Коли помирає поет,
разом з ним помирає щось таке,
що не кожен здатний пояснити…
Іван Миколайчук(Вавилон ХХ)
хто згадає ім’я для найтоншого світла
що невчасно упало у високі жита?!
Григорій Чубай
Вечір пам’яті Грицька Чубая
15 вересня Львів, Палац Петрушевича
Поет живе доки його слова відбивають ритм у чиємусь серці, людина живе, доки згадка про неї змушує нас пам’ятати, що у світі не може стати менше добра без її присутності…
Григорію Чубаю вдалось залишити свої слова тим, хто залишився після нього, щоб почуття мандрували від однієї душі до іншої, торкаючи раптовим переживанням вічності. Ба навіть більше, бо крім текстів, Чубай залишив свою історію, свій ліричний і трагічний сценарій життя.
Нещодавно пам’ять про Григорія Чубая була настільки концентрованою, що здавалося ніби поет от-от вийде з-за куліс, сяде поруч з ведучим і сам почне згадувати, тішити публіку розповідями про юнацькі роки, зачитає кілька віршів чи слухатиме синові пісні, посміхаючись у кошлаті вуса. Мабуть так воно й було, тільки ми цього нездатні побачити.
Ім’я Чубая зібрало переповнену залу: і тих, хто був його ровесником, і людей набагато старших, а найбільше – молоді. Думаю, йому б сподобалось ця публіка. Принаймні, голос поета прочитав уривки з поем «Відшукування причетного» та «Марія» – записи пролунали вперше саме на вечорі пам’яті. Віктор Неборак у якості ведучого, та старі друзі Григорія – Юрко Кох, Юрій Винничук, Віктор Морозов – змогли своїми простими, щирими і невимушеними розповідями створити відчуття присутності. Справді було враження, ніби сидиш в одному колі з Григорієм Чубаєм і спілкуєшся, слухаєш музику та просто мрієш разом з ним. Воскресити образ людини – це, мабуть, і є найкращим способом вшанувати пам’ять про неї.
Захмарна лірична музика франківського гурту «Місто кованих решіток» настільки емоційно поєдналась із віршами Чубая, що публіка ще хвилину після пісень перебувала у мовчазному трансі. Сильним вокалом та майстерною грою потішила група «Файно». Вишукано і по-батярськи розважав всіх присутніх Віктор Морозов, який тільки повернувся із Канади і, напевне, скучив за земляками. І, звичайно ж, справжнє захоплення викликав довгоочікуваний у Львові гурт «Плач Єремії», якому ми найбільше завдячуємо відкриттям віршів Григорія Чубая.
Мрії Григорія Чубая здійснилися – його бажання співати виявились в дітях Тарасові і Соломії, які поряд з матір’ю і влаштували цей вечір пам’яті. І, мабуть, найкраща дяка для Грицька була в тому, що спогади про нього обійшлися без недоречного пафосу, надмірного трагізму чи патетики, а були простою і щирою розмовою про нього і разом з ним.
Однак, краще за мене розповісти зможе донька Григорія Чубая - Соломія, завдяки зусиллям якої цей вечір відбувся:
Соломіє, чи ти сподівалась такої кількості людей, і яке враження справила на тебе сама публіка?
Ні, не сподівалася - у мене була паніка, що взагалі ніхто не прийде, а як виявилося пізніше - нам навіть квитків не вистачило.
Публіка - фантастична. Коли треба - сміялася, коли ні - слухала, коли варто було - реагувала...прекрасно. Головне, що там були не тільки львів’яни, а й люди з інших міст - Харків, Київ, Запоріжжня, Дінпропетровськ, Тернопіль, Івано-Франківськ... Це, принаймі ті, хто до мене підходили і дякували за вечір.
Якби батько на хвильку зміг завітати на вечір пам’яті, щоб він міг сказати всім, хто зібрався: публіці, друзям, тобі?
Мама сказала, що батько був би шалено задоволений – стільки людей і прийшли на Чубая...на Грицька Чубая. Я думаю, що він би нічого не сказав, а просто би почитав свої вірші, а потім пішов би на фуршет і вони б з Морозовим та Тарасом щось би заграли й заспівали.
Чи важко було організувати вечір: відшукати кошти, зібрати друзів, передати настрій?
Зібрати друзів було найпростіше, тому що кому б я не подзвонила, всі одразу погоджувалися прийти. Відшукати кошти було важче, гроші знайшов Маркіян Іващишин, я нічого, практично, для цього не зробила.
Передати настрій? Це кому який настрій передався. Нам, тим, що були за кулісами передався настрій початку 90-х...коли інтелектуали збиралися на «Вивихи» та «Альтернативи» і літературні вечори... думаю, що нам це вдалося і передати публіці, яка сиділа в залі.
Для львівської публіки справжнім відкриттям став гурт «Місто кованих решіток», це ти їх знайшла і запропонувала виконати батькові вірші?
Дізналась про «Місто кованих решіток» я давно, ще коли співала у групі «Без цукру». Їх записував один мій друг і дав мені послухати. Це було років 7 тому і я почула, що вони співають вірші батька. Коли у мене виникла ідея з вечором, я також їх запросила, щоб люди знали, що не лишень Тарас співає пісні на батькову поезію.
Завдяки вечору, батькові друзі вперше за кілька років зібрались разом, як міркуєш чи ця зустріч стане поштовхом для спільних проектів?
Все може бути. Це у друзів треба запитати. Для мене цей вечір став поштовхом ще зробити кілька проектів, пов'язаних з батьком. Є у мене два проекти, крім видання дитячої книжки. Але поки що про це не хочу говорити, поки не зберу потрібні матеріали.
А як йдуть справи із виданням книжки – з ілюстраціями, видавництвом… Можеш розповісти детальніше?
Випускати книжку буде дитяче видавництво у Києві, з котрим я зараз веду переговори і маю підписати договір, а поки що вибираємо художників. Не думала, що це буде так важко. В книжці, крім віршів буде дуже важливим оформлення. Вона має бути кольорова та цікава для дітей не тільки за змістом, а й за картинками... Мама розказувала, що батько писав ці вірші для мене з Тарасом. Тому і я хочу, щоб ця книжка стала улюбленою для всіх малих діток, яким батьки читатимуть віршики. Також хочу відкрити ще одну сторінку татової творчості – щирі і безпосередні, доброякісні дитячі вірші для малюків. І наперед попереджаю всіх, хто захоче у них побачити інтелектуальну прозу Грицька Чубая, її у цих віршах не має. Вони легкі, радісні, щирі та оптимістичні.
Зрештою, читайте самі:
Дятел грушу лікував
Дятел грушу лікував.
Приглядався, наслухав.
Потім, раптом, сів на сук
І застукав: - Тук-тук-тук!
Короїдів – злих жучків
З-під кори за вушка
Витягнув усіх і з’їв.
- Будь здорова, грушко!
Тарасик – рибалка
Мимо саду, де порічки,
Через луки запашні,
Йшов Тарасик наш до річки,
Взявши вудки замашні.
Став на кладку при вербі:
- Річко - річко! Що в тобі
так виблискує на дні?!
- Коропці та окунці!
- А це хто поміж латать?
Щось не можу я впізнать –
Хтось із вусами, з хвостом...
- То дрімають дядько сом!
- Ну, а це що за ломака
ген застряла в лопусі?!
- Це ж бо щука – розбишака
- Виглядає карасів!!!
Розмотав Тарасик вудку –
Тільки свиснув поплавок –
І кусюка – хижа щука
Вмить спіймалась на гачок!
Ділився враженнями Юрко ВовкоГон
Сайт Грицька Чубая: www.chubay.ridne.net
