Місце: Хмільний дім Роберта Домса
«Флюгери Львова» відкривають не лише нову музику, нових людей, але й нові місця. Ось і цього разу вони стали мистецьким благословенням для унікальної львівської ресторації «Хмільного Дому Роберта Домса», що на Клепарові. Це поки єдиний заклад такого рівня де легенда Львова здається просякає із кам’яних стін, традиції батярства відроджуються тільки потрапляєш в середину, а ексклюзивний дизайн розроблений неординарним галицьким мистцем Влодком Костирком дає можливість відчути затишок і поринати в солодкі роздуми. А відкривали «Хмільний Дім» не менш неординарні музиканти – українсько-естонський проект екс-учасника «Гайдамаків» Руслана Трочинського «Свята Ватра».
«Свята Ватра»
Такого драйву стіни легендарної львівської пивниці не бачили напевно від часів «бабуні Австрії», батярських забав і галицьких фестин. «Свята Ватра» не даремно носить таку назву – це справжнє вогнище емоцій, святих і святкових. Руда енергія Руслана розриває його з середини і виривається через спів, звуки тромбона, ритми рухів, запалює спокійних естонців та переливається в слухачів, повертаючись оваціями після кожної пісні.
За два роки існування, гурт дає перший концерт в Україні і по обличчі Руслана це видно. На таку подію з ним приїхала дружина і півторарічна донечка Рута. Рута, яка виросла на концертах, зовсім не кремпується такого збіговиська народу, а навпаки намагається порядкувати з апаратурою, танцювати і підспівувати татусеві. Тато Руслан Трочинський зі сцени дякує дружині та виконує пісню, присвячену донці. Кулно, схожий на варяга з акордеоном, витинає українські мелодії не згірше від наших весільних музик. Окрім того, хлопака виявився знавцем фільмів з Іваном Миколайчуком та любителем анекдотів про москалів. Сільвер, що на перкусії, хоча і мусив у школі вчити російську років з десять, краще розуміє суміш української з англійською. Естонці розповідають, що перший раз грають в такому великому місті (на їхній батьківщині міста налічують десь по 30 тис. людей). А тендітна Сандра із величезною волинкою причарувала не тільки публіку, але й провідного волинкаря світу Ліндсея Девідсона, який навіть зіграв кілька композицій разом зі «Святою Ватрою».
Серед репертуару гурту були як українські, так і естонські пісні при чому, наскільки естонці добре підспівували українською мовою, настільки Руслан чудово в’їхав в естонську мелодику. Тексти звичайно Русланові і народні. Найбільші овації зривали «Даярачка», «Дівчина, вже темно» та «Ой чий то кінь стоїть». Руслан на кожному кроці цитує фільм «Пропала грамота», ось і тут він не зміг не заспівати: «Танцювала риба з раком, а петрушка з пастернаком, а цибуля з часником, а дівчина й з козаком...». А на завершення та на згадку про «Гайдамаків» (з яких піти не можливо, як казав Руслан) пролунала пісня «Летіла й зозуля», яку він виконував акапельно.
Одним словом концерт вийшов на славу. А на доказ такий сюжет: поважні гості, що прийшли на відкриття гонорової ресторації у ейфорії забуваючи про свій статус, костюми, роки, гримають по столах гальбами, захлинаються в оплесках та вигуках і йдуть в танок за Русланом, який граючи на тромбоні витанцьовує всіма залами…
«Fusion Orchestra»
Концерти «Флюгерів» у «Хмільному Домі» будувалися на контрастах фолку та джазу, драйву і меланхолії, первісних ритмів та інтелектуальних музичних зворотів. Найбільша амплітуда стилів була на концерті філософського ф’южн-джаз-бенду «Fusion Orchestra» та закарпатського фолкового гурту «Гудаки».
«Fusion Orchestra» – це музика підсвідомості: напрочуд інтелектуальний і непростий джаз у якому перелвається архаїчність ритмів із урбаністичною мелодикою, проникливі сентиментальні клавіші, які стрімко змітаються штормом басів, трансформуються у лагідну ностальгію саксофону і перекочуються наступною хвилею. Мабуть хлопці не даремно живуть у Севастополі за крок до моря. Їхня музика найбільше відповідає саме морській стихії: спокійній, глибокій і небезпечній предковічній силі на поверхні якої намагаються втриматись самовпевнені люди у крихітних бляшанках пароплавів. З перших звуків поринаєш у музику, а останні акорди вихлюпують твою дезорієнтовану особу на поверхню реальності.
Видно хлопцям наше місто побачилось із найкращого боку: захоплення архітектурою, пивом, людьми – до цього ми вже звикли, але «ф’южени» ще й сподобали гуляти нічним Львовом і їм це навіть минулося без поганих наслідків. Може Львів справді стає цивілізованішим, а може просто повезло.
«Гудаки»
І після повного розслаблення ф’южн-джазом у зали вривається шальоний вітер закарпатських мелодій.
Про «Гудаків» не чули хіба затяті адепти російської попси або особи, які вже вкрай не цікавляться українським фолком. Сільські музики із Закарпаття, для яких вибратись на гастролі до Європи легше ніж опинитись по другий бік гір, гурт, серед учасників якого ховається австрієць Юрген Крафтнер під псевдо «Юра Буковинець», а уродженець Кіровоградщини грає на цимбалах це вже не аби-що. Проте, справжнім «цимесом», голосами і серцями «Гудаків» є їхні дівчата-вокалістки Катя Шпеньович і Сенинець Оля. Того вечора я не бачив жодної спокійної і непорушної людини.
Душа проривається крізь шкіру, вишиванку і літає поряд з душами предків, залишаючи тіло відбивати фолкові ритми. Таке враження що сидиш на правдивому українському весіллі, або навіть одночасно на всіх весіллях, які були і які ще будуть до кінця світу. Шпаркі мелодії гір і столітні переливання жіночого тужливого співу: у Катерини - глибокого і сильного, а в Олі - щебетливого й чаруючого. Цимбаліст Володя Короленко хвацько витинає під прапором Євросоюзу, вусатий вуйко Тишлер посміхаючись задає драйву на контрабасі, шалений ритм добиває Василь Рущак на бубені, Віталік із Юргеном заливають мелодії, а Михайло Шутко вишиває на скрипці то ховаючи її за спину, то підіймаючи над головою.
Екзотичні, суто закарпатські пісні, частина слухачів переписує до блокнотів, а відомі мелодії підтримуються співом, оплесками, вигуками і гуркотом келихів. Весільні гості, перетворюючись у гостей «Хмільного Дому Роберта Домса», викликають таксівки або залишаються чекати львівського світанку.
«Шоколад»,«Секстет Віктора Янчака», «Dzyga Imagine & Lady M», «Квартет Рішара Канафорського»
Не зважаючи на цілу низку талановитих і відомих гостей, «Флюгери» є суто львівським явищем ( бо де б вони ще могли так вертітись?) і забувати про своїх, не менш талановитих і не менш іменованих, джазменів було би просто не гонорово. А пишатись львівській джазовій культурі таки є чим.
Гірко-солодкий джаз «Шоколаду» ще довго залишає присмак втраченого раю. Віртуозне виконання плюс хитромудрі обробки фолку, помножити на ритмічність ударних та мелодійність клавішів, не віднімати співучості саксу і піднести до степені потужного вокалу Дани – це приблизний рецепт справжнього львівського «шоколаду». Хто спробував, обов’язково захоче ще.
«Dzyga Imagine & Lady M» приваблюють хорошим якісним та різностильовим джазом. Досвідчений джазовий піаніст Валерій Половина не даремно позбирав талановитих молодих виконавців. Він зробив це для того, аби музика була молодою і свіжою. Схоже йому це вдалось. Саксофон Любка Радомського витинаючи джазові піруети не заважає ще й відриватись на сцені його щасливому власнику, а що виробляє леді Мирослава з голосом, руками та мімікою взагалі важко описати … просто - джазує. Весело і кайфово.
Рішард Канафорський чи не найбільш досвідчений джазовик нашого міста, відповідно й «Квартет Рішара Канафорського» грає саме так: вправно і впевнено. Дуже цікавий розподіл музикантів( два із освітою консерваторії на два рокери із гурту «Файно») дав дуже хороші результати. Це відчувається і в композиціях, і в імпровізаціях.
«Секстет Віктора Янчака», вже знаний, заслужений і народний львівський колектив, як і завжди тішив доброю грою як традиційного джазу, так і фолк-джазових каверів із етнічних мелодій мало не всенького світу. «Оркестр Віто» (їхня друга назва) окрім традиційно джазових інструментів може похвалитись ще й гітарою, акордеоном (на якому грає сам Віктор), скрипкою, кларнетом… А от чим найбільше варто пишатись бенду, то це майстерними музиками, але вони для цього занадто скромні і людяні. Музика секстету сповнює легкості, безтурботності і оптимізму, хочеться ходити залитими сонцем вулицями і посміхатись вітру. Якщо можливо музику передавати словами, то це приблизно так.
Ну ось, а якщо ще маєте бажання, то є навіть інтерв’ю з «Гудаками»: ТУТ
