Скандально-відомий письменник Віктор Єрофєєв побував у Львові (потім ще буде Франківськ і Чернівці). Приїхав сюди після довгого і терпкого бажання побувати на майже батьківщині. Адже Чернівці – рідне місто його дружини. Бажання сентиментального, яке нічого (чи майже нічого) не має спільною із скандальністю, що міцним шлейфом іміджу супроводжує його. Тому попри очікуваність епатажу, прогнозованою слухами про зміст книг письменника для тих, хто його не читав і вже більш реалістичними очікуваннями тих, хто усвідомив прочитання “російської душі” Єрофєєвим, скандалом не пахло. Натомість у “Ляльці”, вщерть заповненій народом, витав дух цікавості, почасти чужості, енергетики і майже дитячої допитливості, яка спалахує після першого ж напівнедоказаного слова.

Юрій Андрухович, одвічний “русофоб і ненависник усього російського” за власним визначенням, і ведучий вечора за сумісництвом, таки перейшов на російську попри запевнення Єрофєєва у тому, що він розуміє українську і володіє польською. І може це почасти дало інший розвиток традиційним сценаріям розгортання літературних вечорів за участі Патріарха Бу-Ба-Бу. Уся увага людей була зосереджена на російському гостеві. Усі питання стосувалися лише його. Як можливе сміливе припущення нетипової для вечорів за участю Андруховича ситуації (згадаймо хоча б літературний спаринг під час “Форуму видавців”, на якому за шармом івано-франківця цілком відверто присутні недооцінили Серґєя Ґандлевського ), є його російська, за якої Ю. А. незбагненно втрачає свій шарм і проступаючу крізь високе чоло геніальність. Інше припущення – персона самого Єрофієва. Надміру цікава, щоб (пробачте за тавтологію), не зацікавитися нею. Надміру скандальна, щоб хоч крихтою єства не бути причетним до цього скандалу.

Єрофєєв говорив багато. Говорив цікаво. Говорив захоплююче. Про Львів, який щиро уподобав, хоча тут є багато “скелетів у шафі”. Про свої політичні уподобання.

- На мою думку, - казав він, - зараз в Україні непроста ситуація. Захід країни живе одним життям, а Схід іншим. Мені ближча позиція Заходу. Я завжди був в опозиції до політичного режиму в Росії і ніколи цього не приховував. Є прихильником свободи та демократії. Тому й в Україні мені є ближчою позиція опозиції. Вважаю недопустимим і те, що у Москві повсюди розміщено заклики до тамтешніх українців голосувати за певного кандидата.

Зайшла мова і про сокровенне – письменник ділився особистими переживаннями власної сім ' ї, яка боляче зреагувала на вихід роману “Хороший Сталін”. Починається він інтригуюче - фразою “В конце концов я убил свого отца”. Особливо, якщо рахувати, що мова там справді йде про батька Віктора Єрофєєва. Про їхні взаємостосунки, конфлікти в сім'ї і непорозуміння.

- Я написав про те, що відбулося у нас в сім'ї, хоча це було дуже важко, - розповідав він. - Згодом, залагоджуючи свою провину перед сім'єю, навіть написав “пояснювальну” статтю до газети “Московские новости”. Але таке може статися у кожній сім'ї. Це просто який розрив, конфлікт поколінь... Мій батько почав свою дипломатичну діяльність ще у 40-х роках у Швеції. З 50-х років був помічником Молотова, розробляв ті ідеї, які потім так сильно вплинули на повоєнну історію Європи. Також був особистим перекладачем Сталіна з французької мови... Він багато працював з французькою інтелігенцією, знав багатьох письменників, філософів, зокрема і Сартра. До слова, перед путчем запропонував останньому ... укриття в радянському посольстві.

Цікаво, що ще до видання “Хорошого Сталіна” у Москві, твір уривками щодня друкувала німецька газета “Франкфурт Альгемайне”, що виходить накладом у 600 тисяч примірників. Тому ще до виходу в Росії “Хороший Сталін” здобув популярність у Німеччині, де нині його уже також переклали. На черзі – польськомовний переклад твору.

Оксана КЕРИК

Офіціоз:

Віктор Єрофєєв народився у 1947 році в Москві у родині дипломатів. В дитинстві кілька років, мешкав у Танзанії, довго жив у Парижі. Закінчив філологічний факультет Московського університету, захистив дисертацію “Достоєвський і французький екзистенціалізм”. Першу популярність у 1973 році здобув завдяки журнальним публікаціям свої есе про творчість маркіза де Сада. У 1979 році його виключили зі Спілки письменників СРСР за участь в організації самвидавівського альманаху “Метрополь”. Починаючи з 1988-го активно публікує свої твори в Росії. У 1990 році в Росії вийшов найвідоміший роман Єрофєєва “Російська красуня”, який відтоді переклали більш як двадцятьма мовами. Також Віктор Єрофєєв упорядкував антологію сучасної російської прози “Російські квіти зла” (1997) та “Час народжувати” (2000). Автор і ведучий програми “Апокриф” на телеканалі “Культура”.