Лука Долинський пригадав про себе сам

Декілька історичних ювілейних дат західноукраїнських митців та мистецтва останніх років пройшли непоміченими. Не було виставки Жовківського іконостасу Івана Рутковича до 300- ліття його завершення (1999), не згадали самого майстра в 300-у річницю смерті (2003), так само забутими виявилися 200-ліття смерті Євстахія Більвського (2004) й 180 років смерті Луки Долинського (т 10 березня 1824).

Правда, Долинський нещодавно нагадав про себе сам у досить своєрідний спосіб і вартий уваги спосіб: скромнорозшуканий досі доробок львівського митця поповнився ше однією помітною позицією. Віднайшовся підписаний і датований 1815 роком образ святого Миколая- рідкісний зразок останнього періоду творчости талановитого майстра.

Лука Долинський (1745?- 1824) знаний в історії українського мистецтва як одна з центральних постатей тривалого, півстолітнього, періоду еволюції львівського малярства, окресленого початком входження міста до складу Австрії. Митець походив з Білої Церкви, шо на київщині, проте замолоду потрапив до Львова й став найвизначнішим з-поміж його українських майстрів переломного періоду мистецької історії міста, визначеного інтенсивним зближенням із європейською традицією за умов австрійського панування. Після дворічного вдосконалення у Відні на стипендію львівського єпископа Льва Шептицького (1775- 1777), він працював на найважливіших об”єктах міста- завершував ансамбль ікон собору святого Юра, малював частково збережений комплекс ікон семінарської церкви Зішестя Святого Духа, у яких показав себе майстром, зорієнтованим на європейську традицію. Значною позицією його творчого доробку став цикл картин для Успенської соборної церкви Почаївського монастиря (1807- 1810). Період після їх завершення, у творчій біографії Л. Долинського,досі відомий мало. Він надалі залишався насамперед релігійним малярем, виконував чимало робіт для церков як у самому Львові (втрачений ансамбль ікон монастирської церкви святого Онуфрія), так і поза його межами, проте вони здебільшого загинули. Тому відкриття датованого 1815 роком образу додає важливу позицію як до доробку самого майстра, так і мало знаного етапу історії львівського мистецтва загалом.
Авторство Луки Долинського підтверджує виконаний чорною фарбою на звороті авторський підпис латинськими літерами з датою, який не викликає сумнівів шодо автентичности. Руку майстра виказує зіставлення з його достовірними композиціями святоюрського та святодухівського ансамблів, насамперед іконами пророків. Для них характерний близький колорит, побудований на зіставленні висвітленої гами кольорів із прикметним поєднанням світлорожевого та зеленого, своєрідна манера накладання як би підкреслено рідкої фарби, яка визначає особливості моделювання драперій.

Віднайдений образ вирішено в традиціях латинської іконографії- грецький архиєпископ передньоазійських Мір Лікійських потрактований як єпископ латинської Церуви в інфулі й західному літургійному одязі. Композиційне вирішення півпостаті святого з піднятими вгору очима, своєрідний фігурний формат полотна в оригінальній рамі вказують на походження образу з верхнього ярусу вівтаря. З цим призначенням пов”язаний додатковий важливий аспект значення нововіднайденого “Святого Миколая” для реконструкції творчої біографії львівського митця. Поряд зі знаними стаціями з монастиря бернардинів у Львові, він доводить, шо упродовж маловідомого досі останнього періоду творчої Долинський мав тоді більше замовників із костельного середовища. Очевидно, цей менше дотепер знаний напрям професійної активности відіграв важливішу роль в останньому, скромно відображеному відкритими пам”ятками та писемними джерелами, періоді життєвого шляху митця. Саме томувіднайдений вівтарний образ святого Миколая є важливим поповненням творчої спадщини як самого Луки Долинського, так і тогочасного львівського мистецтва загалом.

Володимир Александрович