Музика в “Ляльці””
Між групою “Чорний вересень” та “Горішелі” існує напрочуд велика різниця. Для непосвячених (хоча дума, що таких мало) одразу скажу, що це одна й та ж команда, просто у різний проміжок часу і у різному складі. Кілька років тому це була дівоча команда, що складалася з чотирьох осіб. Молода-зелена, але досить амбітна. Нині вереснем, а тим паче чорним, у групі уже й не пахне. Зате є набагато цікавіша у творчому і професійніша у професійному (отака тавтологія) “Горгішелі”, що складається з двох сестер-грузинок Етері і Тамари, гітариста, барабанщика і клавішника. У ролі останнього наразі виступає за сумісництвом і продюсер групи Олег (Джон) Сук. Саме під його “диригентською паличкою” гурт виріс у музичну “одиницю” (чи то пак четвірку) яка цілком вдало і наполегливо торує собі дорогу великий і дорослий шоу-бізнес.
Цієї неділі “Горгішелі” представили спільну з Олегом (Джоном) Суком роботу у “Ляльці”. В афішах усе це чомусь анонсувалося як презентація дебютного альбому „ Amore ”, проте до повноцінного аудіорелізу, як з'ясувала автор цих речень у Тамари Горгішелі, чекати ще щонайменше пів року. А добротний концерт у “Ляльці” – це було лише представлення концертної програми команди. І, слід сказати, досить добротне та ефектне, особливо якщо зважати на дебютантський статус “Горгішелі” у цій ролі.
Про це, навіть якщо й словом не згадувати про саму музику, свідчили хоча б:
• підвищені ціни на квитки, які попри це охоче купували;
• переповнена людьми зала;
• бурхливі і голосні оплески після кожної пісні;
• присутність у залі персон з впізнаваними обличчями, як от Тарас Чубай, Андрій Сидор тощо;
• букет квітів, що його якийсь хлопець поклав Тамарі до ніг, при цьому поцілувавши тій руку
Достатньо?
Тепер можна згадати і про головне – музику. Ой, та зачекайте ще тільки хвильку. Не можу ж я бодай словом не обмовитись про ефектну червону сорочку вокалістки “Горгішелі”, що так пасувала до її смоляного волосся і грузинського темпераменту. І, звичайно ж, демократичні і вічні для рок-музики джинси - і ніяких тобі коротких дівчачих спідничок. Навіть для сцени. Та присутнім хлопцям, судячи з їхньої реакції, подобалося. Бо коли дівчата поводилися більш-менш стримано, представники сильної статі повсякчас захоплено галасували, лементували, махали руками, аплодували, запалювали запальнички, вихитували блискучою фольгою від плитки шоколаду, вставали з місць, кричали “біс”... Недарма „ Amore - це море, Amore – це я” (як співається у пісні).
А дівчата на сцені тим часом співали. Небагатослівні у перервах між співом і лаконічні у текстових назвах своїх речей (“Велосипед”, “Думки”, “Купідон”, “Баю-бай”), вони привертали увагу тембрами голосів, змушували вслухатися у тексти (і хай би її, ту погану акустику, через яку слова перестають бути чіткими буквами, а перетворюються у хаос, про значення якого можна лише здогадуватися)...
У майже двогодинній програмі “Горгішелі” прозвучало чимало нових речей. І навіть – грузинською мовою. Одну з них - народну пісню – відомий у Львові оператор Коба Аланія переклав автору цих рядків як “щось на зразок “чорнобривців насіяла мати”, а інша – це колискова, яку Тамарі співала її бабуся.
Не менше прозвучало й уже впізнаваних речей. Приміром, пісню “Думки”, яка присвячена Георгію Гонгадзе і яку активно крутили на вже спочилому радіо “Ініціатива”, як виявилося, пам'ятають й досі. І навіть співати уміють. Як і “Велосипед” – пісню, з якої, власне, і розпочалася співпраця тоді ще “Чорного вересня” з Олегом (Джоном) Суком.
Та найхітовішою виявилася пісенька “Баю-бай”, яку усі довго хором викликали на біс. Тож довелося “Горгішелі” на завершення ще раз заспівати улюблену колискову, щоб трохи приспати темпераментну публіку. А далі вже хто як: одні – пили шампанське і святкували, інші - мляво розповзалися додому вечірнім містом, місячи ногами таку неприємну після теплого темпераментного вечора суміш мокрого снігу з піском.
Оксана КЕРИК
P.S. Інтерв'ю з Тамарою Горгішелі читайте тут трохи згодом. :-)
