтерв’ю розшифровую і розміщую частинами: тексту багато і спати хочу.
Вовкогон Юрко
/ ІНТЕРВ'Ю / Невиліковна хвороба «Нейроз»
/ ІНТЕРВ'Ю / Філософія дезу від Альберта («Ceptik Shіza»)
/ ІНТЕРВ'Ю / Що міркує АННА
