*Література з музикою

Потяг прибуває із запізненням. Точніше, запізнюється “ Потяг 76”. Хвилин на 20, попри те, що більшість квитків розпродано і значна частина вагонів заповнена. Зрештою, це типово для Львова, тим паче, що процес спізнювання виявився взаємним. Коли уже пролунав дзвінок-“рушаймо”, на сходи потяга (а за сумісництвом актового залу міського Палацу ім. Г. Хоткевича) знімаючи верхній одяг та шапки заскакували останні пасажири, похапливо шукаючи у темряві місця відповідно до придбаних квитків.

До нашого міста “Потяг 76” прибув уже втретє, запрезентувавши цього разу зібрано-вибране-найкраще з усього, що з'являлося в Інтернет-версії часопису протягом року в паперовому варіанті (тут же на пероні-холі його й продавали разом з “Андрухоїдом”, мова про який піде трохи згодом). Але усьому цьому передував виступ директора Палацу ім. Г. Хоткевича, який повідомив, що до цієї зали не лише “Потяг” прибував, а й сам Віктор Ющенко свого часу мав тут зустрічі з молоддю.

І вже тоді у рожевуватій напівтемряві з'явилися музиканти Мікола й Тшаск а (саксофон), Войтек Мазолєвск ий (бас-гітара) та Маціо Моретті (барабани), які заанонсували другу – музично-речетативну на чолі з Андруховичем частину вечора, або ж “налаштовували інструменти”, як повідомив літературознавець і за сумісництвом ведучий вечора Олександр Бойченко.

Цього разу у потязі прибули поети Галина Крук (яка каже, що “поети не мають статі”) та Остап Сливинський (що цього разу попрацював над “Потягом 76” як поет, перекладач і автор есеїв) та вічно еротичний Юрій Винничук. Представляючи останнього, Бойченко не обійшовся без промови-застереження, вказуючи присутнім, що на відміну від поетів, прозаїки мають стать, а іноді й пишуть нею. “Але я вмовляв його сьогодні обійтися без брутального сексу, бо діти у залі будуть денервуватися”, - зазначив він. Винничук пообіцяв стримуватися, проте у момент коли його еротична фантазія аж надто розігралася, якесь маля таки не витримало, оголосивши про своє ставлення до цього голосним криком. Та й загалом, більша частина публіки, яка так віддано й захоплено зустрічала оплесками Винничукові еротично-романтичні походеньки, виглядала доволі молодо. Що дозволяє думати про молодшання кола людей, що цікавляться модерною українською літературою загалом.

Розтягнутою у часі, але все ж кульмінацією дійства стала власне презентація “Андрухоїда”. Це був стопроцентний інтелектуальний і чуттєвий кайф, коли відчуваєш, що ти починаєш випадати з реальності, створюючи натомість нову. Тобто, створюєш її не ти, а звуки музики, що линуть зі сцени і Андрухович – такий природній і органічний у ролі декламатора віршів під музику. Але водночас зовсім інший у всьому – від голосу, манер і аж до ходи.

Андрухович майстерно декламував під музичний акомпанемент власні вірші, розпочавши з циклу “Індія”, а ближче до завершення презентував “четверту світову прем'єру” свої нової поеми, написаної “лише сім днів тому” “Стас Перфецький повертається в Україну”. Отже, “роса на сонці згинула і воріженьки теж”, тож Стас Перфецький повертається з “усіма своїми сорока іменами, неврозами, ранами... І коли Перфецький повернеться, запевняє у поемі Андрухович, то він обов'язково запропонує йому подумати про люстрацію, розірвати дипломатичні стосунки з Росією та Гондурасом, перефарбувати волосся з помаранчевого знову на зелений, штурмом взяти Кабмін без єдиного пострілу, провести Хав'єра Солану по саунах Києва... а ще Андрухович (чи Стас Перфецький?) радить простим людям, себто нам з вами, “стежити за цими круглими від природи лицями (що при владі, - авт.) і не дати їм ще більше заокруглитися. Бо тоді знову доведеться починати все з початку...”, - каже Андрухович, вочевидь маючи на увазі події “помаранчевої революції”.

... А коли потяг, чухкаючи колесами, уже добирався мети (чи то вже був і не потяг а просто зала, - хто його розбере при такій насиченості і змінюваності подій), тобто, за визначенням Патріарха Бу-Ба-Бу, наступила майже “бісова” ситуація, Андрухович разом з музикантами виконали “Козака Ямайку” – композицію, з якої свого часу й почався проект “Андрухоїд”.

Все. Стоп. Приїхали. Виходимо, поправляємо спіднички, вдягаємо пальта і замотуємо шалики, пакуємо у торбинки враження. До наступних літературних побачень у потязі.

Оксана КЕРИК