Звіт із фестивалю
Таки вдалось! Вітаю відвідувачів і організаторів – етнофестиваль «Підкамінь» з першого разу став найпотужнішим фестом на Західній Україні і, не зважаючи на всі перепетії та шалену конкуренцію, зібрав шалену кількість відвідувачів. Не вірите – можете спитати в друзів, бо в Підкамені було стільки народу, що знайти когось, хто відривався на фесті зовсім не складно. Таких емоцій, стільки радісних облич, караєвидів, дицибел, атракцій, подяк від гуртів, пива і неба я не пам’ятаю мабуть ще з часів шешорських Шешорів.
Енергетика Підкаменя спрацювала на всі сто: жодні проблеми із добиранням та спекою настрою не псули – подивишся довкола і всі думки стають світлими та врочистими, на теми екзистенціальних питань, Бога та України… Після хаосу міста потрапляєш у мальовничий кутучок правдивої України, де на кожному кроці зустрічаєш знайомих, відриваєшся під улюблені гурти, вештаєшся розглядаючи різноманіні атракції… чого ще треба для свята?
День перший…Незалежності
В перший же ж день стало зрозуміло, що до фестивалю готувались ретельно і розважливо, враховуючи досвід інших фестивалів. Вся необхідна інфраструктура вже присутня: наметове містечко розбите, дрова лежать на купці, воду підвозять, рятувальники проводять підйоми на камінь, на дитячому майданчику малеча м’яча копає, дядьки міліціонери із почуттям обов’язку не хочуть пускати наш автобус до сцени, на обріях з’являються отари з наплічниками… День запам’ятався неймовірною спекою, від якої всі поховались до лісу і тільки найбільш витривалі та свідомі гості слухали виступи народних колективів. Що робили несвідомі – всім і так зрозуміло.
Рокові рифи молодого львівського гурту «Опіум» на все село дали почути, що концерт вже почався. А вже із перших ритмів бадьорих подвижників львівських вулиць «Людей Добрих» стало зрозуміло, що зараз буде рух! І справді почалось - з наметового містечка і лісу до сцени підтяглось стільки люду, що змогло заповнити гектари поля і перетворитись на розбурхане море натовпу. А нестримна енергія фолк-року із потужністю жіночого вокалу «Дримби Да Дзиґи» зробили на людському морі справжній шторм. Так глибоко і сильно вміють співати тільки українки! Після альбому «Тартака» з «Гуляй Городом» для мене «ДДД» стали набільшим вараженням в укарїнській музиці.
Публіка, доведена до кипіння, потрапила в повне розпорядження «Гудаків». А це сільські музики із Закарпаття. Що ще сказати? Костуріца міг би зацінувати. Переапади тужливих народних пісень і запальних карпатських мелодій доводили серце до немилосердного калатання, ноги рухались за інерцією, таке враження, що тисячі людей пішли в один танець…
День другий…«Кому Вниз»
На другий день з’ясувалось, що спати на фестивалі ніхто й не збирався. Фестиваль тривав безперервно, нарід тільки змінював місця дислокації, компанії і напої, заміщуючи одне-одного тільки щоб відключитись на годинку і знову йти в бій.
Поки нерозважливі молоді люди протирали очі, в монастирі вже йшла служба, сміття поприбирали з поля, вкотре надували повітряну кулю, яку вітер вперто не давав підняти в небо, з’їзджались якісь митці, що працювали на День Незалежності в інших містах, цвірінькали змучені птахи… Далі нарід на день заповнював собою пагорби, село й монастир, дивився під руки лицарям, сріляв з луків, катався лісами на велосипедах, шукав розсолу по ближніх хатах та займався найнеймовірнішими видами дозвілля. А дорога між сценою та каменем всі три дні виглядала просто як черга.
Відволікло мене від спогляданння за людьми радісне «Христос Воскрес!». Думав що перепив, а виявилось, то просто народний колектив якоїсь школи презентує свою концертну програму присвячену українським обрядам календарного року. Ну ніби й колективи непогано виступали, аби їм подобалось. Основне що запам’яталось – патріотизм місцевого люду – кожна друга пісня була про Підкамінь.
І як повелося на фестивалі: підходить вечір – підходять люди. «Ломага Бенд» віртуозно вишиває на різноманітних інструментах найрізноманітніші мелодії. Хлопці-дівчата танцюючи збігаються преред сцену. «Ломагоси» підривають навіть старше покоління. Такої майстерної гри можна чекати далеко не від всіх іменитих колективів. Це і є секретом їхньої універсальності. Далі пішла захмарна і замріяна лірика від «Замкової Тіні», що охолодила розхристані емоції, заставляючи дивитись на захід сонця і міркувти про своє-душевне.
Ой Андрійку, вібачєй, забув про тебе. Такого ведучого, як наш Андрій Жолоб нема на жодному фесті! Зразу видно, що хлопець працює на радіо і грає в рок-гурті. А щоб ведучий окрім вшуканих словесних зворотів і неймовірного горлання, ще й заводив публіку грою на ударних – такого точно ще не було.
Нарешті до сцени дорвалась несамовита «Пропала Грамота», поєднуючи пісні із перформесом в один енергетичний вибух. Натовп відповідав дикими танцями, а мене, як гуцула та бунтівника, заперла пісня «Довбуш». На завершення від хлопців був сюрприз – пісня зі спільного проекту із Андрієм Середою під назвою «Шлях до небесної України». Це стовідсотковий український сакрал вилитий в музику.
І вже після привітання від керівників області, свято досягло апогею. На сцену вийшли легенди української музики та духу – гурт «Кому Вниз». Що діялось з людьми не передати! Зміни торкнулись навіть природи: над каменем вийшов здоровенний місяць, а фантастичні хмари заполонили небо – дивишся слухаєш, і розумієш що в тебе під ногами українська земля, і кожен твій крок по ній мусить супроводжуватись молитвою. Це був загальний транс, коли тіло настільки віддається музиці, що доволяє вилетіти душі. Зрозуміло, що кожна пісня «Кому Вниз» є хітом і не залишає в спокої, але коли під «Суботів» коло сотні людей стало на коліна, хлопці зрозуміли, що жили не марно. Просто так залишити сцену «комувнизівцям» не пасувало, вони кілька пісень виконали на біс, а Середу ще з пів-години тримали фанати під сценою.
А на десерт – фантасмагоричне вогняне шоу від сміливих і тендітних чернівецьких дівчат із театру «Тіні Вогню» (ну і не менш сміливих хлопців). Якби валили феєрверки, це було б не так ефектно.
День третій… Завершення
Великий мінус неділі в тому, що понеділок є робочим днем. Тож багато людисьок із сумом і мусили покидати Підкамінь щоб своєчасно добратись на своє робоче місце. Але на те він і фестиваль, що перед сценою народу не меншає. А причин для цього було не мало. Концерт бадьро і швико розпочав гурт «ТІК», щоб перетворити поле на великий танцювальний майдан. Репертуар тут був для всіх: і «Вчителька», і «Баби», і «Старший сержант міліції», і навіть «Алкоголізм» та «Олені». Вокаліст вийшов на сцену у вишиванці, щойно придбаній в Підкамені, і навіть заграв із хлопцями на величезній трубі веселої польки. Хлопці вже спізнювались на наступний концерт, а фани розривали «тіків» за автографи, коли естафету бадьорих мелодій перейняли «Оркестр VITO», тішачи публіку мелодіями чи не всіх європейських народів. Далі на штормові хвилі люд закинула завернута етнорокова музика «Поліни Віардо» із не менш завернутими текстами. А прості чернівецькі хлопці із «Гуцул Каліпсо» вшкварили останнього акорда. Чуваки на сцені такі ж драйвові як і в житті. З ними не мож сидіти спокійно, та ніхто цього й не прагнув – всі залишки сил викинулись під «гуцулів». І воно було того варто.
Варто було робити це дійство,їхати сюди, віддавати емоції, додаючи до енергетики цеї української святині ще й краплину своєї душі. А фестиваль, що взяв такий потужний старт, наступного року обіцяє бути ще карщим і насиченішим.
Тож наступного літа – у Підкамінь!
Ділився враженнями Юрко ВовкоГон
