“Лялька”
У своє п'ятиріччя львівська група „Ніагара” вступає з констатацією факту самотності. Принаймні такий висновок можна зробити з назви дебютного альбому гурту „Я- самота”, що його „Ніагара” нещодавно спрезентувала собі та шанувальникам власної музики.
Диск з'явився уже, хоча п'ятиріччя група святкує аж у вересні. І його появу супроводжував сольний концерт „Ніагари” у клубі-кафе „Лялька”. Власне зовнішні атрибути організації сольника наштовхували на думку про серйозність амбіцій групи у подачі себе. Тут вам і іменна футболка з власним іменем і назвою команди у вокалістки Вікторії Папи, червонувато-кровавий плакат над сценою (у тих же тонах витримана і стилістика самого альбому), демонстрація відео перед початком концерту та вогненні стовпи піротехніки перед першою піснею... А самі музиканти виглядали схвильованими тим чи прийде достатньо людей, чи сподобається їхня гра публіці... Зрештою, хвилювання ніхто і не приховував. Так само як і подяк (вкупі з полегшенням?) що людей таки назбиралося доволі, що вони самозречено стрибали під добру музику. Пили пиво і тішилися енергетиці пісень „Ніагари”.
Зрештою, десь посередині концерту уже починало здаватися, що це не Віка заводить публіку (хоча слід віддати належне її вибуховій поведінці на сцені і позаздрити такій невтримній і нескінченній кількості енергії), а навпаки.
Нарід був розігрітий трьома подарованими альбомами „Ніагари” – перші два дісталися тим, хто правильно відповів на запитання що стосувалися груп, а третього власника вибрала фортуна, руками Віки жбурнувши диск простісінько у вдячний натовп.
Розпалений струменіючою і пульсуючою енергією музики.
Розжарений власними танцями і дикими стрибками у такт пісням.
Розтривожений своїми ж вигуками та оплесками...
Усе отримане від музикантів, публіка здавалося, повертала у стократному розмірі. Змішуючись з музикою. Розростаючись з піснями. І вибухаючи усім цим у кульмінаційній миті за секунду до тиші...
Вікторія Папа, вокалістка групи „Ніагара”:
До альбому „Я - самота” увійшло шістнадцять треків, об'єднаних як на мене, суперовим настроєм. Концепція диску? Щоб я довго не розказувала, уяви собі, що є на світі одна людина і є друга. Одна з них може багато розказати про себе, але все ж сокровенне залишає у собі. Інша – може розказати про себе все. І от власне в альбомі є все те сокровенне, що було у мені, у кожному учасникові гурту (а це Павло Корсун - бас, Олексій Шатєєв - гітара, Тимофій Йода - ударні і я Вікторія Папа - вокал). І всі ці речі вилилися в альбом під такою назвою.
Особисто я – самота. Може хтось інший є Всесвітом, хтось – радістю, хтось ще кимсь... І це відчуття - це щось, що я не можу розкрити людям, проте можу розказати про це у піснях.
Чи для мене має самота багато спільного з самотністю? Напевно, що так. Мені уже ставили запитання чи не бракує мені часом того одного-єдиного. Але ці пісні абсолютно не про любов. Вони – це просто та частинка мене, яка є самотньою. Адже кожна людина у якійсь маленькій мікрочастинці є самотньою. Просто одна може визнати це, а інша – ні.
• Самота часто є синонімом песимізму...
• В даному випадку наші пісні не є виплеском негативних емоцій і енергії. Це просто те, що група „Ніагара” хотіла б розказати людям. Там є речі, які уже входили до демозаписів, а є зовсім нові, які прозвучали буквально два рази. Цей альбом у першу чергу для львів'ян, а потім для усіх людей, які знають і люблять наші пісні.
Оксана КЕРИК
