Місце: Театр ім. Марії Заньковецької
Раніше у мене було хибне уявлення, що флюгери крутяться за вітром. Тепер я зрозумів, що все зовсім навпаки – вони показують напрям. А наші «Флюгери Львова» не просто крутяться, а розкручуються шаленими темпами. За якихось пів року фестиваль зміг розростись із трьох днів до цілого тижня, заполонити одразу три сцени та ще й дозволив собі запросити виконавців світового рівня, крім того єдиних у своєму напрямі. Це я про всесвітньо відомого майстра гри на альпійському розі та джазмена Аркадія Шилклопера, та першого волинкаря світу шотландця Ліндсея Девідсона. Що вони виробляють з інструментами та звуками передати можуть хіба розширені зіниці слухачів, які виходячи з Театру Заньковецької мовчать, посміхаються і дивляться на вечірнє небо.
Справді тішить, що у львів’ян є можливість слухати ту ж музику, яку десь за кілька днів почують мешканці якогось там Цюриха, Дрездена чи Единбурга… І, напевне, джазовий фестиваль таки краще зближує із Європою аніж економічні експансії, європейська міль, яка обгризає львівські каштани чи те, що наша каналізація через Полтву впадає у Балтійське море.
Шилклопер
Ну добре, не буду робити настільки ліричних відступів, краще вже про концерти. А ті особи, що проміняли концерти світових зірок на безглузде спостерігання телевізора або порпання на присадибних ділянках нехай нарікають на себе, бо це були не просто виступи, а вишукані і живі шоу. Гра Аркадія Шилклопера – це явище більше навіть за музику. Це живе емоційне спілкування із настільки унікальною людиною, яка простим перебуванням поруч заставляє повірити в силу добра та інтелекту. До речі, у середовищі критиків та музикантів за Аркадієм вже давно закріпився епітет «кайфовий і світлий».
Аркадій виходить на сцену і робить дійство: грає, перебирає інструментами, диригує оркестром, одразу ж спікується з публікою (таке враження, що говорить саме з тобою), перепускає через себе музику, одним словом просто живе і залишається собою – кайфовим і світлим.
Також необхідно віддати належне оркестру «Леополіс», завдяки якому музика була урочистою та об’ємною. Про майстерність оркестру говорить навіть те, що «Леополісу» вистачило всього двох репетицій щоб зігратись із майстром такого рівня, ще й із таким непростим інструментом.
Альпійський ріг, щоб Ви знали, є чимось на зразок трембіти – інструментом, на якому виконувати соло взагалі неймовірно. Але Шилклопер на то і зірка, щоб робити неймовірні речі: завернуті і експресивні музичні шквали у своїй п’єсі «Пиво для Птаха», мелодійно-меланхолійна «Прелюдія в мі-мінорі» В’ячеслава Горського, динаміка звуків у теж авторській «Кобрі»… Таке враження, що кожного разу звучить інший інструмент, а розплющуєш очі і бачиш той самий альпійський ріг та обличчя Аркадія, яке змінює вираз із кожною нотою.
А заключна п’єса «Alpine trail», довела нарід до повної ейфорії: Шилклопер, тримаючи одну ноту забирає руки, закладає ногу за ногу, імітує куріння, вивертає кишені, перераховує гроші, поправляє сорочку...
& Девідсон
А ось концерт Ліндсея Девідсона.
На сцені грає оркестр «Леополіс» і рапом за спинами слухачів роздаються протяжні звуки волинки – через увесь партер йде справжнісінький шотландець в національному строї. Саундтреки до «Хороброго серця» блякнуть і стираються в пам’яті через потужні враження.
Славетний волинкар відкрив концерт шлюбним маршем, написаним для своєї дружини. А дружина в нього є полькою, це й пояснює те, що Ліндсей настільки легко спілкувався з публікою польською мовою. Окрім цього маршу, ним написано близько півтисячі музичних творів! А на довершення скажу, що Девідсон володіє унікальною технікою гри на волинці і навіть започаткував власну музичну школу, філії якої є в США і в Австралії.
Спеціально для Ліндсея «Леополіс» виконав «Шотландську симфонію у 4-ох частинах», а Девідсон у відповідь дарував компліменти оркестру та Львову. І схоже, це не була загальноприйнята ввічливість, бо Ліндсей ще з тиждень залишався у нашому місті відвідуючи всі концерти «Флюгерів» разом із керівником «свого улюбленого оркестру» Ярославом Мигалем.
Вражаюча майстерність виконання фольклорно-класичної музики доповнювалась видовищними замінами волинок, приєднанням до них хитромудрих пристроїв та розповідями по свою країну.
А на завершення славетний волинкар приберіг шотландський танок, який з давніх-давен грають на вечорницях на його батьківщині і який вже сотні років змушує танцювати всіх – від старого до малого.
Ось так і минули два зоряні концерти «Флюгерів», записавши партитури емоцій у підсвідомості і вихопивши серця з рутини буднів.
А ексклюзивне інтерв’ю із Аркадієм Шилклопером читайте: ТУТ
