«Тарас Бульба-2007» відбір у Львові
Відбікровий етап да Всеукраїнського рок-фестивалю «Тарас Бульба»
28 червня у клубі «Лялька»
Інтрига:
Після розгляду демозаписів до західноукраїнського етапу прослуховування на живо, пройшли такі гурти:
«Кожному Своє» (Львів)
«RIFF inc.» (Львів)
«Опіум» (Львів)
«ПроДЖектор Джміль» (Червоноград, Львівська обл.)
«МОА» («Друг») (Львів)
«Cord On» (Виноградів, Закарпатська обл.)
«Бастард» (Львів)
«Green Silence» (Львів)
«7 Небо» (Львів)
«Coda» (Львів)
Закваска:
Повна, майже битком набита “Лялька”, купа музикантів, їхніх знайомих та коханих. Всі прийшли: одні, щоб засвітитися, інші, щоб показатися - відбірковий тур на фест в Дубно таки є добрим місцем для власного промо, то чому ж ним не скористатися. Більшість команд ще до підключення все того ж архаїчного та ненадійного ляльківського апарату давали собі внутрішню згоду на те, що пройти в Дубно не вдасться. А ось показати себе і зачепити марнославство товаришів по цеху є чи не найважливішим аргументом для участі у подібному заході.
Голова журі, відомий львівський джазовий музикант та Гуру місцевої експериментальної електроніки, “заведующий всем” на цілому фесті – Юрій Шаріфов, привітав всіх музикантів, чим дав добро на початок змагу. В оцінювання гурту входив не лише виступ з двома піснями, але й саунд-чек. Тому між піснями доводилося слухати електричний шум в колонках та спостерігати за грацією напівлегендарного та напівміфічного Шеремети, коли той дає собі раду з шнурами і педальками.
Першими на сцену вийшли “Опіум”. Що там кажуть про перший налисник? Так-так підгорілий, недосолений, з грудочками, та ще й добрих п’ятнадцять років застояний в креденсі. Хлопці були першими з когорти тих, хто в цей вечір співав “тяжолиє пєсні а главнам”. Виглядало все сумно з декількох причин – на сцені музиканти стояли мов меблі, практично не було чути, що в гурті грає така купа музикантів, ну і нафталінові музичні ходи як останній цвях в гріб такої музики з таким виконанням.
“Сьоме небо”, як сказав один знайомий: «Ну, тут вже є хоч на що подивитися і що послухати». Єдиний в цей вечір гурт з жіночою складовою здивував правильним емоційним гітарним поп-роком. Експресивна вокалістка, вмілий клавішник, гітарист, який чітко знаходить місце для соло та надійна ритм-секція – от і всі складові гурту, який не має права провалитися на сцені, і все це про “Сьоме небо”. Друга ж композиція - “Пісня про щастя” -стала справжнім гітарним гімном для підстрибування і підспівування текстів. З такою потенцією, за рік-два вслід за вокалісткою це робитимуть дві-три тисячі люду десь біля літньої сцени парку Культури.
Далі виступали три підряд гурти, яких сміливо можна об’єднати в один блок. “Cord-on” смалили жорстку вантажню під загальною назвою “світ гниє”. Вокаліст дер зв’язки, виноградівські хлопці в спортивних штанах несамовито мастили пальцями по струнах, ніби все на місцях, але чогось не вистачало. “RIF inc” – старенький блюз-рок з проблисками фанку та хардовими вставками. Ніби все нормально, але не було того стержня, який би втримав партії інструментів та вокал вкупі. “Бастард” навіть сподвиглися на елементи шоу – розмалювали обличчя, передавши привіт класикам сценічного гриму “KISS”, але більш нічим не здивували. Чергова порція запліснявілого саунду, старі, як місіонерська поза, мелодично-інструментальні прийоми - так і хочеться викрикнути класичну фразу: “Скучно, девушки!”
Інша справа була з “Green Silence”. Хлопаки у вісім пар рук зробили такий виступ, який за майстерністю виконання та за ефектністю наслідків перевершив весь попередній тяж. Прекрасна історично-соціальна скоромовка “Подорожній” з цікавим фінальним кантрі-шматком підняла до танцю мінімально присутнє жіноцтво. А заховане всередину соло на саксі, бразильські духові та миттєва португальська Барми зробили з “Ріо” достойну листівку, переповнену мріями “великого комбінатора”.
Молоді та нерозважні “МОА” проявили кмітливість та сценічну винахідливість, притягнувши в Ляльку власні барабани та невеличкий dj-пульт. За умов незвичності апарату налаштовувалися хлопаки дуже довго, але, чесно кажучи, воно того вартувало. Зіграли “МОА” дві з половиною пісні - цікавий тріп-хоп з елементами жесті. Перша і друга композиції подібні між собою, як брати-близнюки, а невеличкий шматочок з дивними ударними не вдалося оцінити, бо він тривав заледве пів хвилини. Виконавська майстерність була не найвищого рівня в той вечір, але ось глибина музичного пошуку та оригінальність в моїй особистій оціночній шкалі стояла на найвищому місці.
Музиканти гурту “Coda” в той вечір ще грали в парку Культури, через що спізнилися в «Ляльку» та були змушені виступати пізніше, аніж мали. Чергова порція старенького хард-року з елементами експресії та пеніциліновими слідами загнивання. Чергова можливість пригадати класика, з пророчими словами про те, що заводи стоять, одні гітаристи в країні. Їхню б потугу та в правильне русло сталеливарної промисловості, яка знаходиться десь на тому ж рівні розвитку, що і музичні обрії музикантів гурту – ранні сімдесяті.
Черговий шанс віддати свої симпатії експерименту і трохи зневажити виконавську майстерність та зіграність відбулися під час сету “Проджектор Джміль”. Експресивний та психотропний джангл-кор підірвав максимальну кількість люду. Присмажені гітарно-басовими хуками привіти класикам арт-року “Jetro Tull” з додаванням потуги фронт-мена “проджекторів” і виглядали, і звучали досить переконливо. Надія на ще одну “третю силу” львівської музики, що наростить м’язи вже за рік, має всі шанси на існування.
“Кожному своє” закривали відбір тур цього вечора. Одразу видно, що хлопці мають добрячий концертний досвід, який виявляється в зіграності музикантів та поведінці на сцені. Музиканти відсмалили дві поп-рокові композиції з хорошими текстами та мелодійними приспівами. Основні козирі в рукавах цих п'яти амбіційних хлопак - впевненість та зіграність. Коли журі вийшли з залу для наради, музиканти ще зіграли одну композицію з динамічним ритмом, вже лише для себе та своїх друзів.
Розв’язка:
Результати, оголошені Шаріфовим, було досить легко спрогнозувати. На фестивалі в Дубно Львів представлятимуть “Сьоме небо”, “Cord on” та “Кожному своє”. Тішить, що нечітка жесть знайшла своє місце та отримала лише одного достойного представника в переможній трійці. Сумно, що експериментальна музика у Львові перебуває ще на досить невисокому рівні, щоб складати конкуренцію поп-року та піднадоїлій жесті. Ще одне запитання: “Чому на відборі не було таких перспективних команд як “Базукабенд” та “Далай Лама”?” Хоча не знаю, потрібно адресувати це запитання організаторам, чи самим гуртам. Хоча впевнений, що результати конкурсу викличуть хвилю обурення на профільних форумах, але особисто я не маю що закинути журі - всі три гурти за сукупністю умов зайняли достойні місця в топі.
А мій особистий залік, скромно зроблю його п’ятіркою кращих, виглядав би так:
1 “Сьоме небо” – за дівочий вокал і сценічну хореографію стрибків;
2 “Green Silence” – за кількість інструментів та неймовірне смаливо Барми&Co;
3 “Проджектор Джміль” – за несамовитий джангл-кор, флейту та електрифіковані хуки;
4 “Кожному своє” – за правильні поп-рок пісні та колективну зіграність;
5 “МОА” – за глибину пошуку і безумство музичної хоробрості.
Славнозвісний Дарт Вейдер
із http://kava.lviv.ua
