Аркадій Шилклопер – всесвітньо відомий майстер гри на валторні, альпійському розі, флюгельгорні, діджеріду та Вагнерові тубі. Нещодавно відвідав наше місто, щоб відкрити традиційний джаз-фолковий фестиваль «Флюгери Львова» у театрі Марії Заньковецької.
Кажуть Львів дуже нагадує Ваш рідний Петербург, які у Вас виникли асоціації з нашим містом?
У мене радше асоціації з якимось європейським містом. Може з Віднем, або з чимось італійським.
Що означає Ваше прізвище Шилклопер?
Це з єврейської культури. Я за національністю – гебрей. Так я називаю гібрид євреїв з іншими національностями. Мій батько був євреєм, а мама – росіянкою. Єдине, що я знаю про свої корені, це те, що мій тато народився у Бердичеві, а мама – в Москві. Але знаю, що прізвище Шилклопер пришло з українських синагог. Шилклопер – це щось ніби паламаря, людина, яка слідкувала за порядком у синагозі і закликала паству до храму. Він ходив від хати до хати і стукав у двері, щоб запросити людей на службу, звідси й пішло „шилькльопстер”: у перекладі з німецької – стукати у двері.
Що є джазом для Вас, і що відбувається з джазом сьогодні?
Для мене джаз николи не був якимось визначеним видом мистецтва. В цьому понятті є безліч деталей, нюансів та відхилень. Але для мене початкове слово «джаз» залишається актуальным, тобто джаз, як стан душі, як настрій, як вид світогляду.
Є багато людей, яких я можу сміливо назвати джазовими людьми, а вони можуть й не мати жодного поняття про джаз, але за своїм внутрішнім енергетичним кодом, їх деколи навіть більше можна назвати джазменами, ніж виконавців
Якщо звернутись до традицій джазового світогляду і намагатись з’ясувати що таке джаз, то це чорний американський вислів, який у перекладі прозвучить як «кайф» або «оргазм». Це для мене і є джазом.
Джаз, принаймні коли Ви грали за «совка», був музикою протесту. Чи залишився він таким тепер?
Я не думаю що джаз може бути руйнівним. Як протест – можливо. У ті часи казали: те, про що забоонено говорити, можна висловити через музику. А зараз навіщо? Мусить бути підтекст за що і проти чого протестувати. Тепер джаз це просто музика…
Що не варто слухати,на Ваш погляд?
Поганої музики нема, є музиканти, які її погано грають. Будь-яка музика може знайти свого слухача, і вона може мати художнє значення, зміст, навіть неорганізована музика. Якщо її роблять талановиті люди і вони висловлюють звуками свої емоції, внутрішній світ, то це класно. Єдине, чого не переношу, це коли із машин або вікон горланять пісні і б’ють низькими частотами так, що нічого не чути.
Навіть моя улюблена музика, яку можу слухати годинами, якщо вона буде мені нав’язуватись може мене дратувати. Я навіть навчився колекціонувати «затички» для вух. Справді, мене настільки нервує стороння музика, що майже завжди ходжу із затуленими вухами.
Пане Аркадій, Вас називають найкращим виконавцем у світі на альпійському розі. А Ви самі кого вважаєте віртуозом на цьому інструменті?
Найкращим виконавцем на альпийському розі вважаю себе. І все.
А як почали грати на цьому, аж надто екзотичному, інструменті?
Як завжди – випадково. Один мій знайомий у Німеччині запропонував придбати альпійский ріг. Я подивився – нічо ніби, красивий, дерев’яний, довгий … коштував не надто дорого і я його купив. Потім він у мене щасливо простояв у куті десь зо пів року. І якось, на одному сольному концерті я його все-таки використав один раз. Був такий успіх, що я навіть вирішив навчитись грати на ньому професійно.
Ви є нестандартною людиною, а що можете розповісти про свої нестандартні концерти?
До тепер згадую один концерт в Італії, точніше на острові Сардинія. Нас запросив Паоло Фрезіо, відомий італійський джазмен і трубач. Ми грали безкоштовний концерт опівдні, десь о 12-тій дня. На горі, де не було ні сцени, ні апаратури, нічого, тільки каміння. Акустики ніякої, але рояль тягло на гору шість людей, мало не пів дня. Це був справді екстремальний концерт.
Було дуже багато народу. Люди сиділи навіть під роялем. Слава Богу, що ніяких трагічних випадків не сталось та й люди були в захопленні. Ще одного разу з іншим колективом я виступав на даху гаража в Естонії. Це якраз після того, як Руст приземлився на Червоній Площі. Потрясло вийшло…
Якою дитиною був Аркадий Шилклопер?
Аркадий Шилклопер в дитинстві був халамидником. Не так, щоб я часто бився, я цього якраз дуже не люблю. Я просто бігав дворами, смітниками, любив у магазинах красти сірники чи цигарки, хоча сам ніколи не палив. Мене цікавив сам процес. Це фантастичний адреналін. Сірники ми потім палили всією дитячою «тусею».
Згодом пробував по кишенях лазити, якийсь дріб’язок колекціонував. Якби не музика, був би висококваліфікованим злодієм. Ще навіть під час перших гастролів за кордоном, не міг стриматись, і потім у мене могли знайтись якісь речі із готелів чи клубів штибу попільничок, шампунів, рушників та іншого дріб’язку.
А що хотіли би прихопити зі Львова?
Зі Львова? Ну, окрім хорошого настрою, знайомств з класними людьми… А, ще капці з готелю. Вони такі легенькі. Так, тапки, я мабуть, прихоплю.
Розмовляв Юрко ВовкоГон
