“Трикрапка” Олега Давиденка

Більшість митців представляють на суд глядачеві уже завершене оформлене у рамку полотно, роблячи відвідувачів експозицій лише споглядачем створеного художником світу розміром Х на Х. І рідко хто здогадається та зважиться зробити глядачів співтворцями своїх картин, запросити їх до діалогу, без якого робота не може стати цілковито викінченою. Львівський художник Олег Давиденко, виставка робіт якого під назвою “Трикрапка” відкрилася у МО “Дзиґа”, належить до останніх.

Діалог з глядачем – основна ідея та концепція його бачення процесу малярства. Процес ідеєтворення відбувається в голові у цього художника майже безперервно. Він навіть записує їх, щоб не забути і колись повернутися назад та втілити зафіксоване на папері, проте нові думки і кількісно і якісно захоплюють набагато дужче і часу на попередні, як правило, не вистарчає. Остання виставка митця “Трикрапка” увібрала у свій простір найновіші роботи художника, ідеї яких навіяні йому геть усім – від війни в Іраку, втіленої у полотні кольору хакі під назвою “Нафта, кров та сльози” і до урочисто-білого “Водохреща”, рівномірно усіяного правдивими і пухнастими пучками вати. Або ж - простими шматками, якими художники зазвичай витирають руки від фарб. Виявляється, за певних обставин вони також можуть викликати ідеї, асоціації і відтак - стати творами мистецтва.

- Лаконічні, добре естетизовані та мінімалістичні, – так характеризує написане протягом останнього часу Олегом Давиденком Влод Кауфман.

•  Якщо якось окреслювати ці роботи, я б назвав їх інсталяційним малярством, - каже він далі . – Тут є полотно, підрамники та відповідна технологія, що є необхідною передумовою його творення. А творів, які нині є у майстерні в Олега, вистарчило б на кілька, а не одну, виставок.

“Трикрапка” з тих виставок, суть яких відповідає назві. Адже незакінченість, яка закладена у тій, так само присутня і у самих роботах. Не з професійної точки зору, - яко вияв малярської майстерності, ці роботи є цілком довершеними. Лише коловорот кольорів, мазків, асоціацій та вражень змушує думати про незавершеність, яка з подачі самого автора цілком логічно та органічно переростає у діалог-співпрацю з тими, хто в інших умовах є звичайними споглядачами.

Власне крапку (в даному випадку пластмасову), яка у множині і подекуди з майже по міліметровою точністю “накраплюється” на більшість полотен художника, за твердженням Олега Давиденка, мало використовують у мистецтві. Набагато рідше, ніж лінію чи пляму. Проте вона чудово може організовувати простір картини, акцентувати його. А так само інколи перетворюватися у ту ж лінію чи пляму, змінюватися і видозмінюватися, розростатися...

Роботи цього художника ваблять до себе своєю імпровізаційністю, схожою до гри на музичному інструменті. Коли лунають перші акорди, творець ще не знає, якими за настроєм будуть останні. Робота виростає з пензля не як кінцевий, визначений наперед за виглядом, змістом і наповненням, продукт, а процес, у якому повсякчас змінюються лики. Попри витончену елітарність цих робіт, думка про яку одразу виникає в голові при їх спогляданні, вони є влитими у соціум, ідеї з якого черпає автор.

•  Ці виставка – доволі цікавий експеримент, на якому усі ми присутні, - зазначив мистецтвознавець Андрій Дорош, відомий у мистецькому світі своїми подекуди жорстко-критичними відгуками на продукти творчості львівських художників, і який чомусь вирішив великою мірою зрадити своїй улюбленій традиції і сказати кілька доволі приємних слів на адресу Олега Давиденка.

•  Ця виставка нагадує мені булку, спечену цілковито з родзинок, - вів далі він. – Вона є провокаційною у кращому розумінні цього слова. Загалом, наскільки я можу спостерігати, останнім часом українське мистецтво дедалі більше відходить від так званої “мертвої концепції”. Нині художник починає запрошувати нас до діалогу, глядач перестає бути просто споживачем того, що той “вивалив”, а партнером. Ось ця виставка є таким прикладом запрошення до діалогу, створеним у руслі теорії незавершеності. Ці твори доволі “їстівні”, вони можуть висіти в інтер'єрі, а в той же час є багатошаровими і багатозначними. Вони створені у руслі 60-років, коли було популярним гасло: “Ми ті, що ставимо крапки над “і”. Отакі”. Тут крапки поставлені і лише від нашої ерудиції залежить наскільки усе це буде для нас приємним.

Оксана КЕРИК

Довідка:

Олег Давиденко

Персональні виставки:

2000 -- виставка живопису та графіки в Німеччині

2002 – виставка живопису в “Художньому салоні” м. Львів

2003 -- виставка у Пороховій вежі, м. Львів

2003 -- виставка у ресторані “Кактус”, м. Львів

2003 – виставка у “Морській галереї”, м. Одеса

2003 – виставки в галереї “26”, м. Київ

2003-- виставка у МКЦ “Дзиґа”

2004 – виставка у Палаці мистецтв, м. Львів

2005 – виставка живопису “Трикрапка” у КМЦ “Дзиґа”